Щоб відповісти на поставлені питання, автор піддає героя п'єси тяжким випробуванням. При цьому чітко проводиться думка, що громадянський обов'язок художника полягає не у ствердженні якихось абстрактних моральних якостей, етичних засад суспільства, його членів. Він сам зобов’язаний на ділі реалізувати ці якості і засади. Не можна закликати інших до чогось, коли ти сам не до кінця чесний у цій справі. "Чисте діло потребує чистих рук", - любила повторювати Леся Українка. Тому її Річард, вимагаючи від інших справедливості, гідності, чесності, насамперед сам завжди залишається таким. Це одна з важливих рис його характеристики [4, 11].

Талановитий скульптор сповнений мрій і надій, він бажає у “новому світі”, серед нового краю запалити “одвічної краси нове багаття" і вірить у свої сили, в можливість утвердити тут талант митця, - але потрапляє Річард Айрон у пущу. Через весь твір авторка поступово, логічно й переконливо розкриває страшний зміст цієї метафори - “у пущі”, в середовище для митця чужорідне, де ніхто не сповідує культ краси й таланту. Людина в цих пущах стає безправною, позбавленою будь-яких свобод, тут контролюються не лише вчинки, але й думки.

Айрон зневірився в старому світі не тільки тому, що той світ

"…Зостарівся в гріхах,

закостенів у звичках нечестивих".

Леся Українка з тривогою нагадує про "готовий заніміти" хист Італії, про салонні, елітарні таланти:

В тих палацах,

немов заморські квіти, процвітаю

виборні талани - але в теплиці

скоріше нидіють, аніж цвітуть.

Нащадки велетів, самі здрібнілі,

якась безсила, пещена їх врода [25, 122].

Також виявляється нездатність митця до пристосуванства.

Кожний художник творить, так чи інакше пов’язуючи себе з певною спільнотою. Жоден митець не може творити тільки для самого себе. Завжди потрібний споживач, реципієнт, цінитель, який дає творцеві внутрішнє переконання в тому, що його праця комусь потрібна. Усе це призводить Річарда до творчого занепаду, він втрачає свій мистецький хист, бо не може самореалізуватися.

Варто звернути увагу на важливу рису стилю письменниці, що проявляється і в цьому творі, а саме: наявність діалогу-полеміки, у якій кожна зі сторін по-своєму має рацію. Ця діалектика думки, зіткнення ідей, де нерідко важко визначити авторську позицію, дещо ускладнює вияснення смислу твору. В цьому випадку в драматичній поемі "У пущі" принципове значення має фінальна сцена. Річард не зломився під тягарем обставин бездуховної пущі, що губить таланти. Його непримиренність, твердість поглядів стануть прикладом для молоді - такий висновок прочитується завдяки образу юного Деві.

Зв'язок художника з життям, сумніви у пошуках творчих шляхів, роль мистецької індивідуальності - все те, що завжди так хвилювало поетесу, відбилось у цій драматичній поемі.

Висновки

У драматичній поемі “У пущі” знайшли вияв погляди Лесі Українки на важливі проблеми мистецтва. Річард кидає зниділу, зманіжену, “тепличну" стару Італію, бо йому здається, що цей хист уже все договорив, що художники лише повторюють зразки титанів-попередників. Нових “титанічних" почувань і осягів він сподівається в Америці, в дикому й вільному краю. Але мистецтво потребує ґрунту й традицій. Дика цілинність незайманих земель неплідна, коли йдеться про красу, творчість. Зречення старої культури, зречення традиції виявилося фатальним для обдарування й артистичної долі Річарда Айрона. Новоромантик із презирством ставиться не до натовпу, а до того рабського духу. Річард до кінця залишається самотньо-гордим і йде до загибелі, але таким прикладом хоче показати молодшому поколінню незламність духу.

У своєму творі Леся Українка намагалася не просто проголосити свої погляди на питання художнього втілення національного ідеалу, суспільної позиції письменника, а розкрити усю складність, неоднозначність суспільної місії митця, прагнула ввести читача в саму атмосферу духовної діяльності поета як повноцінного і непересічного героя своєї лірики і драматургії.

Справжнє мистецтво служить народу, воно озивається болем у серці людському - ця думка стала в поезії Лесі Українки однією з визначальних.

Митці у драматичних творах Лесі Українки виступають, живуть і творять у різних умовах, різних історичних епохах і художніх світах, між персонажами спостерігається ряд типологічних спільностей у морально-етичному і у світоглядно-ідейному аспектах.

Митець не може жити позареальним, матеріальним світом. Він має бути духовно та матеріально незалежним і ставити талант вище будь-яких матеріальних цінностей.

Митець за будь-яких умов повинен залишатися із своїм народом, знати його життя, творити для нього, будити до боротьби. Акцентовано, що не тільки митець, а й народ мусить мати певні обов’язки, цінувати й поважати особистість митця. Митець повинен служити народові, народ повинен нести відповідальність за свого творця.

Ознака типу митця у творах Лесі Українки - усвідомлення митцем свого таланту, покликання й суті. Митець завжди повинен залишатися собою. Його засіб боротьби - саме творчість, яка здатна вершити чудеса, піднімати до боротьби, будити до життя.

Як визначальну рису типу митця слід підкреслити прагнення до творення й збереження вічних цінностей. Духовне життя домінує над фізичним, матеріальне поступається перед ідейним. Ніяка жертва не є завеликою, якщо вона дана задля високих ідей. Особисте, хоч і має велику цінність, все-таки відступає перед загальним у національному і в загальнолюдському контексті.

Великого значення поетеса надала соціальному змісту мистецтва нової доби, яке замість натовпу стихії оспівує союз індивідуальностей. В образах своїх героїв поетеса прагнула розкрити як соціально-типові риси, так і своєрідне, індивідуальне начало.

Список використаної літератури

1. Агеєва В. Митець і пуща. // Слово і час, 1999. - № 8. - С.11-18.

2. Агеєва В. Поетеса зламу тисячоліть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації. - К.: Веселка, 2001. - 265 с.

3. Бабишкін О. Слово про Лесю. // Українська мова і література в школі, 1963. - №6. - С.8-11

4. Боженко М.К. Драматичні поеми Лесі Українки. // Українська мова і література в школі, 1966. - № 9. - С.33-34