Курсовая работа: Роль західної політичної думки у формуванні політико-правової культури України
І. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ ЯК БАЗИЗ ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТКУ ДОГОВІРНОЇ КОНЦЕПЦІЇ ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ
1.1 Історичне підґрунтя розвитку політико-правової думки Західної Європи
Виникнення концепцій походження держави завжди мало своє підґрунтя. Так і створення договірної концепції походження держави також мало свій історичний базис. Тому є доцільним розглянути історичний фон в Західній Європі у V-XVII століттях, адже саме цей період часу характеризується виникненням і розвитком двох протидіючих теорій походження держави: теологічної (теократичної) і договірної.
Занепад Західної Римської імперії (476 р.) завершив період історії Стародавнього світу і поклав початок історії середньовіччя. В країнах Західної Європи періоду раннього середньовіччя поступово формується станово-феодальний устрій. До IX-X ст. Західна Європа розділилась на велику кількість феодальних держав, майже не залежних від центральної влади королів і імператорів. Склалася ієрархічна структура землеволодіння, пов’язана з відносинами сюзеренітету і васалітету, а також становий устрій. Особливе місце у феодальному суспільстві Західної Європи посідала католицька церква. Світобачення середніх віків було богословським, теологічним світобаченням. «Идеологическое господство религии и церкви обусловило то обстоятельство, что основные направления политико-правовой идеологии феодального общества Западной Европы выступали в религиозном облачении»[1] .
В XI-XII ст. по всій Європі розповсюджується перша хвиля руху єретиків, які серйозно розхитали віру в святість феодального устрою. Різка критика станового устрою і його ідеології зі сторони єретиків вимагала нового ідеологічного пояснення феодалізму. Так виникла теократична концепція походження держави, прихильниками якої були Фома Аквінський, Августин Блаженний. Першим критиком цієї теорії став італійський мислитель і богослов Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280—1343). Він вважав, що основною причиною війн, невдоволень, що заважають впорядкованому, спокійному співіснуванню є невірні уявлення про співвідношення церкви і держави, божественного і людського законів.
XVI ст. – століття великих духовних, культурних, політичних, релігійних змін і зрушень в житті Європи. В більшості країн (Франція, Іспанія, Австро-Германія, Англія і ін.) створювалися великі і могутні дворянські монархії. Одночасно падає політичний авторитет католицької церкви. Релігійні рухи, що вимагали відновлення апостольської церкви, в ХVI ст. прийняли масовий характер, охопили майже всю Західну Європу, переросли в багатьох країнах в релігійні війни. Реформація, почавшись в Німеччині, захопила більшість країн Західної і Центральної Європи. В цьому ж сторіччі спільною для всіх західноєвропейських країн стала культура Відродження, основною ідеєю якої був гуманізм, повернення до творів Античності. Гуманітарні науки вивчали не Бога з його іпостасями, а людину, її відносини з іншими людьми. Стверджувалася ідея природної, моральної, правової, релігійної рівності людей, ідея, що лежала в основі нових політико-правових концепцій. Після тривалої перерви держава знову почала розглядатись як суспільне явище. Так зароджуються нові теорії розуміння сутності держави та її виникнення, серед яких була і договірна концепція походження держави.
Теорія договірного походження держави різко протистояла феодальним концепціям «боговстановленої» влади. «Спочатку люди об’єдналися в державу не за божою волею, - писав Гроцій, - а добровільно, переконавшись на досвіді в безсиллі окремих сімей проти насилля, звідки веде своє походження громадянська влада»[2] .
Ідея договірного походження держави виникла в історії політико-правової думки задовго до Гроція; в практиці середньовіччя договори між феодалами, між феодалами і містами були формою, джерелом права, в тому числі і публічного права. Але тільки в Гроція договір про створення держави розглядається як вихідне поняття теорії держави, тривалих відносин влади і підвладних. «Начиная с Гроция почти все теоретические построения XVII-XVIII вв., объясняющие сущность, причины, способы создания государства, исходили из этой (договорной) посылки»[3] .
Отже, безперечно, договірна теорія була великим кроком вперед у пізнанні держави, так як поривала з релігійними уявленнями про походження держави і державної влади.
1.2 Суть і поняття концепцій походження держави, їх види
Концепція (лат. conceptio) – система поглядів на процеси і явища в природі і суспільстві[4] . Наразі існує безліч концепцій походження держави, які виникали і виникають як спосіб пояснення цього процесу.
Проблема виникнення держави і права залишається в науці дискусійною. По-перше, в основі цієї складної проблеми лежать різноманітні ідейні, філософські погляди і течії. По-друге, історична і етнографічна науки дають все нові знання про причини виникнення держави і права.
Сучасна матеріалістична наука пов’язує процес виникнення держави і права (особливо в європейських країнах) головним чином з розвитком виробництва, з переходом від привласнючої до виробляючої економіки. Держава виникає на етапі виробничої економіки під впливом поділу праці, появи патріархальної сім’ї , військових завоювань, заборони інцеста і інших факторів як нова організаційна форма суспільства на зміну первісному устрою. І все ж зародження держави і права криється не тільки в матеріальному виробництві, але і в розвитку самої людини.
Концепції походження держави стали виникати разом із самою державністю, відображаючи рівень розвитку економічного ладу і суспільної свідомості. Серед теоретиків держави і права немає і не було не тільки єдності, а й спільності поглядів по відношенню до процесу походження держави і права. В світі завжди існувало і існує безліч різноманітних теорій, які пояснюють процеси виникнення держави і права. Це досить природно і зрозуміло, бо кожна з них відображає або різноманітні погляди і думки різних груп населення, націй, представників філософських доктрин на даний процес. Розкрити всі теорії неможливо через їх багатоманітність, тому зупинимось лише на деяких з них, найбільш відомих і поширених.
Теологічна теорія , за якою держава вічна та існує завдяки божественній волі, через що кожний громадянин зобов’язаний упокорюватися їй та бути смиренним.
Ця теорія є однією з найдавніших. Ще у законах царя Хамурапі (XVIII ст. до Р.Х.) говорилося про божественне походження його влади: „боги поставили Хамурапі правити „чорноголовими”; „людина є тінню бога, раб є тінню людини, а цар дорівнює богу”[5] .
Після Різдва Христового ідею божественності державної влади продовжувало розвивати християнство. „Усяка душа хай буде покірна вищій владі, – говориться в посланні апостола Павла до римлян, – тому що немає влади не від Бога; влади, що існують, від Бога встановлені”[6] .
Широке поширення теологічна теорія одержала в часи феодалізму, однак і тепер ця концепція репрезентує офіційну доктрину Ватикану, а також деяких мусульманських країн Сходу.
Патріархальна теорія, за якою держава уподібнюється до великої сім’ї, яку, як батько (латинською - pater), очолює правитель.
Теорія була широко поширена у Древній Греції і рабовласницькому Римі, пізніше відродилась у період середньовічного абсолютизму. Біля її витоків стояв Аристотель, який розглядав державу як природну форму людського життя, поза якою існування людини неможливе. Будучи істотами суспільними, люди прагнуть до об’єднання та створення патріархальної сім’ї. Збільшення числа таких сімей, гуртування їх у роди призводять до утворення держави. Саме тому Аристотель стверджував, що державна влада є продовженням батьківської влади.
Патріархальна теорія була зручна для обґрунтування монархічної форми правління, оскільки влада монарха розглядалась як природне продовження влади батька (патріарха), що піклується про членів своєї родини і забезпечує їхню слухняність.
Договірна теорія, за якою держава виникла в результаті угоди між людьми, також сягає глибини століть. Ще у Древній Греції софісти вважали, що держава виникла в результаті договірного об’єднання людей з метою забезпечення справедливості. Але якщо у поглядах грецьких філософів ця теорія лише зароджується, то у працях блискучої плеяди мислителів XVII-XVIII ст. Г.Гроція, Т.Гобса, Дж.Локка, Ж.-Ж.Руссо та інших вона одержала повний свій розвиток.
Її прихильники виходили з того, що державі передує природний стан людини, який вони характеризували по-різному. Джон Локк вважав, що додержавний період – це „золотий вік”, у якому люди володіють усіма природними правами та свободами. Для Гобса – це стан «війни всіх проти всіх». Потім заради миру і добробуту укладається суспільний договір між кожним членом суспільства і створюваною державою, за яким люди передають частину своїх прав державній владі і беруть зобов’язання підкорятися їй, а держава зобов’язується охороняти невідчужувані права людини: право власності, волю, безпеку. „Угода людей, – на думку Руссо, – основа законної влади”[7] . Суверенітет належить народу в цілому, а правителі – це лише уповноважені народу, які зобов’язані звітувати перед ним і змінюватися за його волею. Якщо ж умови угоди порушуються, то народ отримує право на революцію.
Теорія насильства, прихильники якої стверджують, що держава виникла в результаті завоювання слабких і беззахисних племен сильнішими та організованішими. Яскравими представниками теорії були Л. Гумплович та К. Каутський.
„Саме у племенах, у їхній взаємній боротьбі, – пише Л. Гумплович, – ми можемо визнати головні, основні частини, дійсні наріжні камені держави, – у племенах, що помалу перетворюються в класи і стани. З цих племен створюється держава. Вони і тільки вони передують державі”. Водночас обґрунтовувалось, що держава більш необхідна слабким племенам, ніж сильним. Будучи інструментом організації та управлінського впливу завойовників, вона стає могутнім засобом захисту завойованих від можливих зазіхань з боку інших сильних племен.
К. Каутський намагався довести, що при подальшому розвитку суспільства держава трансформується в інструмент загальної гармонії, в орган захисту і забезпечення загального блага як сильних, так і слабких.
Оскільки теорія проповідувала культ насильства, завоювання, експлуатації, поневолення одних народів іншими, вона була сприйнята офіційною ідеологією нацистської Німеччини.
Психологічна теорія, за якоювиникнення держави пояснюється властивостями людської психіки, потребою індивіда жити в колективі, його прагненням до пошуку авторитету, вказівками якого можна було б керуватися у повсякденному житті, природним бажанням людини владарювати і підкорятися. Для обґрунтування своєї ідеї прихильники цієї теорії посилаються на історичні приклади залежності людської свідомості від авторитету вождів, релігійних і політичних діячів, царів, королів та інших лідерів.
Марксистська теорія, представниками якої є видатні мислителі К. Маркс, Ф. Енгельс, В. Ленін, вказує на те, що держава є результатом зміни соціально-економічних відносин, способу виробництва, підсумком виникнення класів і загострення боротьби між ними. За цією теорією, держава виступає засобом гноблення людей, підтримки панування одного класу над іншими. Зі знищенням класів держава має відмерти.