Найпозитивніша формальна риса пізніх віршів Куліша є їх ритміка - він, залишаючи тепер пісенні розміри майже цілком, упроваджує зате в українську поезію зовсім нове багатство тонічних розмірів та різноманітних строф. Ця пишність ритміки компенсує навіть бідність рими та невдалі неповні рими: розділення - плем’я, пожарів - терзали, попівство - лихоїмство і т.д. До того Куліш досягнув у своїх пізніх віршах великого вміння вислову, його поетичні формули досягають часто Шевченківської висоти, хоч зміст його думок, може, нам часто й несимпатичний.

Розділ 2. Спільне та відмінне у творчості Т. Шевченка та П. Куліша

Вже з перших зустрічей накреслились й розходження між Кулішем і Шевченком, які чимдалі ставали гострішими. Але в 40-х рр. Було найбільше сприятливих умов для їхньої спільної діяльності. Об’єднувало їх обох на цьому етапі бажання вести боротьбу проти царизму і кріпосництва та піднести свідомість, освіту народу, хоча в методах боротьби і в розумінні кінцевої мети вони вже тоді не мали спільної думки. Ці обставини визначили і належність Куліша до Кирило-Мефодіївського братства, в якому об’єдналася прогресивна молодь.

Куліш виступає знову як поет лише по смерті Шевченка. Вже 1862 р. з’являються “Досвітки”, перша по “Україні” віршована збірка Куліша. Він сам говорить, що хоче перейняти спадщину Шевченка, його “кобзу”:

Ой мовчав я, браття,

словом не озвався,

поки батько український

піснею впивався.

Чи до віку ж, браття,

будемо мовчати?

Благословіть мені кобзу

німую узяти!

Підтягну я струни

На голос високий.

Не сумуй, Тарасе батьку,

В могилі глибокій…

Він хоче продовжувати справу Шевченка:

Чи ж мені по тобі

Сумом сумувати?

Чи твою роботу

Взяти докінчати?

Докінчаю, брате,

Не загину марне,

Втішу Україну,

Матір безталанну…

2.1 Музичність віршів Т. Шевченка

Рими Шевченка дуже далеко відходять від попередньої традиції української рими, за винятком віршів Сковороди. Бо і барокове, і класичне, і романтичне українське віршування намагалося, як і вірші західної поезії, дати в обох словах, що римуються повну тотожність закінчення:

куняє - співає,

гроші - міхоноші,

пити - робити…

Шевченко рішуче пориває з цією традицією та, йдучи до певної міри за народною піснею, а почасти нав’язуючи свій вірш до традиції барокової поезії, дає замість повної тотожності тільки неповну подібність закінчень - деякі звуки лише подібні, але не ті самі Шевченко римує:

віка - каліку,