Курсовая работа: Сірка та її сполуки

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра «Прикладна екологія та охорона навколишнього середовища»

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «ЗАГАЛЬНА ТА НЕОРГАНІЧНА ХІМІЯ»

на тему:

«Сірка та її сполуки»

Виконавець:

студент групи __________ ____________ _______________

Керівник:

__________________________________ _______________

Донецьк, 2009

РЕФЕРАТ

Курсова робота: ______________________________________

Метою роботи є вивчення фізичних та хімічних властивостей сірки, а також її сполук.

У роботі розглянутіосновні властивості елементу та його сполук. Описані їх фізичні властивості, а також хімічні властивості згідно відомої будови елементу, та його сполук. Наведені схеми отримання елементу у чистому вигляді, отримання сірчаної кислоти, як важливого продукту сучасного виробництва.

СІРКА, ОКСИДИ СІРКИ, ДІОКСИД СІРКИ, СІРЧАНА КИСЛОТА, СІРКОВОДЕНЬ, СУЛЬФІДИ, СІРКОВУГЛЕЦЬ

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………………5

1. Історія відкриття елементу…………………………………………………..6-7

2. Находження елементу у природі

Характеристика природніх сполук (мінералів)………………………………..7-8

3. Засоби одержання елементів у чистому вигляді…………………………...8

4. Фізичні та хімічні властивості елементу…………………………………...9-12

5. Сполуки………………………………………………………………………13-18

6. Основні властивості елементу та його сполук……………………………..

7. Застосування простої речовини та сполук елемента………………………

Висновки…………………………………………………………………………….

Перелік посилань…………………………………………………………………...

ВСТУП

Сірка відома людству з якнайдавніших часів. Зустрічаючись в природі у вільному стані, вона звертала на себе увагу характерним жовтим забарвленням, а також тим різким запахом, яким супроводжувалося її горіння. Вважалося також, що запах і блакитне полум'я, що розповсюджується сіркою, що горить, відгонять демонів. Сірчистий ангідрид – задушливий газ, що утворюється при горінні сірки, ще в старовині використовувався для вибілювання тканин. При розкопках Помпеї знайшли картину, на якій зображено деко з сіркою і пристосування для підвішування над ним матерії. Відвіку уживалася сірка і її з'єднання для приготування косметичних засобів і для лікування шкірних захворювань. І дуже давно її почали використовувати для військових цілей. Так, в 670 році захисники Константинополя спалили арабський флот за допомогою “грецького вогню ”; це була суміш селітри, вугілля і сірки. Ті ж речовини входили до складу чорного пороху, що застосовувався в Європі в середні віки і до кінця XIX ст.

Сірчана кислота, одне з найважливіших сполук сірки, була відкрита, мабуть, до X в, починаючи з XVIII століття, її проводять в промислових масштабах і незабаром вона стає найважливішим хімічним продуктом, необхідним і в металургії, і в текстильній промисловості, і в інших, самих різних галузях. У зв'язку з цим почалися ще інтенсивніші пошуки родовищ сірки, вивчення хімічних властивостей сірки і її сполук і вдосконалення методів їх витягання з природної сировини.[6]

1. ІСТОРІЯ ВІДКРИТТЯ ЕЛЕМЕНТУ

Сірка (англ. Sulfur, франц. Sufre, нім. Schwefel) в самородному стані, а також у вигляді сірчистих сполук відома з самих якнайдавніших часів. Із запахом сірки, що горить, задушливою дією сірчистого газу і огидним запахом сірководня чоловік познайомився, ймовірно, ще в доісторичні часи. Саме через ці властивості сірка використовувалася жерцями у складі священних курінь при релігійних обрядах. Сірка вважалася твором надлюдських істот зі світу духів або підземних богів. Дуже давно сірка почала застосовуватися у складі різних горючих сумішей для військових цілей. Вже у Гомера описані "сірчисті випаровування", смертельна дія виділень сірки, що горить. Сірка, ймовірно, входила до складу "грецького вогню", що наводив жах на супротивників. Біля VIII ст. китайці почали використовувати її в піротехнічних сумішах, зокрема, в суміші типу пороху. Горючість сірки, легкість, з якою вона з'єднується з металами з утворенням сульфідів (наприклад, на поверхні шматків металу), пояснюють те, що її вважали "принципом горючості" і обов'язковою складовою частиною металевих руд. Пресвітер Теофіл (XI ст.) описує спосіб окислювального випалення сульфідної мідної руди, відомий, ймовірно, ще в давньому Єгипті. В період арабської алхімії виникла ртутно-сірчана теорія складу металів, згідно якої сірка почиталася обов'язковою складовою частиною (отцем) всіх металів. Надалі вона стала одним з трьох принципів алхіміків, а пізніше "принцип горючості" з'явився основою теорії флогістона. Елементарну природу сірки встановив Лавуазье в своїх дослідах по спалюванню. З введенням пороху в Європі почався розвиток здобичі природної сірки, а також розробка способу отримання її з піритів; останній був поширений в стародавній Русі. Вперше в літературі він описаний у Агріколи. У літературі алхімічного періоду сірка часто фігурує під різними таємними назвами. У Руланда можна знайти, наприклад, назви Zarnec (пояснення "яйця з вогнем"), Thucios (жива сірка), Terrafoetida, spiritusfoetens, Scorith, Pater і ін. Староруська назва "сірка" уживається вже дуже давно. Під ним малися на увазі різне пальне і погано пахнучі речовини, смоли, фізіологічні виділення (сіра у вухах та ін.). Мабуть, ця назва походить від санскритського сirа (ясно-жовтий). З ним пов'язано слово "сірий", тобто невизначеного кольору, що, зокрема, відноситься до смол. Друга староруська назва сірі - жупел (сіра горюча) - теж містить в собі поняття не тільки горючості, але і поганого запаху. Як пояснюють філологи, німий. Schwefel має санскритський корінь swep (спати, англо-саксонське sweblan - вбивати), що, можливо, повя’зано з отруйними властивостями сірчистого газу.[4]

2. НАХОДЖЕННЯ ЕЛЕМЕНТУ У ПРИРОДІ

ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ СПОЛУК (МІНЕРАЛІВ)

Сірка знаходиться в VI групі третього періоду періодичної системи.

Сірка - активний неметал. Серед металів тільки золото, платина і рутеній не взаємодіють з сіркою.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--