Курсовая работа: Роль народних звичаїв та традицій у розвитку музичного світогляду дітей дошкільного віку

Купса, Купса будеш мати,

Що дівчині дарувати»

Найбільш поширеним видом мистецтва є народна вишиванка, яка живиться великою різноманітністю узорів і веселкою кольорів. Чарівні по своїй красі, неповторні в малюнку і барвах орнаменти традицій народних вишиванок. Вишивальниці, вишиваючи будь-який узор, в буквальному розумінні програмують, складають у чітку арифметичну прогресію те, чого прагнуть передати на тканині, шкірі, повсті. Основним матеріалом для вишиванки є нитки (льняні, бавовняні, шовкові та ін.). іноді як дорогі матеріали використовують золото, срібло, самоцвіти, намисто, бісер, монети тощо.

Вишивки були скрізь: і на народному одязі, і на рушниках, і на серветках.

У народі казали: «Хата без рушника – що родина без дітей». Ознакою охайності, працьовитості кожної господині є прибрана хата і чистий рушник напохваті. Не випадково в народній пісні мати навчає доньку:

«Тримай хаточку, як у віночку

І рушничок на кілочку;

Тримай відерцявсі чистенькі

І водиці повнесенькі.»

«Кілкові» рушники можна використовувати в інтер’єрі групової кімнати (наприклад, прикрасити портрет Т.Г.Шевченка чи Лесі України).

По всій Україні поширені звичаї накривати рушником хліб на столі. А ще зустрічати дорогих гостей хлібом-сіллю, що лежать на вишитому рушнику (як тут не згадати чудовий твір Гулака-Артемовського «Вихід з хлібом та сіллю»?).

У народі кажуть: «Хто сам малюнок долі вибирає, той пустоцвіту у житті не знає».

На щастя, на долю своїм дітям вишивала мати рушники, благословляла на дальню дорогу. Пригадується пісня П.Майбороди на слова А.Малишка «Рідна мати моя»:

«Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…»

б) Усна народна творчість

Особливе місце в духовній сфері нашого народу належить – казці.

Казки зачаровують малят образністю рідного слова, красою співучої української мови, своєю щирою наївністю, допомагають їм подивитись на навколишній світ іншими очима. Казки бувають:

чарівні (наприклад, «Іван Голик та його брат»), «Івасик-Телесик», «Про двох братів і сорок розбійників», «Іван Побиван», «Царівна жаба» тощо);

соціально-побутові, в яких розповідається про буденне життя людей, побут або реалії людського життя («Про Правду і Кривду», «Біда Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо);

сімейно-антагоністичні казки («Два брати», «Гостинець батькові», «Названий батько»);

жартівливі («Москаль у пеклі», «Докучливі качки», «Як баба чорта дурила» тощо);

сатиричні («Панська політика», «Пани», «Хома і гуска» тощо).

Важливе місце у творчості дітей відводиться участі у драматизації казок. Розвивається артистизм.

Важливе місце у виховання поваги та любові до батька і матері займають прислів’я та приказки, наприклад:

Одна мати вірна порада;

Все купиш, лише тата й мати – ні;

Матері ні купити, ні заслужити;