Курсовая работа: Роль дидактичної гри в розвитку зв’язного мовлення

Ситуативна мова цілком зрозуміла співрозмовників, але не зрозуміла сторонній людині, яка не знає ситуації. Вона характеризується тим, що дитина розповідає іншому, так нібито її співрозмовнику вже добре відомо те, про що вона говорить. Замість зв’язного викладу вона обмежується окремими короткими реченнями, широко використовує займенники він, вона, вони, прислівники там, тут, це. Ситуативна мова характеризується підвищеною експресивністю. Дитина жестикулює, приймає різні пози, супроводжує свою мову мімікою. Основною специфічною рисою ситуативної мови є те, що вона має характер розмови.

Під впливом розширення кола спілкування і пізнавальних інтересів дитина оволодіває контекстною мовою. Контекстна мова вимагає повного опису ситуації, щоб бути зрозумілою без безпосереднього сприймання цієї ситуації. Переказ книжок, розповіді про цікаві факти або описування предмета не можуть бути зрозумілі слухачам без зв’язного викладу. Дитина починає сама до себе ставити вимоги і намагається слідувати їм при побудові розповіді.

Нові потреби спілкування і діяльності ведуть до інтенсивного оволодіння мовою, її словниковим складом і граматичною будовою, внаслідок чого мова дитини стає зв’язною. Рівень зв’язності мови залежить перш за все від завдань і ситуації, в якій відбувається спілкування, а також від її змісту. Контекстна і ситуативна мови співіснують, вони не витісняють один одного. Дитина користується то ситуативною, то контекстною мовою залежно від умов і характеру спілкування.

Після трьох років дитина починає оволодівати внутрішнім мовленням. З цього часу мовлення для неї стає не тільки засобом спілкування, а виконує вже й інші функції, насамперед пізнавальну: засвоюючи нові слова і нові граматичні форми, дитина розширює своє уявлення про навколишнє, про предмети і явища дійсності та їхні зв’язки.

Паралельно з розвитком комунікативної і пізнавальної функцій у дитини починається засвоєння мови як регулятора її поведінки, розвивається регулятивна функція.

Особливим типом мови дитини є пояснювальна мова. В старшому дошкільному віці у дитини з’являється потреба пояснити товаришу зміст гри, будова іграшки тощо.

Часто бавить незначне нерозуміння призводить до взаємного незадоволення, до конфліктів. Пояснювальна мова вимагає певної послідовності викладу, виділення в головних зв’язків і відношень в ситуації, яку співрозмовник повинен зрозуміти. Пояснювальний тип зв’язного мовлення має суттєве значення як для формування колективних стосунків дітей, так і для їх розумового розвитку. Цей тип мови в дошкільному віці тільки починається розвиватися, тому дитині дуже важко вислухати до кінця пояснення дорослого. Дитина прагне швидше розпочати гру, відволікається від пояснень умов і правил гри.

Починаючи з 2,5-3 місяців з дітьми, які виховуються в дитячих установах, проводять такі заняття з розвитку мови: показ і називання предметів та іграшок; показ і називання рухів і дій; показ і називання іграшок, різних за розміром, кольором, матеріалом; ігри типу схованок; народні ігри-забави: «Ладусі», «Коза рогата», «Сорока-білобока», «Цей пальчик», «Катя маленька»; заняття з предметними картинками.

Застосовуються відповідні методичні прийоми: показ предмета і називання його, запитання до дітей, перегукування, поєднання слова дорослого з виконанням руху.

На четвертому та п’ятому місяцях життя можна показувати дітям яскраві не озвученні іграшки, називаючи їх. У другому півріччі дитина починає розуміти мову дорослих і це ускладнює методику. Основним методичним прийомом тепер стає «показ з називанням». До 7 місяців дитина на запитання «Де?» повинна шукати і зупиняти погляд на предметі, що знаходиться в певному місці, а на кінець восьмого місяця – відшукувати знайомі предмети, де б він не був.

У віці від 9-10 місяців до 1 року ігри заняття з розвитку мови та наслідування помітно ускладнюються, вводяться групові заняття.

З дітьми від 1року 6місяців до 2 років проводять 3 заняття з розвитку мови і орієнтування в навколишньому середовищі. У першому півріччі другого року проводять : показ з називанням; показ предметів і дії з ними; організовані спостереження за живими об’єктами та транспортом; показ і називання картинок, ігри-доручення,інсценівки. У другому півріччі – такі ж самі, але зміст їх і мета ускладнюються: діти ховають і відшукують іграшки, проводяться бесіди-розповіді про те, що дітям відомо з їхнього досвіду (наприклад, що вони бачили на прогулянці, що робили).

Улюбленим заняттям дітей другого року життя є ігри з лялькою. У збірнику «Дидактичні ігри і заняття з дітьми раннього віку» наводиться система таких ігор: «Лялька Катя співає і танцює», «Лялька Катя ходить», «Лялька Катя показує дітям своє вбрання», «Катання ляльок на машинах», «Укладання ляльки Ніни спати», «Одягання ляльки після сну», «Годування ляльки». Лялька сприймається дітьми як жива істота, і вони із задоволенням розмовляють з нею. На першому занятті дітей знайомлять з новою (дидактичною) лялькою. Діти сидять на стільчиках, вихователька приносить ляльку, загорнуту в ковдру, іграшковий стільчик для неї. Розгортає ляльку і запитує: «Хто це?» - по черзі звертається до кожної дитини. «Це Катя. До нас у гості прийшла Катя. Подивись, Катя, на діток. Це Вова, а це – Валя». Лялька знайомиться з дітьми. Вихователька пропонує дітям сказати: «Сядь, Катю, сядь» - і садовить ляльку на стілець. Далі діти показують у ляльки і по можливості називають ніс, очі, рот, руки, ноги. У кінці заняття вихователька роздає дітям маленьких ляльок і розмовляє з кожною про її ляльку. Далі проводяться ігри з лялькою Катею, які відображають різноманітні дії. Основна мета таких ігор – закріплювати розуміння та вчити дітей розмовляти реченнями.

У першій молодшій групі (3-й рік життя) проводяться такі заняття з розвитку мови та розширення орієнтування в навколишньому: спостереження навколишнього, розглядання картинок з поясненням вихователя, розповідання коротких оповідань, казок, читання віршів з ілюстрованим матеріалом і без нього, дидактичні ігри, сюжетні покази-інсценівки, показ діафільмів, розповіді - бесіди.

Діти молодшого дошкільного віку тим активніше сприймають матеріал, чим різноманітніші заняття, прийоми роботи. В молодшій групі велике значення має застосування ігрових прийомів, які допомагають підтримувати увагу дітей і задовольняють їхню потребу в грі, рухах, діях з предметами. Ігрові прийоми повинні бути не лише забавними. А й навчальними. З елементами загадування і відгадування («Узнай, що в мішечку», «Що змінилось?»).

Діти четвертого року життя ще малоактивні, тому вихователька повинна більше розповідати, пояснювати, залучити дітей до відповіді шляхом допоміжних запитань. Діти повинні не тільки слухати, а й висловлюватись, відповідати на запитання коротко і повно, не відволікатися від теми розмови, говорити спокійно, привітно. Важливо привертати загальну увагу до висловлювання окремої дитини, вчити малят уважно товариша, розуміти його.

Навчання розвитку мови на четвертому році життя, як і на третьому, потребує повторності занять. Тому один і той самий програмовий зміст можна закріплювати в різних формах з деяким ускладненням матеріалів. Наприклад, ознайомлення дітей з посудом: тарілкою, блюдцем, ложкою, чашкою, склянкою; оглянути всі ці предмети, вихователь дав пояснення; через деякий час знання дітей закріплюються в процесі розглядання картинок із зображенням цих предметів, відповідей на запитання вихователя; потім проводять дидактичні ігри «Наш посуд», «Почастуємо нашу ляльку».

Дидактичні ігри з предметами, іграшками і картинками, спостереження, екскурсії-огляди, розглядання предметів і бесіди про них, читання оповідань, казок, вивчення віршів напам’ять, розглядання картин і бесіди за їх змістом, ігри-драматизації, показ діафільмів, настільних театрів – усе це види занять з розвитку мови для дітей 4-го року життя.

На п’ятому році життя розширюється коло уявлень дітей про навколишній світ, ускладнюються взаємовідносини з рідними, знайомими, дитина прагне розповісти про свої враження, поділитися думками. Дітей учать слухати і розуміти запитання вихователя, бути готовими до відповіді, відповідати за викликом.

Оскільки в цьому віці в дітей розвивається вміння помічати в предметах спільне і відмінне, узагальнювати предмети, класифікувати їх, у середній групі вводяться нові види занять з розвитку мови: розповідання за картиною, описування іграшок, предметів і картинок, бесіди, самостійні розповіді дітей на основі спостережень, переказування художніх творів.

При переказуванні літературних творів, описуванні предметів, картинок, розповіді з власного досвіду вихователь звертає увагу на якість відповіді, підказує те чи інше складне речення, потрібне слово. Ведучим прийомом розвитку мови дітей цього віку є зразок розповіді вихователя.

У старших дітей чітко визначається різниця між грою і заняттям . На шостому і сьомому роках життя вводяться більш складні за змістом заняття – прослуховування радіопередач, переглядання телепередач, написання листів, бесіди за репродукціями художніх тварин. Широко використовуються словесні методи роботи, творчі розповіді, бесіди на етичні теми, словесні дидактичні ігри-вправи.

Закріплення, уточнення й активізація словника здійснюється методом дидактичної гри, яка проводиться в усіх вікових групах як самостійне заняття, а в старшій та підготовчій до школи групі може бути частино. Іншого заняття з розвитку мови і тривати 5-10 хвилин.

Часто діти звертаються до вихователя з проханням розповісти їм казку чи якусь цікаву подію. Діти більше люблять розповідь, ніж читання. Є два види розповіді – пізнавальна та розповідь-зразок як дидактичний прийом навчання. Пізнавальна розповідь використовується з метою розширення дитячих уявлень про навколишнє життя; це розповідання казок, переповідання змісту художніх творів, кінофільмів, подій з життя. Розповідь-зразок – короткий жвавий опис будь-якого предмета, явища чи події, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою.

Розповідь-зразок використовується переважно на заняттях з метою навчити дітей розповідати. Вихователь досягне дидактичної мети лише тоді, коли розповідь буде доступна і зрозуміла дітям. Розповідь повинна мати струнку композицію: зав’язку (початок), послідовне розгортання подій (середину) та розв’язку (кінець). Не можна зловживати артистичністю, не треба зайвих жестів, міміки. Розповідати слід спокійно, невимушено. Розповідь вихователя використовується як взірець для наслідування на таких заняттях: розповідання за картиною; описування предметів; дидактичні ігри; складання дітьми розповідей з власного досвіду; продовження розповіді вихователя; складання сюжетних розповідей за іграшкою, групою іграшок чи групою слів.

Навчаючи дітей розповіді, застосовують різні методи. Це описування предметів, іграшок, картинок; дидактичні ігри; переказування художніх оповідань та казок; розповідання за картинами, з власного досвіду, творче розповідання.

Прийоми можуть бути різноманітні, основними з них є: зразок та план вихователя, складання розповіді за частинами, колективний розбір плану, вказівка, оцінка.

Зразок розповіді - це опис предмета або події, доступний для наслідування дітьми як за містом, так і за формою. Розповідь-зразок, яка використовується для наслідування, має бути простішою, ніж розповідь для слухання, тому що слухати і розуміти легше, ніж самому розповідати.

«Педагогічна розповідь, - писав К.Д.Ушинський, - має бути не тільки цікавою, як і всяка інша, але мати в собі ще суто педагогічні якості: вона має бути такою, щоб могла легко відбитися в голові дітей, щоб, дослухавши розповідь до кінця, дитина пам’ятала її середину і початок; щоб подробиці не затемняли головного та щоб головне, будучи позбавлене подробиць, не було сухим».