Курсовая работа: Розвиток творчих здібностей школярів на уроках зарубіжної літератури

Але зауважимо, що зовнішньо однотипні заняття можуть бути дуже різними за суттю:

слово вчителя може мати різну мету і різний зміст. Воно може передувати читанню, аби емоційно підготувати учнів до його сприймання, вчитель розповідає про життя і творчість письменника, дає лекцію з теорії літератури і тоді його слово має іншу мету, інший зміст;

відмінно до теми і змісту може бути й бесіда;

бесіда з метою активізувати сприйняття тільки що прочитаного твору, відтворення найбільш яскравих епізодів;

може бути бесіда-аналіз за запитаннями вчителя;

бесіда з метою узагальнення матеріалу.

Такою ж різноманітною може бути і самостійна робота:

може бути з метою закріплення;

може носити дослідницький характер.

Таким чином, навчальна діяльність учнів буде різною і за змістом і за рівнем самостійності[11].

Тому термін «лекція», «бесіда», «самостійна робота» означають більше форми спілкування вчителя і учня, ніж методи навчання. Форма-більш загальне, об’ємне трактування самого процесу навчання.

Тут можна схематично зобразити так: форми – методи – прийом – навчальна ситуація.

Зміст навчальної діяльності вчителя і відповідно діяльності учнів, що навчаються, і має служити критерієм обґрунтування методів.

ІІ. Цим критерієм є характер пізнавальної діяльності школярів.

Беручи в основу цю аксіому, дидактик Лернер і Скаткін вивели загально дидактичну класифікацію методів, що охоплює всю систему шкільного навчання:

1) пояснювально-ілюстративний (інформаційно-рецептивний);

2) репродуктивний (відтворюючий);

3) метод творчого викладу;

4) евристичний (частково-пошуковий);

5) дослідницький.

Скаткін: «Мова йде не про протиставлення одного метода іншому, а про їх гармонійне співіснування, про розумне застосування кожного метода на своєму місці для вирішення специфічних навчально-виховних завдань»[11].

Ці загальнодидактичні методи навчання по-своєму реалізуються в кожному навчальному предметі у відповідності до його специфіки.

Таким чином у основі класифікації є пізнавальна діяльність:

1-ший ступінь у логіці пізнання літератури як навчального предмета – лежить сприйняття художнього твору. Завдання – навчити сприймати твір. Література як вид мистецтва має виховувати художника.

2-гий ступінь – подача і сприйняття з боку учнів спеціальних знань про сутність художньої літератури, її специфіку, теорію і історію.

Органічне поєднання у свідомості читача безпосередньо художнього переживання і науково-літературознавчих понять і висуває потребу у специфічних методах викладання літератури.

Кожен метод безпосередньо зав’язаний з видами діяльності школярів.

І. Метод творчого читання найбільш специфічний для нашого предмета.

Читання художнього твору відрізняється від читання наукового, публіцистичного тексту. Це читання вимагає особливої уваги до слова, фрази, ритму.