Курсовая работа: Публіцистика Е. Хемінгуея

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Формування Хемінгуея-публіциста

1.1 Життєвий шлях Ернеста Хемінгуея

1.2 Напади західних критиків на творчість Е. Хемінгуея

1.3 «Канзас-Сіті стар» - професійна школа журналіста Ернеста Хемінгуея

Розділ 2. Ернест Хемінгуей – політичний журналіст

2.1 Тема фашизму в публіцистиці Хемінгуея

2.2 Репортажі Хемінгуея про Радянську Росію

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Найважча річ в світі – писати просту, чесну прозу про людину Е. Хемінгуей

Цьому кредо, викладеному у статті «Старий журналіст пише…», був вірний Хемінгуей-журналіст, який писав про багато речей: про спекуляцію валютою, про ловлю форелі в Швейцарії, про греко-турецьку війну, про полювання в Африці. Він пише про народного комісара закордонних справ Чичеріна і про Марселе Кашене, він бере інтерв'ю у Клемансо і в Муссоліні, розповідає про назрівання революції в Іспанії і про наближення загрози другої світової війни. Нариси про полювання або рибну ловлю були для Хемінгуея невід’ємні від самого процесу людського існування.

Об’єктом дослідження даної курсової роботи є Ернест Хемінгуей, а предметом дослідження – його публіцистика. У цій роботі ми займемося аналізом репортажів, щоб глибше і ширше зрозуміти інтереси Хемінгуея, його погляди, його "підтексти".

Зібрані воєдино статті і репортажі Хемінгуея змушують по-новому поглянути на його журналістську діяльність. Перш за все впадає в очі багатство життєвого матеріалу, зібраного Хемінгуеєм-журналістом. Цікавий далеко не повний перелік тих країн, в яких він побував і про які писав: Канада, Іспанія, Швейцарія, Франція, Італія, Німеччина, Туреччина, Греція, Болгарія, Кенія, Куба, Бірма, Китай.

Вважаємо, цю тему актуальною через те, що серед різноманітних чинників, які вплинули на формування Хемінгуея-письменника, вирішальну роль, поза сумнівом, зіграла журналістика, вона стала основним інструментом його літературного учнівства, яке, за словами самого письменника, продовжувалося до кінця його днів. "Я буду вчиться до самої смерті, – говорив він у 1949 р. – Бовдури думають, що опанували майстерність. Але я знаю – ніхто не досяг досконалості..." [12, с.48].

Протягом восьми років – з 1916 по 1924 р., коли стали з'являтися перші літературні твори Хемінгуея, - журналістика залишалася головною силою, що формувала стиль і життєві установки письменника, якими відрізняються всі його зрілі роботи.

Розглядаючи тему курсової роботи, ми звернемося до біографії письменника, зазначаючи найважливіші життєві події. Виходячи з формулювання теми роботи, зробимо акцент саме на діяльності Хемінгуея у різних редакціях.

Завдяки критичним матеріалам, які надходили в бік Е. Хемінгуея, спробуємо спростувати закиди літературознавців та критиків, а також твердження, що письменник не мав жодних політичних уподобань.

Відхилимо твердження й про те, що Хемінгуей був лише-но позером, егоїстом, людиною, якій нібито була властива одна пристрасть - долар, та до того ж боягузом, який все життя ризикував життям з єдиною метою - змусити оточуючих повірити у його хоробрість.

Розділ 1. Формування Хемінгуея-публіциста

1.1 Життєвий та творчий шлях Ернеста Хемінгуея

Ніхто не може показати світу, який я є, яскравіше, ніж це зміг зробити я сам. Ніхто не може втаїти себе від побратимів, оскільки кожен вчинок людини, кожен акт творчості говорить про його автора. Я розповідаю людям все про себе в своїх книгах. Е. Хемінгуей

Ернест Міллер Хемінгуей народився 21 липня 1899 р. в містечку Оук-Парк на середньому Заході США. Він був другим з шести дітей лікаря Кларенса Едмунда Хемінгуея та його дружини Грейс Ернестіні Холл. Батько захоплювався природою, полюванням, рибною ловлею. Мати — музикою, їх син успадкував від матері любов до мистецтва, артистизм, почуття ритму (воно пізніше стало однією з особливостей його прози), які своєрідно поєднувалися з любов'ю до природи, мисливства та спорту. Він отримував насолоду, слухаючи музику, захоплювався живописом, багато читав і не уявляв собі життя без рибалки, полювання, без лісів, гір і моря.

У школі йому все давалося легко. Улюбленець вчителів, він дивував їх своїми нестандартними творами. Юнак захоплювався літературою, дуже багато читав. З англійських авторів йому найбільше подобалися Чосер, Шекспір, Стівенсон, Кіплінг, з американських — Марк Твен. У школі він набув перших навиків роботи журналіста: був репортером і редактором шкільної газети, опублікував понад 30 статей, заміток, фейлетонів, друкувався в шкільному літературному журналі. У перших літературних спробах Хемінгуея відчувався вплив Джека Лондона та О’Генрі. Ернест закінчив школу 1917 р. і, попри бажання батьків, відмовився продовжувати навчання далі. Він збайдужів до науки і книг, його вабило до себе життя, повне пригод і небезпек, яке і стало його "університетами". Хемінгуей хотів навчитися писати про все, що бачив, про що довідався, тому почав працювати в газеті «Канзас-Сіті стар». Ця праця була доброю школою для початківця.

Хемінгуей знайшов собі суворого вчителя, редактора Піта Веллінгтона, який висував чіткі вимоги до репортерів. Вони були сформульовані у "Сотні заповідей газетяра". Конкретність описів, простота і лаконізм — це перші уроки майстерності. Пізніше Хемінгуей називав ці правила найліпшими і так визначив їх роль: «Жодна людина, котра відчуває і хоче писати правдиво, який би не мала талант, не може добре писати, відкинувши їх» [20]. У газеті письменник не лише засвоював секрети літературної майстерності, а й виїжджав на місця злочинів і таким чином пізнавав "дно" життя (цей матеріал письменник використав в оповіданні "Убивці").

Коли Америка вступила в першу світову війну, Хемінгуей рвався на фронт, але через поганий зір (око було ушкоджене під час занять боксом) йому відмовили. Тоді юнак попросив зарахувати його до Червоного Хреста, і він як водій медичної машини отримав призначення в Європу. Там він, прагнучи бути ближче до фронту, опинився в Італії, де своєю машиною їздив на передову. Під час одного з таких виїздів він був декілька разів важко поранений в ноги. Завдяки мистецтву лікарів Хемінгуей одужав, але після повернення додому перебував у пригніченому стані. Більшість дослідників та рідні схильні вважати, що ця депресія була наслідком війни і поранення. Вони назавжди травмували свідомість письменника, він не спав ночами, згадуючи війну, багато говорив про її жорстокі безглуздя. За участь у війні, за мужність і відвагу він був нагороджений військовим хрестом та срібною медаллю (найвищою нагородою Італії для іноземців).

Повернувшись в Оук-Парк героєм війни, Хемінгуей робить висновки, що життя у передмісті Чикаго надзвичайно нудне, і незабаром приходить на роботу в редакцію чикагського журналу, де знайомиться з письменником Шервудом Андерсоном, який переконує його виїхати до Парижа, щоб позбавитися від «бездуховної», як він виразився, атмосфери американського Середнього Заходу.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--