Курсовая работа: Розвиток дитячого балету

З пошуками українських митців безпосередньо пов'язані особисті досягнення Г. Майорова.

По-своєму перетворюючи виражальні засоби, молодий (на той час) україн­ський балетмейстер створив сучасну за своїм образно-танцювальним рі­шенням, тонко обарвлену національним колоритом і світлим життєстверд­ним настроєм балетну виставу, в якій відчутні тенденції до виявлення нових художніх можливостей класичного танцю за рахунок його власних виражальних ресурсів.

Вихованець балетмейстерського відділення Ленінградської консерваторії, учень Ф. Лопухова, П. Гусєва й І.Бєльського, вдумливий постанов­ник Г.Майоров своєрідно синтезує першій самостійній виставі найно­віші досягнення російського й українського балету.

Адже Г. Майоров - справжній про­фесіонал, безперечно, обдарований митець, який цікаво мислить, прагне до глибоко типових узагальнень і сучасного інтонаційного ладу пластики. Він відмінно володіє класикою, добре знає народну і сучасну побутову хореографію і вміє усе це використовувати в органічному сплаві, де мож­на побачити і хороший смак, і вміння підібрати для розкриття теми й змісту найбільш виразні і точні рухи, і хорошу стихійну танцюваль­ність.

Ці позитивні якості балетмейстерського обдарування Г.Майорова виявились і в постановці дитячого балету К Хачатуряна "Чіпполіно", винахідливо створеній Г.Майоровим восени 1974 року, де цікаво поєднувались тенденції до ви­користання внутрішніх і зовнішніх джерел збагачення класичного танцю, виражальних і зображальних елементів хореографічної образності, не­сподівано розкриваються нові художні можливості синтезу віртуозного класичного танцю і сучасної побутової пластики, поєднання щедрої комедійності, соковитої характерності, гострого гротеску й задушевного ліризму.

Розвиваючи одну з основоположних традицій балетного і театру, пов'язану з сміливим творчим переосмисленням літературного пер­шоджерела для розкриття специфічними, притаманними саме хореогра­фічному мистецтву засобами ідейно-художнього змісту повісті, п'єси, ро­ману, Г.Майоров, який, до речі, написав разом з Г. Рикловим лібрето"Чіпполіно", майстерно передав у багатобарвних танцювальних образах своєрідний поетичний світ сучасної казки італійського письменника Джа­ні Родарі.

Утверджуючи власний балетмейстерський почерк, оригінально використовуючи здобутки драматичної й музичної режисури та прийоми кіне­матографічного монтажу, талановитий український хореограф разом з композитором К.Хачатуряном і диригентом К.Єременком створив щед­ро танцювальну, мальовничу, справді сучасну за своєю образною системою і хореографічною лексикою виставу, що спричинила збагаченню мистецької палітри українського балетного театру й розширенню діапазону його жан­рових можливостей.

Для кожного казкового героя балетмейстер знайшов виразну хореографічну лейттему, свій танцювальний малюнок, що допомагав виконав­цям головних і численних епізодичних ролей створювати колоритні IIJI8­стичні характери персонажів популярної казки. Г.Майоров продемонстрував тонке відчуття індивідуальності кожного артиста, уміння розкри­ти його виконавські можливості. Він об'єднав у сміливому творчому пошуку визнаних майстрів київського колективу Т. Таякіну, А. Лагоду, Л.Сморгачову, Р. Хілько, В. Ковтуна, В. Литвинова, С. Лукіна і обда­ровану молодь - Н. Березіну, Т. Качалову, Т. Литвинову, Є. Кіреєва, С.Мірочника, В.Лебедя, С. Приходько, створивши злагоджений актор­ський ансамбль, зумів досягти справжньої гармонії всіх художніх компо­нентів спектаклю.

Особливо яскраво був "виліплений" обарвлений теплим гумором і доброю усмішкою привабливий образ відважного, задерикуватого і веселого Чіпполіно. Г. Майоров і виконавець головної партії Є. Косменко не тільки майстерно відтворили зовнішній бік сценічних колізій, а й переда­ли внутрішній емоційний та психологічний стан сміливого героя.

За створення цього сонячно-життєрадісного балетного спектаклю восени 1976 року одержали високе звання лауреатів Державної премії Союзу РСР. Г.Майорова незабаром було запрошено здійснити постановку балету "Чіпполіно" на сцені Великого театру СРСР. Вона стала своєрід­ним варіантом київського спектаклю з певними змінами, зумовленими новою сценографією художника В.Левенталя та виконавськими індиві­дуальностями артистичного колективу уславленого театру.

Новаторські пошуки хореографічного рішення сучасної балетної каз­ки Г.Майоров і київський колектив продовжили в роботі над виставою "Білосніжка і сім гномів" польського композитора Б.Павловського на лібрето С.Петровського та В.Борковського за мотивами казки братів Гріммі кінофільму славетного художника-мультиплікатора та режисера У.Діс­нея.

У "Білосніжці" є все: реалістична образність у дійово­му танці, режисерські знахідки, прекрасна хореографія з різноманітні прагнення чітко передати сюжет і розкрити його дію, що зробило балет "Білосніжка і сім гномів" художньо значним і вражаю­чим"[6] .

На основі мелодійної, танцювальної, але суто ілюстративної, фрагментарної, позбавленої драматургічної стрункості й яскравої образності му­зики, майже безпорадного лібрето, в якому "чудова семірка" гномів ні­як не рухає дію і не впливає на долю героїв, Г. Майоров створив іскристу комедійну балетну виставу. В його багатобарвній балетмейстерській палітрі знайшлися переконливі виражально-зображальні засоби для втілен­ня кожного казкового персонажа, правдивого змалювання сценічних по­дій. Невипадково виконавці всіх хореографічних партій зуміли створити цікаві сценічні образи, розкривши нові грані свого акторського обдаро­вання.

Адже хочу відмітити, що Майоров, як сучасний балетмейстер, знав, що таке хореографічна драматургія, тематизм, розвиток і зіткнення хореографічних тем, вміло виділяв головне в танці, найбільш виразні прийоми, пластичні інтонації сучасного по­бутового танцю. Органічно поєднував їх з класичною хорео­графією, не порушуючи стилістики та образної цілісності.

Кожна постановка Г. Майорова відкривала нову грань розвитку балетного театру для дітей. Розуміння плідної традиції взаємодії і синтезу хореографічного фольклору і класичного танцю. В роботі балетмейстера приваблювали відчуття образно і природи ук­раїнського танцювального фольклору, художніх досягнень в галузі театралізації танцю, уміння синтезувати творчий до­свід своїх попередників й органічно поєднати в якісно нових за структу­рою і лексикою композиціях різні пластичні стихії, підпорядкувавши їх розкриттю образів, а також дає підставу стверджувати, що "Г.Майоров – справжній професіонал, безперечно, обдарований митець, який цікаво мислить, прагне до глибоко типових узагальнень і сучасного інтонаційного ладу пластики. Він відмінно володіє класикою, добре знає народну і сучасну побутову хореографію і вміє усе це використовувати в органічному сплаві, де можна побачити і хороший смак і вміння підібрати для розкриття теми й змісту найбільш виразні і точні рухи, і хорошу стихійну танцювальність"[7] .

Слід згадати ще одну вдалу постановку для дітей. Випускник ДІТМу імені А. Луначарського, соліст київського балету В. Федотов очолив молодіжну балетну трупу Державного дитячого му­зичного театру, який було відкрито у Києві в лютому 1985 року. Першою прем'єрою театру став героїко-романтичний балет українського компози­тора М.Сільванського "Мальчиш-Кибальчиш" на лібрето І. Якимової за мотивами відомої казки А. Гайдара. Ця дещо плакатна, іноді ілюстратив­на, але в кращих епізодах пройнята героїчним пафосом вистава – перша велика самостійна робота хореографа, лауреата Всесоюзного та Респуб­ліканського конкурсів балетмейстерів.

В. Федотов знайшов переконливе втілення музичних тем відчайдушного Мальчиша та Червонозоряного вершника, в яких звучали інтонації революційних пісень. Натхненний образ юного героя Мальчи­ша-Кибальчиша створив В. Кучерук. В ролі відважної дівчини з успіхом дебютувала В.Костильова.

Потворну постать жорстокого й підступного Головного Буржуїна виразно змалював С. Бондур, який продемонстрував не тільки високу технічну вправність, а й прекрасні акторські здібності. Героїчний образ Червонозоряного вершника з великою внутрішньою експресією і танцювальною майстерністю створив артист В. Лебідь[8] .

Схвильовано і романтично зумів постановник розкрити в яскравих танцювальних образах поетичний світ гайдарівської казки про мужність, стійкість, про військову таємницю і непохитну відданість Батьківщині й народові.

Тобто пошуки хореографів на цьому, звичайно, не закінчуються. Скарби класичної спадщини, багатогранна творчість український композиторів і досягнення музичних культур інших країн – ось три головні джерела збагачення всіх балетних колективів сучасної України. Сучасний театр для дітей, "використовуючи здобутки всього музично-театрального мистецтва і світової хореографії, переживає період піднесення, активізації композиторський, балетмейстерський і виконавських пошуків, розширення тематичних, жанрово-стильових обріїв та зображально-виразової палітри"[9] .

2.2. Молодь та її бачення на створення спектаклів для дітей.

Молодь активно працювала та працює з авторами над створенням спектаклів для дітей, намагаючись розширити проблемно-тематичні обрії й образно виразні засоби балетного театру, знайти свіжі хореографічні фарби, використовуючи досягнення не тільки класичного, а й сучасного естрадного, спортивного танцю, художньої гімнастики, акробатики, цирку. В 1982 році на одеській сцені вперше побачив світло дитячий спектакль "Чарівні туфельки", створена композитором Т.Малюковою-Сидоренко й молодим балетмейстером, солістом театру А.Думановим, який і написав лібрето цього балету. Нова балетна партитура І.Ковача "Північна казка" (лібре?