Курсовая работа: Соціально-культурний комплекс України

З розвитком суспільства релігія набуває дедалі більшого значення як концентрат загальнолюдських моральних устоїв, без якого немислиме нормальне функціонування соціуму.

Релігійний склад суспільства має таку структуру:

– християнство, яке виникло в І ст. До н. е. у східній частині Римської імперії і пов'язане з образом Ісуса Христа. Це релігійна течія охоплює Європу, Америку, Австралію та значну частину Африки;

– ісламство розпочало свій переможний наступ на початку VІІ ст.. з Аравійського півострова на країни Близького Сходу, Північну Африку, а далі на інші регіони світу. У мусульманських країнах політична та конфесійна влада взаємопов'язані, том що в ісламській релігії держава є інструментом релігії;

– індуїзм поширений у країнах Східної та Середньої Азії, пов'язаний з життям та догмами Будди.

Україна, незважаючи на сім десятиріч розгнузданої антирелігійної пропаганди, фізичного нищення церков та священнослужителів, тотального атеїстичного виховання, не перестала бути християнською країною.

У структурі українських християнських конфесій наймасовішим є православ'я, яке розкололось на три окремі конфесії: Українська Православна Церква, що підпорядкована Московському патріархату (УПЦ – МП); Українська Православна Церква – Київського патріархату (УПЦ – КП) та Українська Автокефальна Православна Церква(УАПЦ). Між різними православними конфесіями немає суттєвої різниці . відмінності полягають в обрядах, деяких особливостях ведення служби та організаційному підпорядкуванні.

Досить обширною на території України є українська греко-католицька або Українська Католицька Церква (УГКЦ), якій у 1996 році виповнилось 400 років. Порівняно невеликою є Римо-Католицька Церква (РКЦ), підпорядкована польському релігійному центру у Варшаві.

Своє поширення також мають протестантські конфесії, представленні Всеукраїнською Церквою Євангельських Християн-Баптисті, Церквою П'ятидесятників, релігійними організаціями Свідків Єгови, Церквою Адвентистів сьомого дня та ін.

У зв'язку з активізацією національного культурного життя етнічних меншин поступово відроджуються релігійні конфесії євреїв (Об'єднання громадян іудейського відродження в Україні), німців (Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква), росіян-старообрядників (вірмено-Григоріанська Апостольська та вірмено-Католицька Церкви) та інших.

В останні роки з'являються оригінальні церкви – Рідна Українська національна віра (Рун віра) і Релігійна громада посвячених АТМА, або так зване Велике Біле Братство. Останнім часом на території нашої держави виникли такі екзотичні церкви, як Корейська методистська церква, Церква косистів тощо. Інші поширені в світі релігійні віруванні – іудаїзм, іслам, буддизм, індуїзм тощо – представлені на Україні окремими церковними конфесіями.

На території України можна виділити чотири релігійні регіони (рис. 1.3):

Західний регіон обіймає десять областей (сім західних, Вінницьку, Хмельницьку та Житомирську). Це регіон найбільш інтенсивного релігійного життя, характеризується високою напругою міжконфесійної боротьби. Тут одночасно діють УСКЦ, УАПЦ, УПЦ-КП, УПЦ-МП, РКЦ та багато протестантських церков. Регіон є зоною греко-католицької унії і католицької релігії. Найбільш релігійні центри Почаїв (Почаївська Лавра), Львів (Собор Святого Юра, Успенська церква), Готів (Готівський монастир) та ін. У Львові діють Греко-католицька духовна академія та Православна семінарія.

Центральний регіон включає територію навколо Києва – Київську, Чернігівську, Сумську, Черкаську, Полтавську та Кіровоградську . В регіоні найбільше поширена УПЦ-МП і менше УПЦ-КП.

Головними центрами релігійного життя і діяльності, в тому числі і паломництво в Софіївський Собор, Києво-Печерську Лавру, Межигірський монастир, Вишгородський монастир, Антоніївський монастир і Чернігівській обл. Та ін.

Східний регіон включає Харківську, Дніпропетровську, Донецьку та Луганську області. Найбільшого поширеннянабула Російська Православна церква і УПЦ-МП. Найбільшими центрами релігійного життя і діяльності є: Харків (Успенський і Покровський собори) , Слов’яногірськ (Святогірський Успенський монастир у Донецькій області), Новомосковськ (Самарський монастир, заснований запорожцями у Дніпропетровській обл. ) та інші.

До складу Південного регіону входять чотири області (Одеська, Миколаївська, Херсонська, Запорізька) та Автономна Республіка Крим. В регіоні переважає УПЦ-МП, починає відроджуватись мусульманство в Криму, поширені протестантські церкви (Німецька Євангелічно-Лютеранська Церква) та старообрядництво. Найбільшими центрами релігійно-культурного життя стали: Одеса ( Троїцька церква, Кірха Св. Павла), Старий Крим (мечеть хана Узбека) і Бахчисарай, о. Хортиця (Святомиколаївський кафедральний собор) та інші [10].

Майже третина населеннякраїни активно займається спортом. Фізичне виховання та спорт поширені на всій території держави. У кожному навчальному заклад проводяться години фізичного виховання, що сприяє оздоровленню способу життя молоді.

В Україні діє значна кількість спортивних споруд (стадіони, спортзали, спорткомплекси, футбольні поля, баскетбольні та волейбольні майданчики, тощо), спортивних організацій, товариств, клубів, секцій та інше.

Найбільшого поширення набули ігрові види спорту, в яких українські спортсмени мають європейськута світову славу: футбол, легка атлетика, художня гімнастика, баскетбол, волейбол, біатлон, тощо.

Досить широкого поширення набувають різні види боротьби (бокс, карате, самбо, тощо), фігурне катання, інтелектуальні види спорту (шахмати) [2].

1.3 Фактори, що впливають на розміщення комплексу

Важливим критерієм рівня розвитку соціально-культурного обслуговування є доступність послуг для населення, що має територіальний, вартісний та нормативний аспекти. До основних закономірностей територіальної організації комплексу належать: динамічно-пропорційне щодо населення і збалансоване з його птребами розміщення об’єктів, територіальна доступність об’єктів для населення та комплексоутворення різних видів обслуговування в межах поселення для задоволення потреб його жителів; оптимальне поєднання великих спеціалізованих і дрібних закладів та установ; територіальна ієрархія об’єктів, центрів і систем обслуговування. В основу територіальної організації обслуговування населення в Україні покладено принцип ступінчастості, згідно з яким потреба в одержанні послуг реалізується за умови пересування споживача в системі по щаблях – від меншого до більшого.

До основних факторів, що впливають на розміщення соціально-культурного комплексу можна віднести трудовий та споживчий.

Фактор робочої сили або трудовий фактор пов’язаний з демографічним показником країни (регіону) і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової групи. Тобто чим більша кількість трудових ресурсів, тим більша їх кількість буде задіяна у соціальній сфері. Для того, щоб працювати у культурно-освітній сфері потрібні певні знання, певний рівень кваліфікації.

Заклади культури, освіти та спорту обслуговують потреби населення, тому основним фактором, який впливає на їх розміщення є споживацький фактор. Заклади цих сфер, розповсюджені по всій території країни, але не рівномірно. Оскільки у містах більше населення, попит на послуги соціально-культурного комплексу зростає, тому значна частка закладів зосереджена у місцях великих скупчень людей.

Заклади комплекс урозташовують не лише поблизу постійного місця проживання споживача, але й поблизу місця його соціальної праці, поблизу місць його відпочинку.

Наукові заклади орієнтуються на науковий потенціал та науково-технічну базу, тому розташовуються лише у великих промислово та науково розвинутих центрах.

Релігійні заклади орієнтуються в основному на споживача, незалежно від його місцерозташування, оскільки покликані задовольняти духовні потреби населення.

Музеї, театри та бібліотеки через невеликий об’єм своїх послуг та наневисок употреби зосереджені рідше і в основному в обласних та районних центрах.