Курсовая работа: Роль професіоналізму в утворенні гумористичних ситуацій в художньому творі (за творами О. Вишні)

Загадка поразок і перемог Остапа Вишні – це проблема спонтанного гумориста в пеклі, в умовах рабського суспільства СРСР. Адже за його «усмішки» йому дали кару за статтею КК 54-8: про терор! І його ж, з цівкою револьвера при скроні, змушували робити «усмішки» над трупами мільйонів синів його народу, що впали жертвою сталиньского терору. Як далеко ця жахлива вимога лишає позаду царицю Катерину II, що насаджувала специфічно російський жанр гумору – «улыбательную сатиру»!

Сміх можна вважати за синонім свободи — принаймні внутрішньої свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи за всіх ситуацій, свободи від «нечистої сили» і своєї, і чужої. Тому в його душі міг завжди жити сміх - не «шибеничний гумор» і не жовчна злість, - це йому було чуже, а соняшний гострий добрий гумор!

Вишня був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі розповідають, що він так само, як тифозних у війскових потягах УНР, рятував своїх товаришів у підвалах ЧК, де, як писалося вище, він сидів десь із кінця 1919 по весну 1921 року. І в тюрмі НКВД у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934 року, і в концтаборі на Печорі... Коли був зарештован Максим Рильський, з яким письменник дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВД, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми, забрав його до себе в Харків на кілька тижнів. На такі вчинки мало хто зважувався в той час загального страху, бо Сталін нікому в Україні не прощав лицарської прикмети. Самогубство Хвильового Вишня пережив як жахливу катастрофу три дні і ночі бився у своїй кімнаті, з вікон якої перехожі на вулиці чули крик