Курсовая работа: Прояви синдрому вигорання в медицині
В роботах інших авторів пропонується 3 основні фази синдрому вигорання. Вони будуть докладніше розглянуті в роботі у розділі 2.
1.2. Особливості прояви синдрому вигорання в медицині
Майже 80% лікарів психіатрів, психотерапевтів, психіатрів-наркологів мають різний ступінь ознаки синдрому вигорання; 7,8% - різко виражений синдром, що веде до психосоматичних і психовегетативних порушень. За іншими даними, серед психологів-консультантів і психотерапевтів ознаки СЕВ різного ступеня вираженості виявляються в 73% випадків; в 5% визначається виражена фаза виснаження, яка виявляється емоційним виснаженням, психосоматичними і психовегетативними порушеннями[12] .
Серед медичних сестер психіатричних відділень ознаки СЕВ виявляються біля 62,9% опитаних. Фаза резістенції домінує в картині синдрому біля 55,9%; виражена фаза "виснаження" визначається біля 8,8% респондентів у віці 51-60 років і із стажем роботи в психіатрії більше 10 років.
Ті або інші симптоми вигорання мають 85% соціальних працівників. Синдром, що склався, наголошується біля 19% респондентів, у фазі формування - біля 66%.
За даними англійських дослідників, серед лікарів загальної практики виявляється високий рівень тривоги в 41% випадків, клінічно виражена депресія - в 26% випадків. Третина лікарів використовує медикаментозні засоби для корекції емоційної напруги, кількість алкоголю, що вживається, перевищує середній рівень. В дослідженні, проведеному в нашій країні, біля 26% терапевтів наголошено на високому рівні тривожності, а біля 37% - субклінічна депресія. Ознаки СЕВ виявляються біля 61,8% стоматологів, причому біля 8,1% - синдром у фазі "виснаження"[13] .
Одне з перших місць по ризику виникнення СЕВ займає професія медичної сестри. Її робочий день - це щонайтісніше спілкування з людьми, в основному з хворими, що вимагають невсипущого турбування і уваги. Стикаючись з негативними емоціями, медсестра мимовільно залучається в них, через що починає і сама випробовувати підвищену емоційну напругу. Понад усе до ризику виникнення СЕВ схильні особи, що пред'являють непомірно високі вимоги до себе. Справжній медик в їх уявленні - це зразок професійної невразливості і досконалості. Ті, що входять в цю категорію особи асоціюють свою працю з призначенням, місією, тому у них стирається грань між роботою і приватним життям.
Виділяють три типи медичних сестер, яким загрожує СЕВ: 1-й - "педантичний", характеризується сумлінністю, зведеною в абсолют, надмірною, хворобливою акуратністю, прагненням в будь-якій справі добитися зразкового порядку (навіть в збиток собі); 2-й - "демонстративний", прагнучий першенствувати у всьому, завжди бути на вигляді. Цьому типу властивий високий ступінь виснажуваності при виконанні навіть непомітної рутинної роботи; 3-й - "емотівний", що складається з вразливих і чутливий людей. Їх чуйність, схильність сприймати чужий біль як власну граничить з патологією, з саморуйнуванням[14] .
При обстеженні медичних сестер психіатричних відділень встановлено, що СЕВ виявляється у них неадекватним реагуванням на пацієнтів і своїх колег, відсутністю емоційної залученої, втратою здібності до співпереживання пацієнтам, утомленістю, що веде до редукції професійних обов'язків і негативного впливу роботи на особисте життя[15] .
Професійна діяльність працівників сфери психічного здоров'я несе в собі потенційну загрозу розвитку СЕВ. Особові риси емоційної нестійкості, боязкості, підозрілості, схильності до відчуття вини, консерватизму, імпульсної, напруженості, інтроверсії мають певне значення у формуванні СЕВ. В картині синдрому у працівників цієї сфери переважають симптоми фази "резістенциі". Це виявляється неадекватним емоційним реагуванням на пацієнтів, відсутністю емоційної залученої і контакту з клієнтами, втратою здібності до співпереживання пацієнтам, утомленістю, що веде до редукції професійних обов'язків і негативного впливу роботи на особисте життя. Також достатньо виражено переживання психотравмуючих обставин (фаза "напруга"), що виявляється відчуттям фізичних і психологічних перевантажень, напруги на роботі, наявністю конфліктів з керівництвом, колегами, пацієнтами.
Серед психотерапевтів і психологів-консультантів схильні СЕВ люди з низьким рівнем професійної захищеності (відсутність досвіду практичної роботи, неможливість систематичного підвищення кваліфікації і ін.). Провокувати СЕВ можуть хвороби, переживання важкого стресу, психологічні травми (розлучення, смерть близького або пацієнта).
Схильні до формування СЕВ і інші категорії медичних працівників, перш за все ті, хто здійснює догляд за важкими хворими з онкологічними захворюваннями, ВІЧ/СНІДом, в опікових і реанімаційних відділеннях. Співробітники "важких" відділень постійно випробовують полягання хронічного стресу у зв'язку з негативними психічними переживаннями, інтенсивними міжособовими взаємодіями, напруженістю і складністю праці і ін. А в результаті СЕВ, що поступово формується, виникають психічна і фізична утомленість, байдужість до роботи, знижується якість надання медичної допомоги, породжується негативне і навіть цинічне відношення до пацієнтів[16] .
Професійна діяльність соціального працівника, незалежно від виду виконуваної роботи, відноситься до групи професій з підвищеною моральною відповідальністю за здоров'я і життя окремих людей, груп населення і суспільства в цілому. Вона вимагає великого емоційного навантаження, відповідальності і має вельми невизначені критерії успіху. Негативний вплив на здоров'я роблять постійні стресові ситуації, в які потрапляє цей працівник в процесі соціальної взаємодії з клієнтом, постійного проникнення в суть його проблем, а також унаслідок особистої незахищеності і інших морально-психологічних чинників[17] .
Розділ 2. Методики вивчення синдрому вигорання
2.1. Основні методики, які вивчають синдром професійного вигорання
Взаємовплив чинників, визначаючих динаміку розвитку процесу вигорання в 1986 р. характеризує опитувальник "Maslach Burnout Inventory" (MBI), що дозволяє стандартизувати дослідження в цьому напрямі. Автори динамічної фазової моделі "burnout" виділяють 3 ступені і 8 фаз вигорання, відмінні взаємовідношенням показників по трьох чинниках (під значеннями показників розуміється оцінка балів, набраних по субшкалах опитувальника "MBI", щодо середньостатистичних величин). Модель дозволяє виділити середній ступінь вигорання, при якому спостерігаються високі показники емоційного виснаження. Емоційно-енергетичний "запас" до цієї стадії протидіє наростаючій деперсоналізації і редукції досягнень.
Існує підхід двохчинника, згідно якому в СЕВ входять:
- емоційне виснаження - "афектний" чинник (відноситься до сфери скарг на погане фізичне самопочуття, нервову напругу);
- деперсоналізація - "настановний" чинник (виявляється в зміні відносин до пацієнтів і до себе).
СЕВ є комбінацією фізичного, емоційного і когнітивного виснаження або стомлення, при цьому головним чинник - емоційне виснаження. Додаткові компоненти "burnout" є слідством поведінки (купірування стресу), що веде до деперсоналізації або власне когнітивно-емоційного вигорання, яке в редукуванні персональних досягнень.
Широко відомі наступні методики: опитувальник на «вигорання» К. Маслач і С. Джексон в модифікації Н. Е. Водопьяновой, опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою У. Шааршмидт і А. Фишер [2], методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В. В. Бойко, методика «вибору медичної професії» А. П. Василькова. Нижче приводимо докладніший опис цих методик.
Опитувальник на «вигорання» Maslach Burnout Inventory (MBI). Автори – американські психологи К. Маслач і З. Джексон. Методика призначена для вимірювання ступеня «вигорання» в професіях типу «людина-людина», в даний час визнана базовою методикою виявлення «емоційного вигорання». Адаптацію використаного варіанту в дослідженні провела Н. Е. Водопьянова. Включеним в дослідження необхідно відповісти, як часто вони переживають почуття, перераховані в опитувальнику. Для цього на бланку для відповідей треба наголосити по кожному пункту на позиції, яка відповідає частоті думок і переживань випробовуваного: «ніколи», «дуже рідкісно», «іноді», «часто», «дуже часто», «щодня». Всього опитувальник має три шкали: «емоційне виснаження» (виявляється в переживаннях пониженого емоційного тонусу, втраті інтересу до оточуючого або емоційному перенасиченні; в агресивних реакціях, спалахах гніву, появі симптомів депресії), «деперсоналізація» (виявляється в деформації (знеособленні) відносин з іншими людьми: підвищенні залежності від інших або, навпаки, негативізму, цинічності установок і відчуттів по відношенню до реципієнтів (пацієнтам, підлеглим, учням) і «редукція особистих досягнень» (виявляється в тенденції до негативного оцінювання себе, в зменшенні значущості власних досягнень, обмеженні своїх можливостей, негативізмі щодо службових обов'язків, в зниженні самооцінки і професійної мотивації, в ре-уцированії власної гідності, в знятті з себе відповідальності або усуненні («відході») від обов'язків по відношенню до інших). Обробку результатів здійснюють шляхом зіставлення з «ключем». Чим більше сума за кожною шкалою окремо, тим більше біля обстежуваного виражені різні сторони «вигорання».
Опитувальник поведінки і переживання, пов'язаного з роботою (У. Шааршмидт і А. Фішер). Опитувальник є діагностичним інструментом багаточинника, що дозволяє визначити типи поведінки людини в ситуації пред'явлення йому професійних вимог. Він складається з 66 стверджень, з'єднаних в 11 шкал, виділених за допомогою аналізу чинника і що відображають реакції на вимоги професійного середовища і способи поведінки, формовані на основі цих реакцій. Кожна шкала містить 6 стверджень, ступінь згоди з якими випробовуваний оцінює за пятібалльной шкалою: від «повністю згоден» до «повністю не згоден». При обробці результатів підсумовують одержані бали за кожною шкалою. Максимально можлива кількість балів – 330, мінімальне – 165. Емоційне вигорання визначається при наборі 165–220 балів, група ризику – 220–275 балів, ефективна діяльність і збереження психічного здоров'я – 275–330 балів.
Автори методики виділяють чотири типи поведінки і переживання в професійному середовищі: тип G – здоровий, активний, здібний до рішення важких проблем; тип S – економний, бережливий, з середнім рівнем мотивації; тип А – що характеризується екстремально високим суб'єктивним значенням професійної діяльності, великим ступенем готовності до енергетичних витрат, низькою стійкістю до фрустрациі і стресу, що дозволяє віднести цей тип до групи ризику з вірогідністю достатньо швидкого розвитку синдрому професійного «вигорання»; тип В – з низьким суб'єктивним значенням діяльності, низької стрессоустойчивостью, обмеженою здібністю до релаксації і конструктивного рішення проблем.
Методика «мотивація вибору медичної професії». Методика є модифікацією А. П. Васильковой тесту мотивів навчання Хеннінга. Опитуваний повинен провести порівняння 9 стверджень, написаних попарно (всього 36 пар), і віддати перевагу одному ствердженню в кожній парі. Чим більше за вибори того або іншого ствердження, тим більше значущість для опитуваного має та або інша причина при виборі медичної спеціальності.
Дані методики дають можливість одержати кількісні дані і якісні результати по показниках синдрому «емоційного вигорання» і задоволеності медичних працівників своєю професією, що дозволило підвести підсумки всього діагностичного дослідження.
2.2. Базові методики дослідження, застосовані у курсовому проекті
Методика діагностики рівня «емоційного вигорання» В. В. Бойк. Дана методика виявляє як наявність «вигорання», так і ступінь «емоційного вигорання», під яким автор розумів вироблений особою механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на вибрані психотравмуючі дії. В. В. Бойко пропонує ряд стверджень, по кожному з яких необхідно виказати свою думку. Якщо випробовуваний погоджується з одним з них, йому треба поставити біля відповідного номера «так», якщо не згоден – «ні».
Автор виділяє три фази – «напруга», «резістенция», «виснаження» – і 12 симптомів, що характеризують ці фази: напруга (переживання психотравмуючих обставин, незадоволеність собою, «загнана в клітку», тривога і депресія), резістенция (неадекватне виборче емоційне реагування, емоційно-етична дезорієнтація, розширення сфери економії емоцій, редукція професійних обов'язків), виснаження (емоційний дефіцит, емоційна відчуженість, особова відчуженість (деперсоналізація), психосоматичні і психовегетативні порушення).