Курсовая работа: Ряд вугреподібні (Anguilliformes)
3.2 Вугор бенгальський
3.3 Вугор мозамбіцький
3.4 Вугор японський
3.5 Гострохвості вугри
3.6 Вугри хлевасти і ліурани
3.7 Боро
3.8 Міріхт
3.9 Офіхт
3.10 Сфагебранх
4. Родина вугри щукорилі
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Вугреподібні - загадка яку люди намагались розгадати вже більше 2 тисячі років. Майже всі вугреподібні, 22 родини з приблизно 350 видами, - морські риби, що живуть переважно в теплих морях, але представлені й на більших глибинах. Тільки одна родина представлена в прісних водах - родина Вугрові або Прісноводні вугри (Anguillidae).
Вугор - парадоксальна риба: все робить навпаки. В річках вугри проводять юність, а ставши дорослими, уходять в море.
Деякі види вугрів, наприклад європейський вугор, є унікальними об'єктами прісноводного рибництва. Чудове м'ясо (вміст білка - 11-17%, жиру - 28-32%), невибагливість до умов життя, евригалінність - усі ці якості вугра роблять його одним з найпривабливіших об'єктів аквакультури. Вугор тривалий час може жити без води у зволоженій траві та серед водної рослинності.
Вивчення біології вугреподібних надасть можливість зберегти їх популяції і налагодити промисел цінних представників цього ряду.
1. Біологічні особливості ряду вугреподібні
Ряд вугреподібні (Anguilliformes) включає риб з дуже характерною вугреподібною формою тіла. їхнє тіло не звужується до хвоста, нерідко воно також не сплющене з боків (кругле в поперечному перерізі). Повзають і плавають вугри згинаючи тіло, як змії. По тілу вугра, що пливе, як би пробігає хвиля з постійною амплітудою. Спосіб плавання вугра не дозволяє досягти великих швидкостей, але зате він більше економічний. Сучасні види вугреподібних позбавлені черевних плавців (звідси друга назва ряду "Apodes" - безногі). М'які, без твердих променів і колючок, спинний й анальний плавці йдуть облямівкою вздовж тіла, часто зливаючись із хвостовим. Плавальний міхур з'єднаний з кишечником або скорочений. Звичайно зникає луска, шкіра слизувата. У багатьох вугреподібних зливаються разом і нерідко редукуються деякі кістки черепа. Розвиток з метаморфозом: прозора високотіла листоподібна личинка - лептоцефал - зовсім не схожа на дорослого вугра. У багатьох вугреподібних у крові містяться отруйні речовини - іхтіотоксини (наявні також у крові інших риб - коропа, лина, тунця). При безпосередньому потраплянні тіло теплокровних вони викликають руйнування еритроцитів. Якщо сироватку крові вугра ввести у вену теплокровної тварини, вона загине при симптомах, що нагадують укус гадюки. Іхтіотоксини небезпечні лише при потраплянні в кровоносну систему, тому що в шлунку вони руйнуються. Варто уникати потрапляння крові вугра на свіжі рани, тому що це може викликати запалення. Також іхтіотоксини не витримують нагрівання понад 58°С. Майже всі вугреподібні, 22 родини з приблизно 350 видами, - морські риби, що живуть переважно в теплих морях, але представлені й на більших глибинах. Тільки одна родина представлена в прісних водах - родина Вугрові або Прісноводні вугри (Anguillidae).
Тіло ниткохвостих вугрів незвичайно довге і тонке, витягується й голова, а щелепи набувають вигляддовгого прямого дзьоба птаха. У ряді родин редукуються кістки зябрових кришок.
2. Родина конгерові
Родина конгерові (Congridae) або вугри морські населяють Атлантичний, Індійський і Тихий океани. Найбільш відомий самий холодолюбивий вид - морський вугор. В тропічних морях живе багато видів родини конгерових (Congridae), але всі вони вивчені недостатньо. Труднощі їхнього вивчення пояснюються тим, що більшість із них веде дуже потайливий спосіб життя, в ущелинах скель і норках, які вугри виривають у піщаному дні. Особливо це відноситься до близької родини гетероконгерових (Heterocongeridae), особини якого можуть не залишати своїх норок протягом всього життя. Потривожений чим-небудь вугор моментально ховається в норку, тому піймати його можливо, лише оглушивши вибухом або отруївши якою-небудь отрутою. Звичайно для цієї мети використовується сильно діюча отрута-ротенон (природно, подібні способи лову припустимі й застосовуються тільки для збору наукових матеріалів). Подібний спосіб життя ведуть морські вугри роду Ксарифанія (Xarifania), "селища" яким знайдені водолазами на кораловому піску біля узбережжя Мальдівських і Нікобарських островів. Вони віддають перевагу глибинам від 8 до 48 м у місцях із сильними приливно-відливними течіями. Норки не запливають піском, тому що стінки їх склеюються слизом, яка вдосталь виділяється вуграми. Висунувшись із норки на дві третини, вугри тримаються головою проти течії у й хапають планктонних тварин, що пропливають повз них, а відчувши небезпеку, стрімко йдуть у норку. Личинки гетероконгерів невідомі.
2.1 Гетероконгер
Гетероконгер (Heteroconger longissimus) досить великий вугор (до 59 см), живе біля підніжжя скелястих берегів острова Мадейра на піщаному ґрунті. Звичайно він вириває в піску вертикальну норку; у спокійному стані в норці схована тільки задня третина тулуба, але при найменшій тривозі ховається в норку весь.
Спроби дослідників-водолазів добути вугрів з норок не увінчалися успіхом, тому що потривожені риби закопувалися усе глибше й глибше, вгвинчуючись у пісок хвостом. Піймати їх удалося, лише оглушивши динамітною міною вповільненої дії. У шлунках їх знайшли останки молюсків, десятиногих ракоподібних і планктони. Звичайно ці вугри будують норки одне біля одного - до двох норок на квадратному метрі.
2.2 Вугор морський
Вугор морський (Conger conger) або конгер, що з Північної Атлантики заходить до Середземного, Чорного й Балтійського моря. Сама крайня північна точка його розселення - води біля узбережжя Норвегії. Морський вугор крупніше річкового, він досягає 65 кг ваги й понад 3 м довжини. Його лептоцефали дуже схожі на личинок річкового вугра, але досягають 16 см довжини; вони були описані як Leptocephalus morrisi. Очевидно, як і річковий вугор, він нереститься один раз у житті й, виметавши від 3 до 8 млн. ікринок, гине. Місця й строки його нересту точно не встановлені. Від річкового вугра він відрізняється більше довгим спинним плавцем і повною відсутністю луски. Забарвлення морського вугра бура,перехідне на череві в бруднувато-білий колір.
Спинний й анальний плавці світлі, облямовані темною смугою. На боках чітко виступає світла бічна лінія. Морський вугор - ненажерливий хижак, що харчується головним чином дрібної й середньої величини рибою.
Його потужні зуби легко дроблять раковини молюсків.
Неодноразово спостерігали, морський вугор виривав з сіток рибу, що заплуталася в них. Улюблені місця його перебування - скелясті береги, де він звичайно підстерігає здобич, затаївшись де-небудь у підводному гроті або ущелині скелі. На піщаному дні він вириває собі норку, подібно тому, як це робить іноді річковий вугор.
2.3 Муренові
Представники родини муренових (Muraenidae) відомі з античних часів. У цих великих хижих риб зникають грудні плавці, від чого їхня форма стає ще більш змієподібною. Подібність збільшується потворною головою з маленькими очима й величезною пащею. Щелепи мурени усаджені в багатьох видів гострими зубами, що вважалися раніше отрутними. Новітні дані не виявили, однак, ніяких отрутних залоз. Іноді зуби бувають настільки великі. Шкіра мурен гола, без луски.
В тропічних морях живе безліч видів мурен - тільки для Червоного моря й західної частини Індійського океану відомі 18 родів й 119 видів. Всі мурени підстерігають свою здобич - риб, крабів і каракатиць - у підводних гротах й ущелинах каменів і можуть жорстоким укусом покарати їхній спокій, що порушивши, нирця. Лептоцефали родини муренових відрізняються від інших тупим коротким пилом, закругленим хвостовим плавцем і відсутністю грудних. Вони мають слабку пігментацію тіла, на боках пігментних плям немає. Лептоцефали муренових досягають за 8-10 місяців пелагічного життя 60-70 мм у довжину. Зрозуміло, видова приналежність встановлена поки лише для деяких видів: адже на теперішній час невідомі всі види дорослих мурен.