Курсовая работа: Спадкування за законом в цивільному законодавстві України

5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

Якщо хто-небудь зі спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві.

§ 7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія

Онуки (правнуки) є спадкоємцями за певної умови – якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який був би спадкоємцем за законом, тобто той з батьків, що повинен був успадкувати, умер до відкриття спадщини (ст.529 ЦК 1963 р.). Таке спадкування онуків (правнуків) називається спадкуванням по праву представлення в тім змісті і тому, що вони (онуки, правнуки) представляють собою спадкоємців спадкового права одного з своїх батьків. Успадковуючи в порядку права представлення, онуки (правнуки) закликаються до спадщини разом зі спадкоємцями першої черги. Звертаємо увагу на те, що чинний ЦК чітко обмежив коло осіб, що можуть успадковувати по праву представлення, - ними можуть бути тільки онуки і правнуки. При розділі спадкового майна вони як би представляють своїх раніше померлих батька і матір.

Онуки і правнуки виступають як беспосередні і самостійні спадкоємці в майні спадкодавця, а не як спадкоємці тих осіб, яких вони представляють. Це означає, що онуки (правнуки) відповідають по боргам самого спадкодавця. А по боргам своїх батьків, що вмерли до відкриття спадщини, вони відповідають у тому випадку, якщо в порядку самостійного заклику до спадщини, що залишилася після померлих батька чи матері, вони її прийняли.

Онуки і правнуки спадкодавця нарівно поділяють ту частку, яка б призначалася за законом їхнім померлим до відкриття спадщини батькові чи матері. Розподіл частки, яка б призначалася при спадкуванні за законом одному з їхніх батьків, провадиться на підставі принципу однакового розміру одержуваних часток.

Якщо спадкоємець, закликаний до спадкування за законом чи за заповітом, умер після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти у встановлений термін (ст.549 ЦК 1963 р.), то право на прийняття належної йому частки спадщини переходить до його спадкоємців. Перехід права на прийняття спадщини і спадкова трансмісія – це тотожні поняття. Вони успадковують її (частку) на загальних підставах (ст.551 ЦК 1963 р.).

Право на спадкову частку спадкоємця, що вмер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, входить до складу спадкового майна, що залишилося після нього. Але для його спадкоємців дяють різні терміни:

► особисте майно померлого спадкоємця вони можуть прийняти протягом шести місяців після його смерті;

► частку, що він не встиг прийняти, - тільки протягом тієї частини шестимісячного терміну, що залишилася для прийняття спадщини. Коли ця частина терміну менш трьох місяців, вона продовжується до трьох місяців (ч.3 ст.549 ЦК 1963 р.);

Перехід права на прийняття трохи нагадує спадкування онуків по праву представлення. Але розходження між ними є істотним:

1) спадкування по праву представлення можливо, якщо спадкоємець (діти спадкодавця) умер до відкриття спадщини, а не після відкриття як при спадковій трансмісії;

2) право представлення введене тільки для спадкування за законом, тоді як правила спадкової трансмісії розраховані в однаковій мірі і для спадкування за заповітом, і за законом;

3) по праву представлення частку померлого батька чи матері одержують онуки, правнуки спадкодавця (тобто діти померлого спадкодавця), а при спадковій трансмісії можуть успадковувати всі спадкоємці померлого (перехід права на прийняття спадщини можливий і на інших спадкоємців за законом і за заповітом); при спадковій трансмісії мають місце два спадкування (спадкові правовідносини) – після спадкодавця і після померлого спадкоємця; а при спадкуванні по праву представлення – одне спадкове правовідношення.[13]

§ 8. Відкриття та прийняття спадщини

Відповідно до статті 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Але в різних випадках день смерті встановлюється по-різному. За загальним правилом, момент смерті фіксується на підставі медико-біологічних даних, офіційним підтвердженням яких є свідоцтво про смерть, яке видається органами реєстрації актів громадянського стану. Факт смерті може встановлюватись також і на підставі рішення суду. При цьому слід мати на увазі, що встановлення із зазначених підстав факту смерті відризняється від встановлення факту реєстрації смерті (провадиться на підставі п.4 ст.273 ЦПК і полягає у з’ясуванні насамперед обставин не самої події смерті, а її реєстрації в органах реєстрації актів громадянського стану) та від оголошення особи померлою, яке провадиться за правилами глави 35 ЦПК України. Факт смерті особи встановлюється за умови підтвердження заявником доказами, що ця подія достовірно мала місце у певний час та за певних обставин. Якщо громадянина оголошено померлим, то за правилами ст.21 ЦК УРСР днем смерті вважається день вступу в законну силу рішення суду про оголошення його померлим або припустимий день смерті, який зазначається у вказаному рішенні суду. Останнє може мати місце, коли є підстави вважати, що загибель громадянина настала внаслідок нещасного випадку.

Згідно зі ст.526 ЦК УРСР та відповідно ст.1221 нового ЦК України місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця. А якщо воно невідоме, місцезнаходження майна та його основної частини.

У свою чергу місцем проживання визнається місце, де громадянин постійно чи переважно мешкає. Місцем проживання неповнолітніх, які не досягли 15 років, чи громадян, які перебувають під опікою визнається місце проживання їх батьків (усиновителів) чи опікунів.

Правильне місце відкриття спадщини має важливе значення і для розв’язання ряду процедурних питань. Адже за місцем відкриття спадщини, зокрема, необхідно звернутися до нотаріуса про прийняття спадщини, за цим місцем видається свідоцтво про право на спадщину, приймаються претензії кредиторів, і, що важливо, вживаються заходи щодо охорони спадкового майна.

Місце відкриття спадщини підтверджується: свідоцтвом органів станів реєстрації актів громадянського стану про смерть спадкодавця, якщо останнє постійне місце проживання його і місце смерті збігаються; довідкою житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої ради народних депутатів чи відповідної місцевої держадміністрації або з місця роботи померлого про постійне місце його проживання; записом у домовій книзі про постійну прописку спадкодавця, а якщо місце проживання померлого невідоме – документом (довідкою виконавчого комітету місцевої ради народни депутатів та ін.) про місцезнаходження спадкового майна або його частини (п.114 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусом України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5).

У разі відсутності зазначених документів спадкоємці повинні мати копію рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення місця відкриття спадщини.[14]

Відповідно до ст.548 ЦК УРСР регулюються питання прийняття спадщини. Для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Стаття 549 чинного ЦК визначає дії, що свідчать про прийняття спадщини:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини з