Курсовая работа: Розвиток саморегулювання фінансового ринку в Україні
примусова, що передбачає розробку санкцій, заходів впливу та дисциплінарних заходів щодо членів саморегулюючих організацій;
арбітражна, яка реалізується через діяльність створених при саморегулюючих організаціях третейських судів.
Відповідно статті 21 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" в Україні існує множинна система органів регулювання у фінансовому секторі, структурована за видами фінансових установ. До основних повноважень саморегулюючих організацій належать розробка і внесення змін до нормативних документів, запровадження й забезпечення дотримання правил поведінки, врегулювання спорів, переважно через арбітраж, тощо. Переваги використання саморегулюючих організацій полягають у тому, що вони добре обізнані зі специфікою розвитку відповідного сегмента фінансового ринку та характером його фінансових послуг, а тому спроможні належним чином запроваджувати ефективні регуляторні програми.
На ефективність регулювання у фінансовому секторі України негативно впливає слабка узгодженість регуляторних дій та недостатня співпраця з професійними учасниками фінансового ринку, їх саморегулівними організаціями та об'єднаннями споживачів фінансових послуг. За таких обставин перехід до сучасної моделі регулювання вимагає масштабного та досить глибокого реформування існуючої в Україні системи регулювання на фінансовому ринку. Ініціатором повноцінного саморегулювання в Україні повинна стати держава, що об'єднує споживачів фінансових послуг.
Принципи діяльності саморегулюючих організацій закріплено в Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок", „Положенні про саморегулівну організацію ринку цінних паперів", а також у нормативних документах, розроблених Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України, зокрема в розпорядженнях: „Положення про делегування саморегулівній організації адміністраторів недержавних пенсійних фондів окремих повноважень" (розпорядження від 12.04.2007 №7153), „Положення про делегування Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України окремих повноважень одній із всеукраїнських асоціацій кредитних спілок” (розпорядження від 03.10.2006 №6280), „Положення про делегування Державною комісією з регулювання ринку фінансових послуг України окремих повноважень об’єднанню страховиків" (розпорядження від 21.08.2008 №1000).
Для посилення ролі саморегулівних організацій та професійних об’єднань на фінансовому ринку необхідно здійснити в першу чергу наступні заходи:
розробити та прийняти базовий закон про саморегулювання на фінансових ринках, в якому мають бути закріплені принципи та стандарти діяльності СРО, їх статус та порядок взаємодії з державними регуляторними органами;
сприяти створенню за участю СРО страхових та гарантійних фондів, що мають забезпечувати додатковий захист прав інвесторів та споживачів фінансових послуг.
Як засвідчила світова практика, найефективнішим використання принципів саморегулювання є у країнах з тривалим досвідом функціонування фінансових ринків. В Україні використання можливостей саморегулюючих організацій має бути пов’язане передусім з перенесенням на них частки витрат щодо регулювання, делегуванням функцій моніторингу ринку, забезпечення правозастосування та інших аспектів детального адміністрування, а також залучення їх до захисту прав споживачів фінансових послуг і реалізації фінансових програм.
Протягом останніх років проводиться послідовна робота щодо запровадження єдиного підходу до створення й функціонування саморегулюючих організацій, передання їм частини регуляторних повноважень для здійснення державного регулювання фінансового ринку та створення уніфікованої правової бази за кожним видом професійної діяльності.
Підвищення ролі саморегулювання на фінансовому ринку має відбуватися шляхом поступового передання повноважень саморегулюючим організаціям.
Зі свого боку організації повинні функціонувати відповідально, втілювати передовий досвід та здійснювати моніторинг своїх ринків, виходячи не тільки із власних економічних, репутаційних інтересів.
Включення саморегулювання до загального державного регуляторного режиму функціонування установ фінансового сектору дає змогу ефективної реалізації державних цілей відповідно до інтересів як суспільства, так і суб’єктів регулювання.
5. Стратегія розвитку фінансового сектора України
Засідання Консультаційно-експертної ради Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку було присвячено розгляду проекту Стратегії розвитку фінансового сектора України на період до 2015 року (грудень, 2009р). Метою цього документа є сприяння розбудові ефективного фінансового сектора, здатного забезпечувати реальний сектор економіки необхідними фінансовими ресурсами та підтримку соціального розвитку країни, її інтеграцію у світовий фінансовий простір без загроз національним інтересам та економічній безпеці України.
Основні цілі.
Проект Стратегії розвитку фінансового сектора України на період до 2015 року розроблено на виконання Указу Президента України №659/2007 від 20 липня 2007 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 червня 2007 року "Про хід виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" робочою групою в складі представників Держфінпослуг, НБУ та ДКЦПФР.
Згідно з документом фінансовий сектор - це фінансовий ринок, який забезпечує накопичення і розподіл інвестиційних ресурсів, взаємодію виробників та споживачів фінансових послуг за правилами, визначеними державою та її регуляторними органами. Складовими фінансового ринку виступають грошово-кредитний, страховий, фондовий ринок, ринок послуг спільного інвестування, недержавних пенсійних послуг та інші ринки фінансових послуг.
Стратегія розвитку фінансового сектора являє собою цілісну систему ідей, поглядів, намірів та ключових заходів щодо розвитку цього сегмента економіки на середньострокову перспективу з урахуванням національних фінансових інтересів та соціально-економічних потреб країни. При цьому національні фінансові інтереси визначаються як пріоритетні потреби народу та держави щодо фінансових ресурсів, джерел та механізмів їх забезпечення, реалізація яких гарантує фінансову спроможність сталого, суверенного та динамічного розвитку країни.
Необхідність розробки Стратегії зумовлена, з одного боку, суттєвим зростанням ролі фінансового сектора в сучасному економічному житті країни, а з іншого - відсутністю на сьогодні урядового документа, який би містив формулювання цілей та пріоритетні завдання розвитку фінансового ринку України як цілісної системи у сукупності усіх його складових.
Відсутність цілісного державного бачення ефективної моделі розбудови фінансового сектора на середньострокову та довгострокову перспективи призводить до проблем у його функціонуванні та недосконалості розвитку, що, в свою чергу, відбивається на вирішенні стратегічних економічних та соціальних проблем країни, забезпеченні її національних фінансових інтересів.
Виходячи з цього, розробка національної стратегії розвитку фінансового сектора є необхідною передумовою подальшої успішної розбудови держави та її інтеграції до світового економічного простору та вступу до Європейського Союзу.
Документ визначає напрями державної політики, формулює пріоритетні завдання та передбачає комплекс ключових заходів правового та інституційно-організаційного характеру, спрямованих на розбудову основних складових фінансового сектора. Положення даної Стратегії є базою для розробки та перегляду існуючих програм розвитку відповідних сегментів фінансового ринку. З іншого боку, передбачається що Стратегія стане складовою частиною середньострокових та довгострокових програм соціально-економічного розвитку держави.
Основними цілями Стратегії є досягнення стійкості, відкритості та конкурентоспроможності фінансового сектора України. Стійкість фінансового сектора передбачає його здатність до самодостатнього розвитку, протидії негативному впливу інших країн на внутрішню фінансову політику України, а також нейтралізації загроз світових фінансових криз та діяльності вітчизняних кримінально-тіньових структур.
Відкритість фінансового сектора передбачає інформаційну прозорість фінансових установ щодо власників, послуг та результатів діяльності, а також відкритість державних регуляторних органів щодо: цілей регулювання та нагляду, (політична відкритість); розкриття інформації про орієнтири, моделі та прогнози розвитку (економічна відкритість); механізмів прийняття рішень (процедурна відкритість); інформації про заходи впливу, досягнуті результати та помилки ринкового регулювання (ринкова відкритість).
У свою чергу, конкурентоспроможність фінансового сектора визначається як його здатність забезпечувати доступ вітчизняних економічних агентів до світових фінансових ресурсів і ринків та можливість належним чином конкурувати з міжнародними фінансовими агентами за внутрішні та зовнішні інвестиційні ресурси в умовах глобалізації економічного життя.
Стратегія передбачає вирішення до 2015 року низки пріоритетних завдань. Серед них, зокрема, такі: проведення реформи державного регулювання, спрямованої на ліквідацію правових перешкод для розвитку фінансового ринку та максимального урахування інтересів його професійних учасників, інвесторів, емітентів цінних паперів та споживачів послуг; суттєве підвищення ефективності нагляду та його максимальне наближення до стандартів ЄС, а також створення умов для розбудови єдиного регуляторного органу; посилення конкурентоспроможності вітчизняних фінансових установ шляхом підвищення рівня їх капіталізації, диверсифікації та якості активів, професіоналізму кадрів, впровадження сучасних технологій і принципів інвестування, стандартів діяльності та управління; забезпечення інформаційної прозорості фінансових установ щодо власників, продуктів, послуг та результатів діяльності; переорієнтація попиту вітчизняних суб’єктів господарювання на внутрішні джерела фінансових ресурсів та активізація діяльності інституційних інвесторів; забезпечення зменшення транзакційних витрат залучення капіталу шляхом розбудови зручної та ефективної інфраструктури фінансового ринку зокрема його торговельно-розрахункової та облікової складової.
До інших пріоритетних завдань слід віднести такі: формування сприятливих передумов для появи нових фінансових інститутів, інструментів та послуг, у тому числі шляхом застосування відповідних податкових стимулів; впровадження дієвих механізмів захисту прав і законних інтересів споживачів фінансових послуг та інвесторів; забезпечення суттєвого зростання доходів потенційних споживачів фінансових послуг шляхом активізації соціальної політики держави та посилення підтримки розвитку підприємницької діяльності; створення сприятливого інвестиційного клімату, у тому числі шляхом досягнення політичної стабільності, запровадження чітких правил ведення бізнесу, передбачуваного правозастосування, посилення захисту приватної власності; поширення практики врегулювання правових конфліктів за допомогою діяльності третейських судів та запровадження інституту фінансового омбудсмена.
Враховуючи зазначені пріоритетні завдання, державна політика щодо подальшого розвитку фінансового сектора України має здійснюватись за такими напрямками: підвищення ефективності державного регулювання та посилення уніфікації регуляторних вимог; реформування системи державного нагляду шляхом його відокремлення від інших регуляторних функцій та запровадження пруденційного нагляду на основі оцінки ризиків в усіх сегментах фінансового ринку; забезпечення переходу від екстенсивних шляхів розвитку фінансового ринку до інтенсивних; створення передумов для підвищення рівня капіталізації фінансових установ, забезпечення їх надійності та платоспроможності; збільшення інформаційної прозорості фінансових інститутів та відкритості регуляторних органів; посилення рівня захищеності прав та законних інтересів усіх учасників фінансового ринку; здійснення виваженої та поступової інтеграції вітчизняного фінансового сектора до світового фінансового простору шляхом впровадження міжнародних стандартів професійної ринкової діяльності та процедур державного регулювання і нагляду.
Ключовими складовими проекту Стратегії є розділи, присвячені аналізу проблем та основних напрямків розвитку банківської системи, ринку кооперативного кредитування, ринку страхових послуг, ринку цінних паперів, ринку спільного інвестування, ринку недержавного пенсійного забезпечення та ринку лізингових послуг.