Курсовая работа: Словотвірна парадигма іменників назв овочів, фруктів і злакових культур

5) встановити способи деривації, дериваційні форманти та їх продуктивність у відіменниковому словотворі.

Для вирішення поставлених завдань і з огляду на фактичний матеріал у роботі використовуються такі методи

– описовий метод, що дозволяє проводити обстеження десубстантивів;

– метод компонентного аналізу, що дозволив проаналізувати компоненти лексичної та словотвірної семантики;

– статистичний, який використовується при узагальненні кількісних даних у таблицях.

Матеріалом курсової роботи послужила спеціально укладена картотека, у кількості 86 твірних іменників і 264 похідних, отримана методом суцільної вибірки з найавторитетніших лексикографічних джерел: одинадцятитомний Словник української мови, Великий тлумачний словник сучасної української мови.

Практичне значення роботи випливає з можливості використання результатів дослідження в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні морфемних, словотвірних словників. Матеріали і висновки дипломної роботи можуть бути використані в університетських курсах із морфеміки й словотвору, у підручниках і навчальних посібниках з українського мовознавства, а також у процесі викладання української мови іноземцям.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНИЙ АНАЛІЗ СЛОВОТВІРНИХ ПАРАДИГМ ІМЕННИКІВ НАЗВ ФРУКТІВ, ОВОЧІВ І ЗЛАКОВИХ КУЛЬТУР

1.1 Типологія словотвірних значень похідних утворень від іменників назв фруктів

Складність організації і функціонування словотвірної системи мови визначається й обумовлюється різноманітністю й комунікативною значущістю цієї системи, розмаїтістю зв'язків словотвору з іншими рівнями будови мови, а також неоднорідністю одиниць, які цю систему утворюють і розрізняються не лише синтагматично, а й парадигматично, не лише у плані вираження, а й за змістом. Як відомо, основна одиниця словотвірної системи це похідне слово, що, з одного боку, репрезентує своєрідні риси системи в цілому, а з іншого – більш складні комплексні одиниці.

Словотвірні парадигми поділяються на блоки, які містять похідні однієї частини мови. У межах кожного блоку виділяють словотвірні категорії – сукупність похідних із спільним словотвірним значенням, вираженим різними словотвірними засобами. Кожна словотвірна категорія формується сукупністю словотвірних типів, під якими розуміють групу слів однієї частини мови, які побудовані за єдиною схемою і об'єднуються такими рисами: 1) спільністю частиномовної приналежності твірних слів; 2) спільністю форманта або навіть і способу словотворення (тобто спільністю формального зв'язку між твірним і похідним); 3) спільністю словотвірного значення (тобто спільністю семантичного зв'язку між твірним і похідним).

Вияв загального в частковому спричинив виділення конкретної парадигми й типової словотвірної парадигми. Типову словотвірну парадигму складають схожі словотвірні парадигми, що містять слова, які належать до однієї лексико-семантичної групи, тобто в загальному вигляді конкретна словотвірна парадигма являє собою набір похідних одного слова, які знаходяться на одному ступені деривації. Типова словотвірна парадигма складається сукупністю дериваційних значень, представлених конкретними словотвірними значеннями.

Конкретна словотвірна парадигма може не мати того чи іншого члена, який наявний в типовій, а, отже, виокремлюють повні та неповні конкретні парадигми. Повні реалізують усі дериваційні значення, наявні в типовій словотвірній парадигмі. У неповних відсутній хоча б один із членів типової словотвірної парадигми.

Проблемним є питання про те, чи мають право бути включеними в типову словотвірну парадигму всі до єдиного дериваційні значення, наявні хоча б в одній конкретній словотвірній парадигмі, яке вимагає спеціального розгляду. Перед нами пародоксальний випадок – конкретна словотвірна парадигма численніша за типову, іншими словами, у наборі семантичних місць конкретної словотвірної парадигми присутні такі члени, які відсутні в типовій. Внесення подібних дериваційних значень в типову словотвірну парадигму, на думку О.А.Земської, не має підстав, оскільки вони являють собою словотвірні аномалії [25, с. 67].

Питання про те, які з слів, що входять до конкретної словотвірної парадигми, мають право дати семантичне місце для типової, необхідно розглядати за допомогою принципу, який діє при вирішенні аномалій та нормальних явищ мови: якщо значення зустрічається більше ніж один раз, воно є типове, якщо наявний лише один похідний з притаманним лише йому значенням – це аномалія.

Назви фруктів стали базою для утворення двох лексико-граматичних класів слів-іменників, прикметників. Число зон визначає кількісний склад словотвірної парадигми. Отже, типова словотвірна парадигма іменників назв фруктів має двозонну субстантивно-ад’єктивну структуру. На найвищому ступені вся сукупність твірних протиставляється класам за їх частиномовною належністю. Її треба вважати основною характеристикою твірних у плані вивчення її ролі в словотвірних процесах, оскільки нею окреслюються межі утворення дериватів.

Десубстантивні іменники відзначаються різноманітністю словотвірних значень, що дає змогу репрезентувати семантичну диференціацію лексико семантичних груп на підгрупи.

У субстантивній зоні можна виділити такі семантичні групи:

1) іменники зі значенням демінутивності;

2) іменники на позначення напоїв;

3) іменники з локативним значенням;

4) іменники, що називають осіб за родом діяльності;

5) іменники зі значенням сингулятивності;

6) іменники на позначення порості;

7) іменники, які називають представників фауни;

8) іменники, що вказують на технічні засоби;

9) іменники на позначення страви;

10)іменники із значенням аугментативності.