Курсовая работа: Спадкування за законом в цивільному законодавстві України

Спадкоємцями за законом в римському праві визнавалися особи, які перебували в спорідненості зі спадкодавцем. Але римляни розрізняли агнатське споріднення, засноване на загальній підвладності, та когнатське споріднення, засноване на спільності за кровним походженням. При цьому, якщо в давні часи, в умовах панування патріархальної сім’ї, на передній план висувалось агнатське споріднення, то по мірі руйнування патріархальних зв’язків воно все більше витісняється спорідненням когнатським, а згодом і взагалі зовсім виходить з уживання. Вказана обставина зіграла рішуючу роль і в визначенні кола законних спадкоємців на різних етапах розвитку римського приватного права.[5]

§ 1. Спадкування за Законами ХII таблиць

Цивільне право підрозділяло законних спадкоємців на три черги.

Першу чергу складали свої спадкоємці(sui heredes), які називалися так тому, що вони до того входили до сім’ї померлого, а, отримавши спадок, продовжували володіти майном, котре й раніше перебувало в сфері даної сім’ї. Своїми вважалися спадкоємці, що ставали в результаті смерті спадкодавця юридично самостійними особами (personae-sui juris). В такому положенні опинявся, наприклад, син спадкодавця, який з підвладного перетворювався наpater-familias, але не дружина, що переходила віднині під владу сина. Онуки спадкодавця, хоча б з них і знімався тягар підвладності отримували спадок тільки за умови, що до того часу помер або був підданий мансипації їх батько, який сам був би призваний до спадкоємства. Вони якби представляли в сфері спадкових правовідносин свого раніше вибулого батька, і стало бути, успадковували не загальних, а на тих особливих підставах, які прийнято називати правом представлення (jus repraesentationis).

В другу чергу законних спадкоємців входили агнати, тобто особи, які були в минулому пов’язані зі спадкодавцем відносинами підвладності і перебували би в подібному зв’язку, якби не смерть, яка відбулася раніше, іх загального paterfamilias, або якби принаймні один з них не перетворився в результаті емансипації на persona sui juris. В той же час, якщо було декілька агнатів, то до спадкоємства закликался agnatus proximus - найближчий агнат, тобто який в кровному відношенні стояв до померлого ближче, ніж інші агнати (син витісняв онука і т.п.).

До третьої черги законних спадкоємців відносились когнати, тобто кровні родичі померлого (gentiles), а також колишній власник вільновідпущеника в якості його патрона. Ступінь кровнородинной близькості до уваги не приймалася. Аналогічно тому, як в другій черзі найближчий агнат витісняв більш віддаленого, так і в третій черзі більш віддалений когнат витіснявся найближчим. І, якщо когнат, призваний до спадкування в порядку родинної близькості, від своїх прав відмовився, його не міг замінити інший когнат, що представляв наступну ступінь спорідненості. В цьому випадку спадок вважався взагалі ніким не прийнятим і підпадав під дію встановлених на цей рахунок спеціальних правил.

В Законі ХII таблиць говорилось: Si intestato moritur, cuis suus heres non escit, adgnatus proximus familiam habeto. Si adgnatus non escit, gentiles familiam habento (якщо помер той, хто не має свого спадкоємця, майно отримує найближчий агнат, якщо немає агната, майно отримують кровні родичі).

§ 2. Спадкування за преторським правом

Черговість відома не тілько Законам ХII таблиць. Аналогічних засад дотримувалося і преторське право, хоча співвідношення між агнатською і когнатською спорідненостю завдяки йому змінюється на користь спорідненості агнатської.

Претор розрізняв уже не три, а чотири черги законних спадкоємців.

Перша черга називалася unde liberi. Сюди як і раніше входили ті, кого цивільне право називало своїми спадкоємцями. Але до них додалися тепер діти спадкодавця, навіть ті, що вийшли з-під його влади як емансиповані або в установленому порядку ким-небудь усиновлені, якщо до часу смерті спадкоємця вони стали юридично самостійними. Тим самим когнатські родичі вказанного складу були поставлені в таке ж привілейоване положення, як і найбільш близькі агнатські родичі.

Друга черга називалася unde legitimi. Крім патрона померлого вільновідпущеника, до неї відносились всі агнати з витісненням найближчими з них більш віддалених. Важливо, однак, підкреслити, що за виключенням sui heredes інші агнати вже поступилися своєю перевагою найближчим кровним родичам, хоча й продовжували випереджувати в черговості спадкування тих з них, які знаходилися на відносно віддалених ступінях спорідненості.

Третя черга носила найменування unde cognati. Нею охопювалися всі кровні родичі спадкодавця. Але юридичне значення надавалося не всілякій кровній спорідненості, як в цивільному праві, а лише такому, віддаленість якого не виходила за межі шостого ступеня.

Четверта черга - unde vir et uxor – обмежувалася лише пережившим чоловіком після смерті дружини та дружиною після смерті чоловіка. В випадку укладення с дружиною шлюбу cum manu, вона ставала підвладною чоловікові, и тоді проблеми спадкування рішалися виходючи з основ підвладності. Але коли укладався шлюб sine manu, відношення підвладності не установлювалися, і в цьому випадку один супруг успадковував після іншого в останню чергу – якщо були відсутніми всі до єдиного спадкоємці трьох попередніх черг. Таке рішення обумовлювалося тим, що при вказаних обставинах спадкоємство, здійснене супругом, виключало майно з сімейно-родинної ланки, до складу якої входив померлий.

Як видно, своїм перечнем законних спадкоємців і розподілом їх в порядку черговості претор зробив значний крок по витісненню агнатської спорідненості на користь когнатської.[6]

§ 3. Спадкування за законом в праві Юстиніана

Спадкування за законом – ab intestato – спадкування проти заповіту – мало місце в таких випадках: а) за відсутності заповіту; б) визнання його недійсним; в) смерті спадкоємців, зазначених в заповіті, до відкриття спадщини або їх відмови від прийняття спадщини.[7] В цих випадках спадкування наставало в порядку, встановленому законом; воно називалося ще спадкуванням “проти заповіту”. Якщо воля заповідача була висловлена з відхиленням від вимог закону, то вона не визнавалася справжньою.

Як було вже зазначено раніше, спадкування за законом виникло раніше спадкування за заповітом, пройшовши складний і тривалий шлях свого становлення. Кардинальну реформу спадкування за законом здійснив Юстиніан новелами 118 і 127 рр. Реформа була підготовлена всім попереднім ходом розвитку римського спадкового права. Основні принципи спадкування за законом були вироблені преторською практикою і практикою центумвіральних судів; вони були законодавчо закріплені в реформах Юстиніана.

В основу спадкування за законом в праві Юстиніана було покладено когнатське (кровне) споріднення й індивідуальна приватна власність. Усіх потенційних спадкоємців, тобто кровних родичів, Юстиніан розділив на п’ять класів, встановив черговість їх закликання до спадкування і допустив наступництво між спадкоємцями різних класів і ступенів (мал. 1). У разі відмови від спадщини закликаного спадкоємця спадщина виморочною не ставала (як було раніше), а до спадкування закликалися наступні за ступенем родичі.

класи

спадкоємці

I II III IV V

Діти та інші низхідні родичі (онуки, правнуки) за правом представлення Батько, мати, повнорідні брати і сестри, інші висхідні родичі і діти братів і сестер за правом представлення Неповнорідні брати і сестри та їх діти за правом представлення Решта бокових родичів без обмеження ступененів Той з подружжя, хто пережив спадкодавця Мал. 1. Спадкування за законом Класи спадкоємців за законом Юстиніана були такі.

І клас – низхідні родичі спадкодавця: діти незалежно від статі і віку, онуки та ін. На підставі правила про черговість закликання спадкоємців більш близького ступеня усуває від спадкування спадкоємців більш далекого ступеня. Тому при житті дітей спадкодавця їхні діти (онуки спадкодавця) до спадкування, як правило не закликаються, крім випадків, коли на момент відкриття спадщини не було в живих того їх батька, котрий був би закликаний до спадкування, якби він був живий. Наприклад, на момент відкриття спадщини виявилося два сини спадкодавця і двоє дітей раніше померлої дочки – онуки спадкодавця. При цьому онуки поділяють між собою ту частку спадщини, яку б одержала їх мати, якби вона була жива.