Курсовая работа: Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україні
СРО за видами
професійної
діяльності
на фондовому
ринку (станом на
30.06.09)
№1від 30.04.2009
(рішення Комісії №444
від 30.04.2009)
Депозитарна
діяльність
Діяльність з управління
активами інституційних
інвесторів
Асоціація "Українські фондові торговці"
49000,
м. Дніпропетровськ
Діяльність з торгівлі
цінними паперами
2. Проблеми вдосконалення системи саморегулювання на фінансовому ринку
Зростання і вдосконалення фінансового ринку зумовлюють потребу в постійному оновленні механізмів регулювання й нагляду шляхом розвитку принципів саморегулювання та підвищення ефективності взаємодії саморегулівних організацій і державних органів регулювання.
Саморегулівні організації об'єднують професійних учасників фінансового ринку й ринку цінних паперів за видами діяльності (реєстроутримувачів, торговців цінними паперами, зберігачів і депозитаріїв). Компанії з управління активами функціонують із метою створення ефективної системи регулювання та контролю діяльності професійних учасників фінансового ринку.
В Україні процес створення та функціонування саморегулівних організацій регламентується такими законодавчими та нормативними актами, як Закон України "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондовий ринок" та Рішенням № 125 Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про затвердження Положення про саморегулівні організації професійних учасників фондового ринку". В країнах Європейського Союзу цей процес регламентується лише двома Директивами 2000/12/ЄС та 2004/39/ЄС про ринки фінансових інструментів Європейського Парламенту та Ради з діяльності кредитних інститутів. І українське, і зарубіжне законодавство ще не досить досконале щодо регламентації функціонування саморегулівних організацій.
На практиці існують різні організаційно-правові форми саморегулювання: галузеві організації, фондові біржі та приватні асоціації. Вони визначають стандарти практичної діяльності і взаємовідносини на фінансових ринках та заохочують до їх дотримання. Зазвичай їх діяльність спрямована на здійснення нагляду за бізнес-поведінкою посередників, включаючи їхні відносини з клієнтами, забезпечення дотримання учасниками ринку кваліфікаційних стандартів.
До основних повноважень саморегулівних організацій належать розробка і внесення змін до нормативних документів, запровадження й забезпечення дотримання правил поведінки, врегулювання спорів, переважно через арбітраж, тощо. Ці повноваження, як правило, надаються саморегулівним організаціям шляхом делегування офіційним державним регулятором відповідних функцій недержавній організації.
Саморегулівні організації відіграють важливу роль у розробці кодексу професійної поведінки, типових договорів, певних правил і стандартів діяльності на ринку фінансових послуг. Переваги використання саморегулівних організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг. Тому спроможні належним чином запроваджувати ефективні регуляторні програми.
Як свідчить практика, саморегулівні організації максимально наближені до своїх ринків. Вони можуть оперативно реагувати на їх зміни та швидко застосовувати свої правила й методи моніторингу до них. Тоді як реакція державного регулятора на фактичні зміни ринків може істотно запізнюватися, особливо в умовах кризи. Яскравим прикладом є реакція страхових організацій України на несвоєчасне повернення комерційними банками їх депозитів в жовтні 2008 - квітні 2009 року. Завдяки активній позиції керівництва страхових організацій значну частину проблем у взаємовідносинах страхових організацій і банківських установ вдалося своєчасно розв'язати.
Важливими питаннями, що потребують чіткого визначення є характер взаємовідносин державного регулятора й саморегулівних організацій. Щоб використати всі переваги свого функціонування, вони повинні мати чітко визначені повноваження, зокрема на розробку й забезпечення дотримання власних правил. У такому разі державний регулятор виконуватиме переважно функції нагляду, використовуючи такі методи, як перевірка на місцях і періодичний нагляд. Соморегулівна організація повинна періодично звітувати перед державним регулятором про виконання своїх обов'язків.
Розвиток саморегулювання й посилення взаємодії саморегулівних організацій і державних органів є необхідними умовами підвищення якості регулювання та доступною для суб'єктів ринку альтернативою державному втручанню в економіку. В умовах інтернаціоналізації фінансових ринків і ускладнення їх структури, поряд зі створенням об'єднань саморегулівних організацій за галузевою (професійною) ознакою, виникає об'єктивна потреба у формуванні міжгалузевих, міждержавних і міжнародних союзів саморегулівних організацій.
Досвід розвинутих країн світу переконливо свідчить, що наявність у системі національного регулювання діяльності фінансових установ саморегулівних організацій і розширення основ саморегулювання є обов'язковими умовами для стабільного розвитку фінансових ринків.