Курсовая работа: Східна та Південно-східна Азія як поле геостратегічних інтересів України
Варто зазначити, що темпи позитивних змін у галузі українсько-японських и японо-українських відносин поки що не задовольняють жодну із сторін і це служить чудовим ресурсом для тіснішою співпраці між обома країнами. Японія хоче розвивати торговельне й інвестиційне співробітництво з Україною, Японія зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема, для металургії у України, а також у розвитку торгівлі з Україною й в інвестуванні в розвиток української інфраструктури. [6]
Подібну думку розділяють багато японських підприємців, які є учасниками українсько-японських ділових контактів. Беручи участь у семінарі "Економіка України: нові можливості для зміцнення співробітництва" ділові люди з Японії відверто говорили про те, що наш ринок їх дуже цікавить, але на ньому дуже важко працювати.
Непоганим показником є те, що починаючи з 1997 року, Україна щорічно отримує технічну допомогу від Уряду Японії в рамках програми «Офіційна Допомога для Розвитку» (ОДР).
ОДР Японії базується на наданні економічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє Уряд Японії, і складається з двох основних компонентів - фінансової допомоги (шляхом надання грантів) і кредитної допомоги. Координація залучення в Україну фінансової допомоги в рамках програми ОДР Японії та надання пропозицій Уряду України щодо напрямків її використання покладено на Міністерство економіки України. Перспективні інвестиційні українсько-японські проекти відносяться насамперед до галузі транспорту і енергетики. Українська сторона запропонувала декілька проектів для фінансування в рамках програми ОДР Уряду Японії протягом останніх п’ять років.
Починаючи з 2007 фінансового року, Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури:
1. Надання культурного гранту для масштабних проектів, які включають в себе реконструкцію будівель, покращання інфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн. дол. США);
2. Надання гранту загального типу для 5 дитячих лікарень (до $6,5млн.).
Щодо перспектив геополітичного розширення поля українських інтересів, потрібно передусім провести ребрендинг самої держави України, і врегулювати заплутане внутрішнє становище. Зараз Японія як і більшість країн з високим рівнем інветсуванняя у інші країни, вкладає значно більше коштів у російську економіку, що свідчить про більш активну та продуктивну діяльність російського вищого керівництва та намагання вести економічну багатовекторність, задля можливості поступового політичного маневрування. Тому для України потрібна подвійна діяльність: перебудова на покращення самої держави, реформи і т.д. і водночас показати зацікавленість та готовність до співпраці з Азійськими країнами, та більш точніше капіталами. Японії потрібна опора у час, коли її могутність з кожним роком все більше ставиться під знак питання зважаючи на те, що минулого року ВВП номінальний Китаю лише на 11 млн. доларів був меншим ніж Японії. Не треба відкидати з поля зору військово-технічну співпрацю, що саме є одним з базових блоків розширення ПГІУ у регіоні СПСА, а особливо цей козир допоможе у співпраці з Японією, яка поступово виводиться у «вільне плавання» з точки зору оборонки та воєнки. Тобто США вже не має змоги і такої потреби у наданні військової парасольки Японії, тому остання потребуватиме військового оснащення, та створення певних видів військ та стратегічних озброєнь, у чому український ВПК, хоча і не надто сучасний, проте потенційно ефективний, може прислужитися Японській стороні. Це буде на початках однією з небагатьох сфер, де Україна може виступати з Японією більш-менш на рівних умовах. Така військо-технічна, а з нею неодмінно технологічна співпраця допоможе заодно більш глибоко інтегруватися двом країнам, адже військова сфера більш інтимна ніж просто суто економічна. Проте заради цього, як вже почасти згадувалося вище, Україні слід перетворитися на самостійного суб’єкта власної як зовнішньої політики, так і внутрішньої, та забезпечити своїм азійським друзям, не лише Японії, принаймні прозору звітність діяльності української економіки онлайн, переклад урядових порталів паралельно англійською та японською і іншими мовами, задля декларування особливого статусу цих країн, а також відкритість і шанобливість. Чудовим прикладом є Сінгапур, на урядових сайтах якого можна знайти англійською мовою, в силу того, що англійська мова державна мова Сінгапуру, практично всю економічну звітність даної країни.
Чудовою була б політична тісна співпраця між Японією та Україною. Спільна участь глав урядів у різноманітних культурних та політичних заходах, спільні заяви та підтримка одне одного на міжнародній арені.
Для формування ПГІУ у регіоні СПСА потрібно застосовувати таку загальну схему співробітництва, яку відповідно треба узгоджувати та пристосовувати до кожного із геополітичних гравців:
• політична підтримка Японією процесів державотворення в Україні;
• політична взаємодія у запобіганні та врегулюванні міжнародних конфліктів;
• співробітництво в рамках міжнародних організацій з таких питань, як безпека, захист навколишнього середовища, нерозповсюдження ядерної зброї тощо;
• співробітництво у сферах інвестицій та обміну технологіями;
• спільні розробки в галузі енергозбереження; розвиток ядерної енергетики, а також нових джерел енергії та розробка заходів для зменшення енергоспоживання;
• транспортування нафти з району Каспія до країн Східної та Центральної Європи; залучення японських інвестицій до розбудови інфраструктури транспортних коридорів через українську територію.
• створення спільних технологічних парків.
• студентський обмін між університетами.
• Стажування українських студентів у японських корпораціях не лише в Японії, але і в інших країнах їхнього розташування.
• відкриття кафедр японістики, запрошення японських професорів та науковців у вітчизняні виші.
Особливо уважним та виваженим потрібно бути з КНР, як державою, яка цензурує Інтернет і чітко заявляє про свою готовність стати гегемоном у всьому азіатсько-тихоокеанському регіоні.
Китай
Отже, Китай! Для України дана капіталістично-комуністична країна повинна бути особливим партнером, проте зважати потрібно та той факт, що з такою країною співпраця у політичній сфері, спільна участь у певних подіях і схожого роду заняття виглядатимуть тьмяно та нереалістично, допоки Україна не виокремиться з тіні інших пострадянських країн, вирветься з-під влади Росії, та заявить себе на світовій геополітичній арені як східноєвропейського лідера, співпраця з яким принесе шанси до зближення з іншими країнами Європи, особливо ЄС, та навіть Росії. Китаю, як майбутньому чітко вираженому політико-економічноу полюсу, доступ до Європи, до Росії через Україну, через розміщення на її території своїх капіталів, як людських так і фінансових ресурсів, через допомогу у розвитку України, як свого часу робив СРСР Китаю, хоча не дуже успішно і через інші шляхи. Україна ласий шматочок для країни, яка накопичила 2, 648 тлрн. дол. США золотовалютних резервів. [7] Євгеній Шаров, завідуючий відділом зовнішньої політики Національного інституту стратегічних досліджень, твердить що без Китаю Україна і зовсім не здатна вирватися з матриці перманентної деградації і деіндустріалізації останніх 19 років, провести модернізацію країни і створити умови для переходу на інноваційний розвитком економіки. Також аналітик твердить, що україно-китайська співпраця створить стратегічний фундамент для виходу з матриці великої шахівниці поважним геостратегічним гравцем, і завадить спробам установлення над Україною зовнішнього впливу. «Україно-китайське співробітництво –це розчарування тим, хто хотів би бачити нинішню політику України як повністю проросійську».[8] Проте є значна загроза того, що Україна просто стане для Китаю одним з елементів його геополітики, східноєвропейською філією без особливих власних втілених геостратегічних інтересів. Китай просто може купити Україну, вкласти величезні кошти в економіку, тому на даному етапі, якщо брати реальну ситуацію в Україні, нашій державі світить лише роль поля чудових інвестиційних проектів для Китаю, не більше. Проте навіть така співпраця в умовах тотальної зовнішньополітичної бездіяльності значний потенційний прогрес, який зможе дати нашій державі поштовх до розвитку, можливості для маневрування між Заходом-Сходом у більш технологічному та грошовитішому вимірі. В загальному Китай надважливий для України, в першу чергу як економічний партнер, але також як політичний і геополітичний, особливо зважаючи на намагання КНР перетворитися на найбільш розвинуту та впливову державу світу. Україні ж слід вдало використати цю політику Китаю, вигнути вектор його зацікавленості та грошових потоків в сторону України, з паралельним зростанням важливості України для Китаю. Такі здобутки розв’яжуть нашій державі геопросторові пута та дозволять увійти у ЄС чи іншу економічну, військову, політичну систему сильними та зміненими, бажаннями та очікуваними. Вересневий візит В. Януковича до Китаю, який за словами експертів перевершив усі їхні сподівання щодо продуктивності співпраці з достатньо закритим і настороженим Китаєм, свідчить про те, що Україна починає шукати фінансового донора, без належного внутрішнього очищення організму від «паразитів», як системних,так і ментальних і людських. Як вже було сказано вище, це становить небезпеку перетворення нашої держави на вдалий економічний придаток, однак краще ніж нічого.
Південно-східну Азію (ПСА) у даній роботі ми розглянуло у форматі Асоціацій країн південно-східної Азії, як їх найчіткішого виразника, що дає змогу більш стисло та ефективно розглянути цей регіон, як шанс для розширення ПГІУ. Отже наддержаве утворення АСЕАН включає у себе 10 країн-членів, і існує з 1967 року, хоча практичне закріплення економічних та геостратегічних цілей відбулося не раніше ніж 1976 року. Сюди входять: Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур і Тайланд – засновники, а також Бруней, Камбоджа, Лаос, Мянма та Вєтнам, які згодом приєдналися.
Площа АСЕАНу 4.46 млн. кв.км, що складає 3% суходолу Землі, населення 600 млн. людей, 8.8% світового населення. За останніми даними комбінований номінальний ВВП становить приблизно 1.8 трл дол. Якби АСЕАН була країною, то посіла б 9 місце у світі за економікою, і 3 у Азії з точки зору номінального ВВП.
Причиною утворення Асоціації був страх цих країн бути завойованими сусідніми потугами (Китай, Індія) або ж потрапити у їхню економічну чи політичну залежність, а також бажання об’єднати усі сусідні країни в рамках консенсусної, демократичної, паритетної економічної співпраці, що б зменшило шанси на конфронтацію та конфлікти між країнами-сусідками.
Геополітично АСЕАН заявив себе як новий регіональний лідер, якому по силі потягатися з основними геополітичними гравцями регіону. Важливим фактом також є те, що країни-засновники АСЕАН спромоглися не вступити, підтримуючи Захід за умов біполярної системи міжнародних відносин, з західними країнами в офіційні блокові відносини, що засвідчує бажання південно-східних азійських країн до власного творення своєї геополітики і розпоряджанням геопросторовими можливостями. З іншого боку це є ваговим зростання економічної моці і надалі, через відсутність зовнішніх, навіть мінімальних центрів впливу. Дані країни об’єдналися навколо спільної території , культури та бажанням бути незалежними і впливовими, що дало міцну закваску для зростання і все більшої взаємної інтеграції, адже ідеологія, політичний режим та певна економічна кон’юнктура речі доволі мінливі, та тимчасові. Ще одним фактом потуги АСЕАНу є його довга, злагоджена історія вдосконалення та розширення функцій. Станом на 2009 рік у Тайланді на 30 асамблеї АСЕАНУ було прийнято Дорожню карту спільноти АСЕАН на 2009-2015 рр. [9] У цій масштабно деталізованій роботі на 6 років розбито чіткі плани щодо інтенсифікації співробітництва та обміну у трьох базових проектах: 1)ASEANPolitical-SecurityCommunityBlueprint 2) ASEANEconomicCommunityBlueprint 3) ASEANSocio-CulturalCommunityBlueprint. Варто відмітити те, що у кожному проекті було створено чи по-новому організовано досить багато підкомісій, комісій, рад і т.ін. які якраз представляють практично кожну сферу суспільно-політичного, демократичного і економічного життя цих країн. Завдання цих комісій у обміні, зустрічах,виробленні спільних стратегій і т ін. Тобто АСЕАН на даний момент чітко усвідомила себе єдиним представником свого регіону, відчула власний простір, і спільними зусиллями країн-учасниць намагається пробитися у поля геостратегічних інтересів інших країн, особливо Китаю, Пд. Кореї, Японії, Австралії, і більш дотично Росії та США.
Окремо варто згадати Росію і її місце у співпраці з АСЕАН, адже РФ має єдиний і особливий статус у Асоціації – оглядача. Окрім того, Росія з 1996 року активно співпрацює з АСЕАН і задекларована повномасштабним партнером цього блоку. За цей час було сформовано нормативно-правову базу взаємодії, яка включає: спільну декларацію про партнерство у справі миру і безпеки, і декларацію щодо процвітання і розвитку Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР). З майже кожним роком кількість угод та їх специфікація розширювалася, що свідчить про зацікавленість у інтеграції Росії у дану структуру з обох сторін. У 2005 році в Куала-Лумпурі відбувся перший саміт Росія-АСЕАН за участю президента РФ В. Путіна. Для України надмірна участь Росії у функціонуванні АСЕАНу невигідна тим чином, що у плані економічного становища, потенціалу та привабливості та навіть корупції ми знаходимося на схожих позиціях, а отже на даному рівні важко вирватися вперед за якимись показниками, щоб економічно привабити АСЕАН. Тому варто аналізувати кожен крок і саміт не лише головних самітів АСЕАНу, але і Росії+АСЕАНу, і максимально ефективно та продуктивно потрібно українському урядові намагатися не відставати від РФ у плані зближення з АСЕАН, а також використовувати модель співпраці України не зі всією асоціацією, а з її окремими членами. Наприклад співпраця України з Сінгапуром у сфері високих технологій для виведення супутників, чи облаштування українських дослідних інститутів найновішими технологічними обладнаннями, а також пропозиція щодо побудови на території України певних виробничих потужностей Сінгапуських корпорацій, спільні проекти, що можуть зацікавити не лише Сінгапур, але і Малайзію у доступі до не менш кваліфікованої ніж китайці робочої сили, та близькість до одного з найбільших споживчих ринків світу – Західної та Центральної Європи. Важливість АСЕАНу для України полягає у тому, що цей регіон є регіоном, що активно розвивається, хоча деякі його суб’єкти почали розвиток разом із творенням Японського та інших східноазійських див, що свідчить про схожі моделі економік та векторів державної стратегічної діяльності. Цей регіон, не претендуючи на гегемонічність, якраз буде зацікавлений у партнерстві з Україною, зважаючи на те, що остання лише стоїть на шляху перетворень, має надзвичайний різносторонній потенціал і готова до геополітичних маневрів, заради не зациклення на Росії та ЄС. Схожа модель як до Східної Азії повинна бути застосована до Південно-Східної Азії, особливо звернувши увагу на харчову промисловість та постачання зернових у ці країни. Це дозволило б здійснити непогане закріплення українських товарів на даних ринках, та залити фундамент для подальшої співпраці. ПСА має вигідне положення, адже розташована біля Азійських лідерів – Японії та Китаю, а також здатна через зручне океанічне та морське сполучення сполучатися із країнами зовнішнього півмісяця, а також внутрішнього. Україна може стати цікавим не лише політичним але і політичним другом для країн ПСА, особливо зважаючи на завоювання України капіталами інших країн, особливо східноазійських (Китай, Південна Корея, Японія), а тому частково гра на випередження і проста зважена політика будуть іти на користь для обох сторін. Україні не потрібно нехтувати жодною з країн АСЕАН і не менш активно співпрацювати та організовувати щорічні саміти з кожною з країн окремо, а також з усіма разом у форматі АСЕАНу. Отже в епоху глобалізації вигідне положення України між Сходом та Заходом, де під Сходом розуміють переважно Росію і близький Схід і передню Азію, варто трактувати як положення між Заходом та Сходом у широкому значення, де під останнім мати на увазі перш за все розвинений Схід – майбутній світовий економічний та політичний центр – регіон АТР, або ж СПСА.
україна азія геополітичний співробітництво