Курсовая работа: Психодіагностика в роботі соматичних лікувальних закладів

На хворого, взятого на диспансерний облік, заповнюють амбулаторну картку з буквою «Д» на титульній сторінці і контрольну картку диспансерного спостереження (форма № 030). В амбулаторній картці хворого записують скарги, анамнез захворювання і життя, дані об'єктивного обстеження з результатами лабораторних та інструментальних досліджень, а також висновки консультантів-спеціалістів. Діагноз формулюється з відображенням змін в організмі, ступеня тяжкості перебігу захворювання і його стадій, з урахуванням змін при кожній нозології згідно з Міжнародною статистичною класифікацією хвороб та споріднених проблем 10-го перегляду.

Після діагнозу записують лікувально-профілактичні рекомендації та термін повторного планового обстеження хворого.

У контрольній картці диспансерного спостереження вказують групу, до якої належить даний пацієнт, дату взяття на облік і термін його наступного профілактичного огляду. Крім цього, в контрольній картці роблять помітки щодо виконання лікувально-профілактичних рекомендацій. Картки зберігають у картотеці тих медичних працівників, які здійснюють диспансерний нагляд за хворим. Ці картки потрібні для контролю за своєчасним виконанням планових профілактичних оглядів.

Другий етап диспансеризації — здійснення диспансерного нагляду, а саме — виконання плану заходів, намічених під час відбору здорових і хворих на диспансерний облік.

У процесі диспансерного нагляду важливе значення мають три фактори — клінічний, санітарно-оздоровчий та психологічний. Клінічний фактор включає детальне обстеження пацієнтів, застосування комплексу лікувальних заходів, направлення в спеціалізовані клініки, діагностичні центри, а також систематичний контроль за виконанням хворими лікувальних призначень, визначення ступеня втрати працездатності та проведення санітарно-освітньої роботи.

Повторні диспансерні обстеження хворих і здорових необхідно проводити активно (здорових — 1 раз на рік; хворих у стадії компенсації — 2 рази і частіше); систематично, відповідно до плану, а також з урахуванням динаміки в стані здоров'я пацієнта.

Активне диспансерне спостереження включає також проведення комплексу лікувальних і санітарно-оздоровчих заходів, серед яких на першому місці є створення раціональних умов праці для кожного пацієнта. Особливе значення мають такі профілактичні та лікувальні заходи, як санація вогнищ хронічної інфекції (карієс зубів, тонзиліт, аднексит); медикаментозне лікування, хірургічні втручання, спеціальні методи лікування; лікувальна фізкультура, фізіотерапія, мануальна терапія і рефлексотерапія, дієтичне харчування і санаторно-курортне лікування.

Ефективність комплексного профілактичного лікування (вторинної профілактики) особливо помітна у разі його циклічного проведення. Вона виражається у запобіганні загостренню хвороби, прогресуванню і виникненню ускладнень.

Велике значення для успішної диспансеризації має психологічний фактор. З одного боку, він залежить від ставлення медичних працівників до процесу диспансеризації і пацієнтів, що перебувають під диспансерним наглядом. Це визначається їх умінням переконувати людей у необхідності змінити стиль життя, залишити шкідливі звички, що впливають на медичну культуру населення та його свідомість. З іншого боку, має значення ставлення самих пацієнтів до диспансеризації, їх дисциплінованість і відповідальність за виконання намічених лікувально-профілактичних заходів.

Третій етап диспансерного обслуговування включає аналіз якісних показників ефективності диспансеризації — розрахунок і аналіз певних клініко-статистичних критеріїв захворюваності диспансерної

групи пацієнтів з втратою працездатності, а також виходу на інвалідність. Зниження цих показників у динаміці протягом 3—5 років найбільш переконливо демонструє соціально-гігієнічне і лікувально-профілактичне значення диспансерного нагляду за здоровими і хворими.

Для оцінки ефективності диспансерного методу обслуговування населення в амбулаторно-поліклінічних умовах вираховують такі показники.

1.2 Лікування захворювань

Денний стаціонар поліклініки — це лікувально-діагностичний підрозділ, що входить до амбулаторно-поліклінічного закладу і надає денну стаціонарну кваліфіковану медичну допомогу населенню на основі сучасних досягнень медичної науки.

Перші денні стаціонари в поліклініках Україні; були організовані у 1981 р., щоб наблизити стаціонарну допомогу до місця праці та проживання хворих і розвантажити стаціонарні відділення лікарень. Попередні наукові дослідження показали, що 23,5 % хворих, які перебували раніше на стаціонарному лікуванні в терапевтичних відділеннях лікарень, могли отримати повний курс лікування у денному стаціонарі поліклініки. Із загальної кількості хворих терапевтичних відділень лікарень ще 10,2 % могли закінчувати лікування у денному стаціонарі поліклініки.

Протягом останніх 20 років денний стаціонар поліклініки набув значного поширення як ефективна і доступна форма медичної допомоги населенню в амбулаторних умовах. За профілем надання допомоги виникли як багатопрофільні, так і монопрофільні, за режимом роботи — одно-, дво- та тризмінні денні стаціонари поліклініки. Залежно від лікувально-профілактичного закладу, при якому організовано денний стаціонар, існують денні стаціонари поліклінік, жіночих або дитячих консультацій, спеціалізованих лікувально-профілактичних закладів, диспансерів, діагностичних центрів тощо.

Денний стаціонар поліклініки забезпечує стаціонарною допомогою контингенти хворих, що не вимагають цілодобового спостереження.

Основні завдання денного стаціонару поліклініки:

1) надання висококваліфікованої та спеціалізованої лікувально-профілактичної допомоги певним групам хворих;

2) удосконалення методу диспансеризації шляхом розширення обсягу лікувально-оздоровчих заходів і підвищення якості активних методів лікування;

3) запровадження у практику роботи сучасних методів профілактики, діагностики та лікування хворих на основі досягнень медичної науки і передового досвіду діяльності лікувально-профілактичних закладів;

4) зниження захворюваності з тимчасовою втратою працездатності серед працюючих;

5) оздоровлення осіб, які часто і тривало хворіють;

6) забезпечення стаціонарною допомогою осіб, які з різних соціально-побутових причин не можуть бути госпіталізовані в7) корекція гігієнічної поведінки хворих, що лікуються в денному стаціонарі поліклініки.

Показання та протипоказання до лікування хворих у денному стаціонарі поліклініки.

Показання до лікування хворих у денному стаціонарі поліклініки поділяють на медичні та соціальні. Медичні показання зумовлені нозологічними формами захворювань, стадією патологічного процесу, відсутністю у пацієнта тяжких супутніх захворювань і ускладнень основної хвороби. До соціальних показань належать задовільні житлово-побутові умови, можливість організації відповідного догляду за хворим і надання йому необхідної допомоги в нічний час, наявність у хворого телефонного зв'язку, бажання пацієнта тощо.

Лікування у денному стаціонарі поліклініки показано таким хворим:

1) яким проведено перший етап лікування в лікарні чи в домашньому стаціонарі;

2) які перебувають на амбулаторному лікуванні та потребують за станом свого здоров'я використання лікувальних засобів, після застосування яких потрібно здійснювати лікарське спостереження протягом певного часу у зв'язку з можливими несприятливими реакціями (переливання крові та її препаратів, внутрішньовенне вливання кровозамінників та інших розчинів, специфічна гіпосенсибілізувальна терапія, ін'єкції пірогеналу тощо);

3) яким потрібно внутрішньовенно (краплинно) вводити різні фармако-терапевтичні засоби протягом тривалого часу (серцеві глікозиди, протиаритмічні засоби, кортикостероїди тощо);