Курсовая работа: Роль дидактичної гри в розвитку зв’язного мовлення

Провідну роль у процесі мовного розвитку дошкільника відіграє розвиток зв’язного мовлення , оскільки речення є одиницею мови.

Існує два типи зв’язного мовлення: діалогічне і монологічне. Діалог – це розмова двох або кількох осіб. Він складається із запитань та відповідей, не потребує розгорнутих речень, тому що їх зміст доповнюється мімікою, жестами інтонаціями, а також ситуацією, обстановкою, окремих слів, коротких повідомлень, проте співрозмовники добре розуміють один одного, оскільки їм відомий предмет обговорення, вони е учасниками спільної справи, перебувають в однакових умовах. Тому в діалозі багато не повних номінативних і окличних речень; значне місце тут посідає розмовна лексика; складне речення зустрічаються рідше, ніж у монолозі.

Монологічне мовлення - складна мовотворча діяльність, якою діти починають оволодівати в дошкільному віці під впливом організованого навчання та на основі збагачення власного життєвого досвіду. Це мова однієї особи, спрямована до слухачів. Вона більш розгорнута, вимагає більшої напруженості пам’яті, напруженішої уваги до змісту і форми мови. Монологічне мовлення спирається на мислення, яке логічно біль послідовне, ніж у процесі діалогу. Для того щоб монолог був зрозумілий слухачам, у ньому повинні використовуватися повні і поширені речення, точні формулювання.

Діти оволодівають монологом поступово. Залежно від вікових особливостей дітей спершу навчають розуміти розповідь вихователя, потім - розповідати самостійно: переказувати невеликі оповідання та казки, описувати іграшку, предмет, картину, складати розповідь за сюжетною картиною, про події з власного життя, виконувати мовнотворчі завдання (наприклад, придумати розповідь на запропоновану вихователем тему).

На кінець старшого дошкільного віку вимоги до розповіді дітей підвищуються. Діти повинні дотримуватися чіткої композиції, логіки розвитку сюжету, правдиво зображувати дійсність у розповідях на реальні теми, давати оцінку життєвим явищам , фактам.

Усне мовлення, як діалогічне, так і монологічне часто супроводжуєтья різного роду рухами, які мають характер жестів, змін міміки обличчя тощо. Це робить мову виразнішою, допомагає кращому розумінню змісту сказаного.

Навчання дітей розмовної мови здійснюється в дитячому садку як у повсякденній роботі, так і під час спеціальних занять. З цією метою використовують розмови з дітьми під час режимних процесів, спостережень, екскурсій, розглядання картин, предметів; бесіди за змістом літературних творів, на теми з досвіду дітей; дидактичні ігри з лялькою та іншими іграшками.

Дидактична гра – гра, спрямована на формування у дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх вікових груп у навчанні та вихованні дітей усіх вікових групах за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити, уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут людини.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) Власна дидактична гра. Ґрунтується на авто дидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) Гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователь, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання. У них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення).

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум. Дії правила О.Усова визначає як авто дидактизм.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і задоволення інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи пізнавальний зміст, ступень складності ігрових завдань і дій. В кожній групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт, м’які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки та інші), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім*я, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Важливим методом розвитку зв’язного мовлення дітей є дидактична гра. Вона забезпечує сприятливі умови для розв’язання педагогічних завдань з урахуванням можливостей дітей дошкільного віку. Для розвитку діалогічного мовлення проводяться такі ігри, де мовна активність дітей займає основне місце. В молодших групах це дидактичні ігри з лялькою. Зміст цих ігор в тому, що вихователь розігрує невелику інсценівку за участю ляльки, наприклад, влаштування кімнати для ляльки, святкування дня народження ляльки, зустріч нової ляльки Тані. Протягом усієї гри вихователь веде розмову з дітьми від імені ляльки Тані; діти відповідають хором і поодинці, уважно стежать за діями вихователя, самі беруть участь у виконанні окремих доручень ( накрити стіл для ляльки, одягти пальто на неї, допомогти ляльці сховатися тощо).

Вихователь складає інсценівку за участю не більше як трьох дійових осіб, продумає діалог який буде вести протягом гри, дії, що будують виконуватися. Треба обов’язково передбачити активну участь усіх дітей у розмові з дійовими особами. Сюжети для сценарію треба брати з дитячого життя, з життя тварин. Це можуть бути невеликі інсценізації: «Знайомство», «Зустріч друзів», «У лікарні», «В магазині», «Розмова по телефону», «У бібліотеці» тощо. Дійовими особами можуть бути і герої улюблених казок: Червона Шапочка, зайчик і т. д. Проте це буде не інсценування всієї казки, а розмова дітей з одним героєм.

В основі гри-бесіди лежить спілкування вихователя з дітьми, дітей з вихователем і дітей один з одним. У грі-бесіді вихователь часто діє не від себе, а від близького дітям персонажа і тим самим не тільки зберігає ігрове спілкування, а й підсилює бажання повторити гру.

Цінність гри-бесіди лежить спілкування полягає в тому, що вона ставить вимоги до активізації емоційно-мислительних процесів: єдність слова, дії, думки й уяви дітей. Такі ігри виховують уміння слухати і чути запитання вихователя, запитання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на зміст розмови, доповнювати сказане, висловлювати судження.

Наведемо приклад дидактичної гри «Лист хлопчика Чомучці». Вихователь показує дітям великий конверт і говорить: «Коли я йшла до дитячого садка, листоноша передав мені ось цей конверт. Кому ж він і від кого? На конверті адреса нашого дитячого садка і нашої групи! А що в конверті? Лист від Чомучки! Чомучка – хлопчик. Він веселий, добрий, допитливий. Чомучка часто запитує: «Хто? Що? Де? Чому?» Тому його і називають Чомучкою. Може, і нас він про щось запитує? Ось що він пише: «Діти, там, де я живу, не буває зими. Розкажіть мені про зиму. Я буду дуже радий». Щось ще є у великому конверті. Що це? ( Хтось з дітей виймає кольорові конвертики і знаходять в кожному карточку з запитанням). У кожному конвертику Чомучка про щось запитує. Хочете відповісти на його запитання?.. Подумайте і намагайтесь відповідати коротко, але так, щоб Чомучка все зрозумів». Далі вихователь виймає із конвертиків одну за одною картки і читає запитання.

Наприклад: Що таке зима? З якого місяця починається зима? Які звірі живуть взимку в лісі? Які птахи відлітають і які залишаються? Як люди готуються до зими? Яку роботу вони виконують?Як ви граєте взимку? Які взимку бувають свята? І т.д. Діти відповідають на ці запитання.

Але дидактичні ігри проводять після того, як діти вже навчилися розповідати на заняттях. Однією з умов проведення дидактичної гри є її жвавість, певний ритм, активна участь усіх дітей. Якщо ж діти не вміють розповідати про предмети, гра може загубити ці свої цінні якості. В дидактичних іграх можна закріплювати вміння дітей описувати предмет або картинку досить повно, послідовно. За суттєвими ознаками. Це такі ігри: «Чарівний мішечок», «Відгадай, хто це?», «Відгадай, яка квітка (дерево, тварина)», «Пошта», «Школа» тощо.

Ігри мають чіткі правила, які вихователь на початку заняття повідомляє дітям і яких вони дотримаються в ході гри. Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.

Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій неможлива гра.

Ігрові дії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх порівнянні, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів тощо. Ігрові дії дітей середнього і старшого дошкільного віку виражають значно складніші стосунки між ними.

Результатам дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вихователя результатом гри є рівень засвоєння дітьми, знань їхній успіх у розумовій діяльності, налагоджені гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання.

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний ефект.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу, згідно з якою виокремлюють:

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--