Курсовая работа: Профілактика позастатутних взаємовідносин у військових колективах

Формування і підтримання у військовому колективі статутних взаємовідносин - процес безперервний.

Ключовим складником особливих, притаманних тільки армії взаємовідносин є право начальника віддавати підлеглому накази, які той зобов’язаний беззастережно виконувати.

Абсолютну необхідність такого роду взаємовідносин між начальниками і підлеглими визначає військова організація. Для неї характерний суворий розподіл функцій, прав і обов’язків. Сутність військових організацій - забезпечення швидкого збору необхідної бойової інформації, прийняття найбільш раціонального рішення, узгодженість дій усіх ланок, мобілізація зусиль багатьох людей в інтересах досягнення поставленої мети. Неухильне виконання військових статутів сприяє посиленню бойової готовності кожного підрозділу, зміцненню військової дисципліни.

Не менше значення для підвищення ефективності навчання та виховання має сувора підпорядкованість. Вона гарантує вироблення єдності дій, єдиного розуміння змісту команд і розпоряджень, які віддаються командиром. Суворої підпорядкованості вимагає і навчальний процес. Бездоганне підпорядкування підлеглих керівнику занять у ході навчань, тренувань дисциплінує військовослужбовців, впливає на їх взаємовідносини. Офіцер, прапорщик, сержант (керівник занять чи тренування) - це людина, якій підкоряються, у якої вчаться тому, як треба будувати взаємовідносини зі старшими і з підлеглими.

Найбільш характерними ознаками підлеглості є:

право командира наказувати і віддавати розпорядження;

обов’язкова особиста відповідальність начальника перед законами за відданий наказ чи розпорядження;

беззастережна необхідність чіткого виконання наказів, розпоряджень і вказівок начальників;

систематичний контроль, перевірка виконання відданих наказів і розпоряджень.

Ці ознаки взаємовідносин підлеглості, як правило, швидко засвоюються військовослужбовцями і приймаються ними як обов’язкові норми службових взаємовідносин.

Більш складною залишається, так би мовити, психологічна сторона підлеглості. Вона нерідко стає складною проблемою у роботі щодо формування в колективі статутних взаємовідносин. Справа в тому, що вчинками і діями військовослужбовця керує не один, а декілька мотивів: військовий обов’язок, особиста користь, симпатії, вдячність, антипатії.

Боротьба мотивів - явище природне. Важливо тільки, який мотив є головним у визначенні дійсного змісту відданих розпоряджень і самі дії щодо виконання цього розпорядження. Якраз тут має велике значення міра усвідомлення командиром і підлеглим вимог військових статутів про порядок підпорядкування. Командир, віддаючи розпорядження, повинен клопотати не за особистий інтерес, а за інтереси української держави. Це стосується і підлеглого, який ці розпорядження виконує.

Якщо офіцер діє з позиції статутів, якщо його помислами керують почуття обов’язку, прагнення згуртувати підлеглих для досягнення головної мети, навчальної чи бойової, то і результат загальних зусиль буде високий, стабільний. Якщо ж командир керується марнославством, то це неминуче негативно відіб’ється на взаємовідносинах підлеглості і на результатах діяльності всього колективу.

Особиста відповідальність як правова, так і моральна норма взаємовідносин військовослужбовців означає усвідомлення ними суспільного значення рішень, вчинків, дій. Вона постійно засвоюється військовослужбовцем і стає своєрідним регулятором статутних взаємовідносин у підрозділі.

Поряд із високою відповідальністю командира за віддане розпорядження і дії особового складу важливим елементом статутних взаємовідносин є обов’язковість виконання наказів командирів і начальників. Значення цієї правової і моральної норми в житті військовослужбовців очевидне. Воно є основою взаємовідносин підлеглості.

Однак мотив беззастережної підлеглості не означає сліпого, бездумного підпорядкування. В межах вимог військових статутів військовослужбовець має свободу дій. На цій основі активізуються здібності військовослужбовців. Кожний вчинок зважується на терезах совісті, честі, обов’язку і гідності захисника Вітчизни. Це сприяє виконанню вимог статутів про систематичність перевірки і контроль виконання розпоряджень.

Передовий досвід формування статутних взаємовідносин сформував ряд правил безпосереднього контролю: контролювати головне, а не часткові явища; зберігати за підлеглим право на самостійність у діях від початку до кінця, а також право на виправлення помилок; максимально об’єктивно оцінювати взаємовідносини, які склались між командирами і підлеглими.

Систематичність перевірки і контроль виконання завершуються певними висновками. Зробити їх іноді складно. В оцінках повинні правильно співвідноситись зусилля і дії людей з особистою думкою командира. Об’єктивність, вимогливість і самокритичність завжди сприяють встановленню правильних, принципових взаємовідносин між перевіряючими і перевіряємими, а підсумки служать інтересам справи.

Розвитку взаємовідносин підпорядкованості сприяє оперативна доповідь про виконання наказу чи розпорядження командира. Нечітка і неправдива доповідь про виконання є однією з головних причин недисциплінованої поведінки. Факти службової нечіткості чи неправильності доповіді може привести до обману багатьох, а тим самим понизити бойову готовність.

Право оцінки діяльності підлеглих реалізується командиром через дисциплінарну практику. Вона активно сприяє формуванню статутних взаємовідносин.

Дуже важливою умовою є об’єктивність оцінок поведінки і результатів діяльності підлеглих. Тут неприпустимі упередженість і тенденційність. Визначальними повинні бути результати навчання чи службово-бойової діяльності.

Суттєвим фактором розвитку морально зрілих взаємовідносин є своєчасність дисциплінарного впливу. Практика підтверджує, що статутні взаємовідносини формуються швидше, якщо заохочення оголошується одразу після того, як підлеглі досягли високих результатів в службово-бойовій діяльності. Стягнення ж стає більш дієвим якщо воно оголошується без поспіху.

Досвід свідчить, що неможливо проводити виховну роботу, спрямовану на формування статутних взаємовідносин між військовослужбовцями, без глибокого знання їх особливостей, рис характеру, здібностей. Причому, вивчення особового складу повинно вестись не від випадку до випадку, не від одного службово-бойового завдання до другого, не від правопорушення до правопорушення, тому, що особистість військовослужбовця не є незмінною.

Вивчення якостей особистості військовослужбовців, які проявляються у взаємовідносинах, повинно бути в центрі уваги кожного командира. Адже у взаємовідносинах яскравіше всього виражаються всі якості військовослужбовця: направленість, характер, темперамент, здібності. Загальні позиції світосприйняття, ідеали, духовні і матеріальні потреби зближують військовослужбовців.

Риси характеру військовослужбовців, здібності, їх темперамент накладають неповторний відбиток на морально-психологічний клімат колективу, динамізм і емоційність взаємовідносин в ньому.

Особистість військовослужбовця постійно оцінюється колективом. Щирість чи фальшивість відносин, висока професійна грамотність чи легковажне прагнення показати себе, свідома дисциплінованість чи тимчасове підлаштування під статутні вимоги, з метою отримання особистої вигоди, неодмінно помічаються, формуються колективні позиції до цього військовослужбовця. Хочемо ми цього чи ні, а оціночні характеристики переносяться у суспільну діяльність, відбиваються на авторитеті суджень, вчинках військовослужбовця.

Великий вплив на статутні взаємовідносини здійснює колективний настрій, авторитет посадових осіб і груп військовослужбовців. Під впливом громадської думки відбувається усвідомлення необхідності статутних взаємовідносин.

Жорстка взаємозалежність виробленої колективної оцінки будь-якої події і дій в рамках цієї оцінки викликає гостру потребу у вивченні процесу формування громадської думки.

Виділяють три етапи формування колективної оцінки.