Курсовая работа: Роль народних звичаїв та традицій у розвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку

У «Словнику української мови» читаємо: «Легенда – народне сказання або оповідання про якісь події чи життя людей, оповите казковістю, фантастикою». Основу легенди становить вигадка та фантазія. Але люди в неї вірили, як у можливу. Легенди – зразки історичної пам’яті людей.

в) Народна гра

Діти… Їх ігрища й розваги… Це особливий світ ще й досі непізнаного, загадкового. Як і світ дитини. Не регламентований стереотип.

Усі люблять гратися: ведмежата, котики, песики, дітки: хлопчики та дівчатка, чорняві та біляві. І так ведеться з давніх-давен. Любили гратися і наші батьки, і бабусі й дідусі, їхні предки. Усі вони вигадували різні ігри, навчалися одне в одного. Старші передавали меншим свої вигадки, а менші додавали щось своє, придумували нові забавки. Так і дійшли всі ігри, забави до наших часів. На згадку приходить дитяча гра «в піжмурки». Тому, хто водив, зав’язували очі, підводили до кілка і промовляли:

Де стоїш?

На камені.

Що п’єш?

Квас.

Лови мух, а не нас.

Гра займає більшу частину життя дитини. Адже в грі дитина задовольняє свої потреби в активній діяльності, намагаючись діяти, як дорослі.

Гра дитини має свої особливості:

Гра – творча діяльність. Діти в грі творять згідно зі своєю уявою.

Гра – самостійна діяльність. Якщо навчальну трудову діяльність дітей організовують переважно дорослі, то гру, в більшості випадків, дитина починає сама. Вона самостійно визначає сюжет, тему, правила гри. (сюжетно-рольові ігри).

Гра – це засіб всебічного розвитку дитини і можливість навести контакт з оточуючими через гру. Спілкуючись в процесі гри, діти взаємозбагачуються знаннями, вміннями. Граючись іграшками, предметами, піском, снігом, діти засвоюють їх якості. Для розумового розвитку створені спеціальні дидактичні ігри. Музичні ігри сприяють естетичному розвиткові. Діти виконують певні ролі. Гра сприяє розвитку активності, ініціативності, рішучості, відповідальності, дисциплінованості.

У грі відображаються ті соціальні явища, які діти спостерігають в дійсності: професії, взаємини між людьми. Велику роль в організації і проведенні гри відіграють батьки, вихователі, музичні керівники.

Діти не граються мовчки. Навіть, коли дитина бавиться сама, вона розмовляє із іграшкою, уявляючи себе мамою (татом), лікарем, вихователькою тощо. Мабуть тому і в народних іграх є своєрідні промовляння перед проведенням гри або відтворення цих слів в ході гри.

Найпоширенішим засобом розподілу дітей у дитячих іграх є лічилка.

Лічилки – це невеличкі поетичні твори, в основі яких лежить лічба. Вони бувають сюжетними та безсюжетними. Наприклад:

«Котилася торба з високого горба,

А в ній хліб-паляниця,

Кому доведеться – той буде водиться»

Дитячі ігри – це невеличкі твори, в основі яких лежить розкриття різних життєвих колізій засобами рухових елементів. Найдавнішими є хороводні ігри, драматичні ігри, що колись було частиною календарних обрядів. Вони в основному розкривають тему через поєднання в єдине ціле музики, хореографічних рухів, пантоміми, слова.

Часто у грі використовуються діалоги.

Серед народних ігрових елементів багато рухливих ігор. Переважно ці ігри можна поділити за календарними циклами:

Зимово-весняні ігри: (наприклад, «Коза»);

Гаївки, веснянки: («Огірочки-пуп’яночки», «Шум», «Ми кривого танцю йдем»);

Літньо-осінні ігри: («Купайло», «Мишка та кіт», «А ми рутоньку посієм», «Кругом Мареноньки ходили дівоньки», «Квочка», «Дід», «Лис»).

Музично-дидактичні ігри

Музичні керівники будують музичні заняття з дошкільниками з урахуванням завдань музично-естетичного виховання дітей відповідно до вимог програми «Я у світі», проводять їх відповідно до перспективного та простого плану роботи з використанням різноманітних прийомів, що допоможе дошкільникам сприймати музичний твір та роздумувати над основами музичної грамоти.

Використання музично-дидактичних ігор дає можливість найбільш змістовно здійснювати музичне виховання.