Курсовая работа: Специфіка роботи регіонального телебачення (на прикладі 9 каналу)

Зміст:

Вступ

Розділ 1. Аналіз регіонального українського телепростору

1.1 Історія становлення українського регіонального телебачення

1.2 Поява приватних телекомпаній

1.3 Сучасна ситуація в регіональному телевізійному просторі

Розділ 2. Специфіка роботи телебачення Дніпропетровщини

2.1 Стереотип слабких провінційних каналів: телевізійний простір Дніпропетровщини

2.2 Проблеми та перспективи регіонального телебачення на прикладі 9 каналу м. Дніпропетровськ. Принципи підходу до робочого процесу

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Тема роботи: специфіка роботи регіонального телебачення на прикладі 9 каналу

Актуальність теми зумовленадинамічним розвитком центрального і місцевого телебачення. Телебачення — одне з найскладніших культурних явищ двадцятого століття. Володіючи найбільш потужним механізмом дії на громадську думку серед інших ЗМІ, воно формує погляди, стереотипи масової аудиторії. Увага до загальнонаціональних каналів постійна — і з боку експертів, і з боку глядачів. Однак кожному мешканцю України цікаво знати, що відбувається безпосередньо в рідному місті чи області. А таку інформацію постачають саме регіональні мовники. Про регіональне телебачення говорять мало — особливо позитивного. Слабка технічна база, недостатнє фінансування, непрофесійні кадри і, як наслідок, — часто нецікавий та неякісний інформаційний продукт. Хоча насправді регіональне мовлення має бути ріднішим і доступнішим для телеглядачів. Україна — одна з найбільших країн у Європі. Тому розвивати регіональні ЗМІ й говорити про їхні досягнення та труднощі — справа необхідна й корисна.

Мета роботи: на прикладі 9 каналудослідити і науково обґрунтувати специфіку роботу регіонального телебачення. Дослідити проблеми та перспективи мовників на місцях. Визначити роль регіонального телебачення та як воно функціонує. Чи має перспективи конкуренції чи хоча б рівноправ'я з центральними телеканалами. Зрозуміти чому імідж слабких провінційних каналів перетворився на стереотип.

Об’єктом дослідження є9 канал м. Дніпропетровська, а предметом – регіональне телебачення та специфіка його роботи.

Методи дослідження: у даній науковій роботі ми використовували теоретичні методи дослідження, такі як аналіз. Ми проаналізували сучасну ситуацію на теренах українського регіонального телебачення, узагальнили відомості про історію становлення його традицій. Також ми пояснили причину формування стереотипу слабкості провінційних каналів. Систематизували та класифікували відомості про телебачення Дніпропетровщини. Окрім теоретичних методів дослідження ми використовували й емпіричні. Протягом шести місяців ми спостерігали за роботою регіональних телеканалів. Зупинили свою увагу на Приват ТБ Дніпро. На його прикладі спробували розвіяти стереотип слабких провінційних каналів.

Ступінь наукового опрацювання проблеми: кількість праць, які включали б теоретичний аналіз розвитку регіонального телебачення, вважаємо надто обмеженою. Відомі наукові дослідження лише окремих питань функціонування державних телекомпаній є дотичними до теми даної статті й можуть стати підґрунтям для подальших наукових досліджень особливостей регіонального телемовлення. Наприклад, працю Р. Борецького [2; С. 27–31] можна розглядати у контексті порівняння із тими змінами, які відбулися у жанровій структурі сучасних телепрограм обласних телекомпаній. Основи наукового розгляду функціональних та методологічних аспектів розвитку Українського ТБ, що були закладені Т. Щербатюк [26; С. 54], – варто вивчати для подальшого визначення специфіки телевізійного продукту. Наукові дослідження О. Гоян та В Гоян присвячені окремим питанням доцільності роздержавлення телекомпаній. Чимало наукових розробок і досліджень тлумачать сутність телевізійних жанрів або розглядають їх в контексті конкретних передач УТ [15; С. 18–19]. Науково-публіцистичному дослідженню функціональних особливостей державного мовлення, зокрема прямих екранних діалогів, присвячена спільна праця В. Бугрима та Г. Мащенка «Телебачення прямого ефіру» [5; С. 46–53]. Специфіку телевізійної інформації розглянуто в наукових працях З. Дмитровського.

Теоретичною та методологічною основою курсової роботи стали праці, які стосуються вивчення історії українського телебачення. Зазначимо: їх автори (теоретики, історики та практики телебачення) наводять найрізноманітніші факти й дати, які, зрештою, не фіксують реалії розвитку саме регіонального телебачення.

Про ЗМІ в період національного відродження України писав В. Лизанчук, що є доречним при розгляді історії становлення українського регіонального телебачення періоду першої половини 90-х рр. Специфіку телевізійної творчості в інформаційних програмах досліджували А. Юровський та В. Гоян, функціональні можливості телебачення — Е. Багіров. Доречно розглянути наукові дослідження, в яких автори аналізують візуальну сутність телебачення. І. Фенг вивчав специфіку екранної творчості [29], екранний образ телевізійного персонажу — П. Гуревич [12; C. 9–16], проблеми створення іміджу — Л. Браун [4; C. 10–14].

Практична значущість: дана робота може бути використана в практичній діяльності журналістів регіональних телевізійних каналів, а також як основа для розробки учбового курсу по регіональному телебаченню для студентів-журналістів.

Розділ 1. Аналіз регіонального українського телепростору

1.1 Історія становлення українського регіонального телебачення

Зміни в структурі українського телебачення в середині 90-х рр., що були відображенням розвитку суспільства, яке прагнуло, з одного боку, контролювати поширення інформації, з іншого — видозмінюватися під впливом інформації, позначалися на розвитку регіональних телекомпаній. Не можна стверджувати, що ці зміни є кардинальними, однак заявлені нові принципи програмної політики були покликані нівелювати різницю між якістю приватного й державного регіонального телебачення.

Українські державні телекомпанії мали знайти нову програмну концепцію і з її допомогою підсилити свої зв'язки з усіма сферами суспільного життя, не виключаючи, зрозуміло, підтримки культурних і мистецьких традицій країни.

Щодо становлення телевізійного мовлення в Україні взагалі, то вважаємо прийнятними чотири основні етапи функціонування УТ, запропоновані В. Цвіком та І. Мащенком, про що у своєму дослідженні наголошує В. Гоян [8; С. 59–63].

Етапом розгорнутої побудови, розвитку технічної бази і становлення регіонального телебачення вони вважають період 1951–1972 рр. — другий етап загального періоду функціонування Українського телебачення. У цей час практикувався «показ на телевізійному екрані зображувально-виражальними засобами кінематографа і радіофонії життєвих подій у момент їх звершення» [27; С. 187]. У 1959 р. Київська студія телебачення вийшла в ефір з програмою «Новини дня» — телевізійним варіантом новин, де усна інформація ілюструвалася кіно- та фотоматеріалами. У регіонах, а саме в Донецьку, Запоріжжі та Херсоні, виходили «Новини тижня», у Дніпропетровську – щомісяця «Новини Дніпропетровщини». Загалом, з 1960 р. регулярні випуски місцевих теленовин здійснювали Київська, Дніпропетровська, Донецька, Одеська та Львівська студії телебачення.

1972–1991 рр. — третій етап, початком якого був перехід на двоканальне телевізійне мовлення в Україні. Створення загальнореспубліканської телевізійної мережі відокремило Українське телебачення від ЦТ не формально, а матеріально: програми ЦТ транслювалися по одному каналу, програми УТ і обласних студій – по іншому.

1991–1996 рр. — четвертий етап розвитку Українського телебачення, що засвідчив остаточне становлення типологічної моделі телемовлення. Саме на цей час припала творча та ідейна реконструкція УТ. Реорганізація обласного телемовлення була розпочата з програм, які вже мали достатню аудиторію, а саме зі щотижневих аналітичних випусків, що мали нові рубрики.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--