Курсовая работа: Спадкування за законом в цивільному законодавстві України
«Спадкування за законом в цивільному законодавстві України»
ЗМІСТ
Вступ
Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві
§ 1. Спадкування за Законами ХII таблиць
§ 2. Спадкування за преторським правом
§ 3. Спадкування за законом в праві Юстиніана
§ 4.Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 5.Відкриття та прийняття спадщини
Глава II. Спадкування за законом в Цивільному кодексі УРСР
§ 6.Коло спадкоємців за законом
§ 7. Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 8.Відкриття та прийняття спадщини
Глава III. Спадкування за законом в новому цивільному законодавстві
§ 9.Коло спадкоємців за законом
§ 10.Спадкування за правом представлення. Спадкова трансмісія
§ 11. Відкриття та прийняття спадщини
Закінчення
Список літератури
Вступ
Інститут спадкового права в системі римського приватного права тісно пов’язаний з усіма іншими видами майнових прав. З одного боку, після смерті певної особи найчастіше залишається майно, основу якого становлять право власності та інші речові права. Вони і є об’єктом переходу за спадщиною після смерті їх власника. З другого боку, спадкування – один із способів набуття майнових прав, що зближує його з зобов’язальним правом. Тому інститут спадкового права і в системі римського приватного права, і в сучасних правових системах – один з найважливіших. Його значення зумовлено також тим, що об’єктом спадкування переважно є право власності. Питання про те, що залишається після смерті померлого власника, кому воно має перейти, в якому порядку і обсязі з найдавніших часів і до наших днів залишаються в центрі уваги суспільства і держави, законодавців і дослідників, кожної людини, оскільки вони тією чи іншою мірою стосуються їх інтересів.
Для того, щоб глибше зрозуміти значення спадкування, джерела його виникнення і розвитку, передусім звернемося до основних понять спадкового права.
Спадкування – перехід майна після смерті його власника до інших осіб.[1]
Римський юрист Юліан говорив, що hereditas nihil aliud est, quam successio in Universum jus quod defunctus habuit (спадкування є не що інше, як преємство у всіх правах, якими володів померлий).[2]
Під майном прийнято розуміти сукупність прав і обов’язків померлого. Отже, до складу спадщини належать як права, так і обов’язки, актив і пасив, наявне майно померлого і його борги, які він не встиг скасувати за життя. Перехід майна чи майнових прав і обов’язків, що належали певній особі, можливий лише після смерті власника. Спадкування майна за життя його власника не буває.[3]
Спадкове право – сукупність правових норм, які регулюють порядок переходу майна померлого до інших осіб. Як правовий інститут спадкування нерозривно пов’язане з правом власності.
Особа, після смерті якої залишилося майно, називається спадкодавцем . Ним може бути лише фізична особа. Юидична особа не може вмерти, її діяльність припиняється, але в цьому випадку права спадкування в неї не настає.
Особи, до яких переходить у встановленому порядку майно померлого, називаються спадкоємцями . Ними можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.
Спадкове майно, спадкова маса або спадщина, - майно (права і обов’язки), що залишилося після смерті померлого власника. Це сукупність прав і обов’язків померлого, яка визначається на момент смерті спадкодавця.
Перехід майна померлого (наступництво) до інших осіб можливий за однією із двох правових підстав – чи за заповітом, чи за законом.
Глава I. Спадкування за законом в римському приватному праві
--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--