Курсовая работа: Розвиток легкої промисловості в Україні

Текстильна промисловість України почала розвиватися ще до пер­шої світової війни, проте більшість підприємств тоді були невеликими. Деяке пожвавлення її розвитку почалося в радянський період, коли старі підприємства було реконструйовано і збудовано нові в Києві. Полтаві, Одесі, Житомирі, великі бавовняні комбінати в Херсоні, Донецьку й Тер­нополі, камвольно-суконний -у Чернігові, Дарницький (Київ) шовковий комбінат, Житомирський і Рівненський льонокомбінати, бавовнянопря-цильні фабрики в Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено потужності Чернівецького текстильного комбінату, Дунаєвецької (Хме­льницька область) і Богуславської (Київська область) суконних фабрик.

На бавовняну промисловість у текстильній промисловості припа­дає 62,2°/о всіх вироблених тканин. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть споживачів. У її структурі є прядильне, ткацьке, крутильно-ниткове й фарбувальнообробне виробництва. Бавовна є ос­новною сировиною для виробництва деяких видів тканин з домішкою синтетичних і штучних волокон.

Бавовняні комбінати розміщені в Херсоні й Тернополі; бавовняно-прядильний комбінат - у Донецьку; бавовняна фабрика - в Нововолинську, прядильна фабрика - в Полтаві, ватноткацька - в Києві; ткацькі фабрики - в Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві та Радомишлі; ниткова фабрика - в Нікополі та ін. [7, с.204]

Вовняна промисловість - одна з найстаріших підгалузей текстиль­ної промисловості - виробляє 7,7% усіх тканин України. Тут здійснюється первинна обробка вовни, виготовляються пряжа і тканини та вироби з неї. Чисте вовняне виробництво майже не збереглося. Як домішки вико­ристовують хімічні й синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі. Сумах, Дунаївцях (Хмельницька область), Богуславі, Кременчуці, Донецьку, Лубнах; у Луганську - тонкосуконна, Кривому Розі - вовнопрядильна фабрика. Чернігові - камвольно-суконний комбінат.

У Києві, Богуславі, Черкасах і деяких містах Чернівецької та Зака­рпатської областей розвинене виробництво килимів і килимових виробів з вовни й синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов'язана з виробництвом хімічних воло­кон, які майже повністю витіснили природний шовк-сирець. Вона виробляє 8,0% усіх тканин в Україні. Зосереджена переважно в Києві, де виробля­ють крепдешин і крепжоржет з натурального шовку. У Києві і Черкасах випускають тканини із штучного та синтетичного волокон, у Луганську - меланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичан-ська виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона випускає 11,1% тканин країни і зосереджена переважно на Рівненсь­кому й Житомирському льонокомбінатах, Коростенській і Марчихіно-Будській (Житомирська область) фабриках. Підприємства повністю забезпечені власним льоноволокном. Частина льоноволокна вивозиться за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість , крім привізного джуту і влас­ної сировини (волокна конопель), використовує коротке волокно льону, бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продукцію цієї підгалузі випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод, повністю задовольняючи потреби в ній України. Частина продукції екс­портується.

1.3. Трикотажна промисловість

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1998 р. 6,5 млн шт. трикотажних виробів. За 1990-1998 рр. трикотажне виробництво зме­ншилося в 32,2 раза, хоч для нього є достатня сировинна база. Найбільші трикотажні підприємства в Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі, Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську, Дніп­ропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках (Чернігівська область). У Харкові, Луганську. Житомирі, Чернівцях, Львові й Черво-нограді (Львівська область) працюють панчішні фабрики. [9, с.170]

1.4. Швейна промисловість

Швейна промисловість розміщена здебільшого у великих населе­них пунктах. Тут функціонують такі відомі формування, як Київське виробниче об'єднання швейної промисловості «Україна», львівська фір­ма «Маяк», Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Тинякова та ін. Швейна промисловість донедавна на 90% задовольняла попит населення України на готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

У швейній промисловості налічується біля 600 підприємств. Обся­ги її виробництва зменшилися проти 1990 р. на 75°о. Більше 100 підприємств країни працюють на давальницькій сировині.

Попит на швейну продукцію значно зменшився, що пов'язано з низькою купівельною спроможністю населення, зростанням цін на про­дукцію, конкуренцією іноземних товарів.

Спільні швейні підприємства в Києві, Чернівцях, Умані, забезпече­ні новими обладнанням і технологіями, значно розширили виробництво продукції, збільшили кількість працюючих [2, с.240].

1.5. Шкіряно-взуттяєва промисловість

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливі­шою підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї- шкури домашніх, диких і морських тварин. Проте широке використання нових синтетичних матеріалів (штучної шкіри, гуми), парусини, вовни (для ва­ляного взуття), тканин істотно збагатило й доповнило сировинну базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг, шорно-сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших машин. Розміщене шкіряне виробництво поблизу центрів м'ясної промисловості.

Розвитку взуттєвого виробництва сприяють високий рівень меха­нізації виробничих процесів. Підприємства галузі виробляють жорсткі й м'які шкіряні товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість - стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні підприємства є в Харкові, Києві, Львові, Василькові (Київська область), Бердичеві. Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві, Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірзамінники - в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворилася на вели­ку механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики в Києві, Харкові, Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; в Луганську, Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові великі підприємства. Всього в країні діє 56 шкіряних і 104 взуттєвих виро­бничих об'єднання та підприємства. Найбільші шкіряні виробничі об'єднання -в Бердичеві («Світанок»), Івано-Франківську, Києві; взуттє­ві виробничі об'єднання - в Луганську, Львові («Прогрес»), Харкові, Кривому Розі, Хмельницьку.

У 1998 р. було вироблено 96 млн пар взуття, або 0,2 пари на душу населення. За період 1990-1998 рр. виробництво взуття зменшилося в 19 разів. У загальному обсязі пропозицій частка імпортного взуття стано­вить 80%.

Головними напрямками розвитку шкіряно-взуттєвої промислово­сті є вдосконалення діючих підприємств, створення нових, впровадження високоефективних технологій шкіряно-взуттєвого і дубильно-екстракто­вого виробництва; освоєння матеріалів з поліпшеними технологічними та експлуатаційними властивостями; механізація та автоматизація виро­бничих процесів. [5, с.97]

1.6. Хутрова промисловість

Хутрова підгалузь обробляє хутра лисиць, куниці, видри, норки, шкурки кролів, ховрахів, хом'яків та водяних щурів, овечі шкурки й шту­чне хутро та виготовляє з них хутрові та шубні вироби. У минулому вона мала переважно кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудова­ні і працюють хутрові підприємства в Харкові, Балті (Одеська область), Красиограді (Харківська область), Тисмениці (Івано-Франківська об­ласть), Львові, Одесі, Жмеринці.

У підгалузі освоєно технологію облагородження овечих шкурок, що сприяє поліпшенню їх якості, зовнішнього вигляду та асортименту виробів з них. Суттєве значення має використання трикотажного штуч­ного хутра, яке імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро вигото­вляють Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об'єднання, фабрики в Жовтих Водах (Дніпропетровська область) і Ясіні (Закарпатська область). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку, вдосконалюючи технології обробки хутрової сирови­ни Із застосуванням нових сгінких барвників, впроваджуючи автоматизовані системи управління виробництвом.

Висновок до І розділу

Найбільше непродовольчих товарів виробляє легка промисловість, яка забезпечує населення тканинами, одягом, взуттям тощо, а інші галузі промисловості - кордом, технічними тканинами тощо.

Галузь має значні потенційні можливості, проте використовують­ся вони недостатньо.

Пріоритетні завдання легкої промисловості - формування і розмі­щення державних замовлень та державних контрактів, координування діяльності підприємств, пов'язане з виконанням цього завдання, розроб­ка цільових програм перспективного розвитку нових видів сировини, збалансованого розвитку підгалузей.

Легка промисловість має тісні зв'язки з хімічними галузями. Вже нині Україна може використовувати власні потужності для виробництва синтетичної шкіри і клею, підошов, хімічних ниток і волокон, капролак­таму, необхідного для виробництва хімічних ниток і пряжі. Розміщення легкої промисловості вигідно поєднується також з роз­міщенням важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості - чоло­віки. При розміщенні галузей враховують забезпечення трудовими ресурсами, народногосподарські функції і територіальні особливості окре­мих економічних регіонів України При будівництві нових підприємств, крім капітальних витрат, слід обов'язково враховувати витрати на соціа­льну інфраструктуру.

Серед основних галузей легкої промисловості найкраще розвиваються швейна, трикотажна, хутряна.

2. Проблеми розвитку легкої промисловості України

На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як галузі, які входили до групи “А”. Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно розподілити на три групи: