Курсовая работа: Психосоматичні особливості перебігу хвороб органів дихання

Розвиток психоаналітичного напрямку в сучасному його розмірі зв'язується з іменами McDougall, Florіn etal.

Ідеї психосоматичної медицини в її класичному варіанті одержали свій розвиток у недавній публікації Mіtranі (1993) про ролі „нементализованих” переживань у етіології і лікуванні психосоматичної астми (мається на увазі один із клініко-патогенетичних варіантів БА - нервово-психічний).

У цілому досвід вивчення психосоматичних співвідношень при астмі в рамках даної доктрини, безсумнівно, заслуговує на увагу. Цей підхід, підкреслимо, відрізняє загальну тенденцію до усебічного вивчення особистості хворого, вивченню сімейного анамнезу, а також досить позитивна в той час тенденція до психологізації терапії. Історично психосоматична медицина починалася як реакція на лабораторну орієнтацію, на вузько локалістичний і механістичний підхід до БА. За рахунок посилення ролі особистості хворого відбувся рух уперед - від медицини органів до медицини організму, до цілісності.

1.1.2 Поведінкова психологія

Починаючи з 1960-х рр. прихильники психоаналітичної орієнтації поступово витісняються з області психосоматичних досліджень БА. На їхнє місце приходять фахівці з психології поведінки. У 1970-і рр. найбільша по обсягу публікацій група досліджень проводиться в рамках поведінкової доктрини. Принципова теоретична позиція в даному випадку полягає в наступному. У противагу психоаналізу, який вважає, що усвідомлення несвідомих психічних процесів пацієнтом з БА веде до зменшення або повного усунення симптомів хвороби, у руслі поведінкового підходу з його відомою схемою "стимул-реакція" внутрішнім механізмам (а саме, переживанням, конфліктам хворого) приділяється досить мало уваги. Дослідник фокусується на різних формах поведінки як сукупність реакцій організму на стимули зовнішнього середовища [10]. Усі психічні явища при цьому зводяться до реакцій організму, переважно руховим, моторним.

Прикладом такого підходу може служити модель, представлена Сrееr і Kotses, що розглядає психологічні і поведінкові перемінні в термінах функціональних відносин. Вивчається, яким чином визначені виміри астми (показники функції зовнішнього дихання, ті або інші клінічні прояви хвороби) залежать від змін різних психологічних або поведінкових змінних. Стратегія досліджень подібного роду наступна. У лабораторних умовах хворих астмою піддають впливу різних психологічних стресорів і спостерігають вироблений ними ефект у плані впливу на хворобу.

Подібно тому, як розвивається, поведінка людини (від контролю з боку інших до самоконтролю), йде і розвиток поведінкового підходу. До середини 70-х років майже всі поведінкові втручання в БА (головним чином, дитячу) включали дослідження по типу „контроль зі сторони інших”.

1.1.3 Системний підхід

У своєму науково-психологічному змісті дослідження останніх років характеризуються тенденцією до подолання умоглядності досліджень попередніх десятиліть, тенденцією до більш строгої диференціації психологічних детермінант. В даний час у дослідженні психологічних факторів БА простежується тенденція до переходу від концептуальних моделей, що представляють лінійну залежність, до моделей системним, багатофакторним і багаторівневим, які включають психологічні, соціальні і біологічні фактори, складним чином взаємодіючі при БА. Якщо раніш у психосоматичній медицині спостерігалася якась дихотомія, поділ хвороб на „психосоматичні” і „органічні”, то сучасний системний підхід знімає дану дихотомію як що не відбиває клінічної реальності. Хворий не розглядається у відриві від контексту (психологічного, сімейного, соціального), а даний контекст, у свою чергу, використовується з метою оптимізації лікувального і реабілітаційного процесів. Як психологічний контекст або система виступає сукупність емоційних, когнітивних і поведінкових характеристик хворого; як соціальна система - його родина, професійне оточення, суспільство в цілому.

1.1.4 Астма й емоції

Відносини між емоціями й астмою досить складні. Відомо, наприклад, що загострення астми часто зв'язуються з періодами підвищеної емоційності. Причинно-наслідкові відносини, що зв'язують астму з емоційністю, до кінця не з`ясовані. Неясно, наприклад, чи передує висока тривожність астмі або вона складається як результат постійного страху приступу ядухи [12].

В даний час виділений ряд пояснювальних моделей, а також опосередкованих фізіологічних ланок, що зв'язують астму з емоційністю.

На наш погляд, світло на дану проблему проливають сучасні уявлення про функціональну організацію центрального дихального механізму з його аферентними системами. Характеризуючи особливості регуляції дихання в різних умовах, у тому числі і під впливом екстремальних факторів, дослідники говорять про варіабельність типів (паттернів) дихання в окремих індивідів, про здатності людини усвідомлено контролювати свої дихальні рухи. Під паттерном дихання мається на увазі сукупність параметрів, що характеризують об'ємно-тимчасові відносини дихального акта. Компоненти дихального паттерна включають:

- частоту дихальних циклів за 1 хв.;

- тривалість окремого циклу, його інспіраторної і експіраторної фаз;

- частку видиху в загальній тривалості циклу, так називаний корисний цикл;

- дихальний об`єм, або глибину дихання;

- середні і пікові швидкості інспіраторних і експіраторних потоків;

- легеневу вентиляцію, або хвилинний об`єм дихання.

По співвідношенню частоти і глибини дихання розрізняють наступні типи паттерну:

- нормопноїчний, з "середніми" показниками;

- тахипноїчний, з відносно частим і поверхневим диханням;

- брадипноїчний, із глибоким і рідким диханням.

Ця класифікація дає можливість установити характерні закономірності реакцій дихання на функціональні навантаження. Дослідники неодноразово зверталися до питання про те, якою мірою індивідуальні особливості паттерну дихання і його реакцій на ті або інші стимули є вродженими, генетично обумовленими, а в яких - набутими в ході онтогенетичного розвитку. Виявилося, що такі показники, як бронхіальна прохідність і нейрогенний драйв, обумовлені головним чином впливом факторів середовища [5].

Особливістю респіраторної функції людини є мінливість рівня легеневої вентиляції і, особливо , паттерну дихання. Лабільність дихального паттерну, характерні реакції дихання на емоційні впливи - усе це так чи інакше привертало увагу дослідників. Відомо, наприклад, що медитація веде до зниження частоти дихання і підвищенню його регулярності, полегшує його довільну затримку. Читання тексту або слухання розповіді супроводжуються частішанням дихання, причому музичний ритм (або звуки дихання іншої людини) може ставати пейсмекером ("диригентом") для дихальних рухів. У цьому зв'язку цікава одна з робіт класика вітчизняної психології Л.С.Виготського (1987), у якій проводився експериментальний запис дихання під час читання прозаїчних і поетичних уривків, що мають різний ритмічний лад.

Яскраво виражене тахипное спостерігається в стані тривоги, при інтелектуально-емоційній напрузі (Бреслав, 1984). При крайніх ступенях стресового стану тахипное може переростати в бурхливу гіпервентиляцію, неодмінним супутником якої стає різка гіпокапнія, яка у свою чергу веде до порушення мозкового кровообігу. Тенденція до подібних реакцій лежить в основі досить розповсюдженого явища - гіпервентиляційного синдрому. Цей синдром найчастіше провокується психогенними факторами або важким фізичним навантаженням, супроводжується тривожним станом з вегетативними розладами і виявляється в нездатності затримати подих і в схильності до тахипное. Утім, тривалу гіпервентиляцію і супутню гіпокапнію можна спостерігати і як прояв емоційного стану людини перед звичайним клініко-фізіологічним дослідженням. У цьому зв'язку необхідною умовою правильності вимірів параметрів дихання є виключення, по можливості, усіх сторонніх подразників: досліджуваного ізолюють від апарата, створюють приємний музичний фон [7].

Зв'язок між активністю вищих відділів мозку і центрального дихального механізму - двосторонній. Інакше кажучи, крім впливу, що роблять надстовбурні структури на дихання, останнє у свою чергу впливає на різні функції ЦНС. Починаючи з древньої системи йога прагнуть використовувати вплив режиму дихання на процеси вищої нервової діяльності для керування психічним станом людини, зокрема, при БА.

1.1.5 Астматичний дистрес

Терміном „астматичний дистрес” ми позначаємо весь комплекс психосоматичних взаємин астми й емоцій, що зустрічається в клінічній практиці. Спектр можливих форм прояву астматичного дистресу досить широкий. Це і негативні емоційні реакції, пов'язані із самим фактом захворювання, зі зміною фізичного стану хворих на різних етапах захворювання (при його становленні, загостренні, хронізації), з таким стресовим фактором, як елементарна „неможливість дихати”. Це і різні астенічні і психопатологічні стани, що розвилися на фоні хвороби, пов'язані з відповідною реакцією ЦНС на патологічні процеси в органах дихання, а також із впливом визначених видів медикаментозної терапії. Нарешті, цей вплив актуальних життєвих подій на виникнення і плин захворювання.

Явища астматичного дистресу, у реальній клінічній практиці існуючі у відомій єдності, можна представити у вигляді наступних трьох компонентів:

1. БА як узагальнена відповідь організму на емоційно несприятливу життєву ситуацію;

2. Вплив емоцій на протікання БА;

3. БА як причина емоційного неблагополуччя.