муко - руки,

пустиня - домовини…

Може здатися, що така “неточність" або “неповнота” рими послаблює враження від віршів. Це не так! По-перше, неповні рими дають Шевченкові можливість уникнути тієї одноманітності рими, яка постає через часте вживання тих самих граматичних форм. Рими Шевченка стають через це несподіваніші, оригінальніші, “багатші”.

2.2 Народні розміри у творах поетів

“Для історика, - писав Франко, - власне та хиткість Куліша, ота пристрасть, оте вічне шукання якихось нових ідеалів, нових богів і нової віри лишиться характерним і навіть симпатичним об’явом його великого, хоч недужого духу. Йому не дано було гармонії, але він ніколи не міг успокоїтися на дисгармонії і пристрасно шукав того, чого не міг осягнути. Хто зна, чи не се було й джерелом його зависті, а далі й ненависті до Шевченка, що “неосвіченому”, невченому поетові майже без труду і без зусилля, самі собою, давалися такі речі, такі образи й ідеї, яких учений Куліш, узброєний розумом, не міг опанувати…” (С.307).

У поглядах на народ виявилися протилежні погляди Шевченка і Куліша. Це були представники різних ідейно-творчих напрямків у літературі. Між ними відбувалося суперництво, що в різні періоди діяльності виявилося по-різному. Куліш завжди намагався вносити редакційні корективи до творів Шевченка. Не можна відкинути того, що часом у цих корективах крилися й плідні зерна. Зразком може бути Кулішів лист до Шевченка 1846 року, 25 липня. “Прочитавши несколько раз в Петербурге, - пише Куліш, - Вашего “Кобзаря” и “Гайдамаки”, я от души восхищался ими и многие места заучил наизусть, но в то же время заметил осязательные, нежели прежде, и их недостатки. Один из этих недостатков происходит от Вашей беспечности, небрежности, лени или чего-нибудь подобного; другие от того, что Вы слишком много полагались на врожденные Вами силы и мало старались согласить их с искусством, которое само по себе ничтожно, но в соединении с таким талантом, каким бог одарил Вас, могло бы творить чудеса ещё поразительнее тех, какие оно творило в соединении с талантом Пушкина”.

Хочу підкреслити, що схожість з народними піснями не є в Шевченка якимось рабським копіюванням. Він вільно творить у стилістичних формах народної пісні.

Куліш дає поради дещо виправити в “Кобзарі”. Одна з таких порад мала велике позитивне значення. У вірші “До Основ’яненка”, Куліш порадив внести поправки і написати:

Наша пісня, наша дума

Не вмре, не загине;

От де, люде, наша слава,

Слава України.

А в першій шевченківській редакції було:

Наш завзятий Головатий

Не вмре, не загине…

От де, люде, наша слава,

Слава України.

Відбувалась еволюція Куліша в ставленні до поезії Шевченка. Від співробітництва з ним сприяння надрукуванню його творів, від прославлювання його як народного поета в критичних статтях він перейшов до відвертого паплюження імені Шевченка і його спадщини.

Пишучи почасти народними розмірами, він наслідує й Шевченкові рими (гаї - повіває, гаю - співаєш, тоді - рибарів), але не утримується в межах справжніх співзвучностей (тьмі - землі, худобу - торбу) та йому зовсім не вдається, незважаючи на Шевченкові “неповні рими”, звільнитися від рим граматичних.

Крім надрукування “Давидових псалмів" у “Граматиці”, Куліш опублікував без підпису автора поему Шевченка “Наймичка" в “Записках о Южной Руси”. Тоді Шевченко ще відбував заслання. Десять Шевченкових поезій, переважно написаних на засланні, Куліш надрукував 1860 року в альманасі “Хата”. А в передмові - “Переднє слово до громади" - високо підніс значення творів Шевченка: “… в Катерині він піднявсь до Пушкіна яко художник, а в 1846 року - і до Міцкевича яко поет всеслов’янський”. (С.312)

Багато переконливого сказано Кулішем про Шевченка українцям рідний… Посеред рідної великої сім’ї спочив ти однопочинком вічним”, - підкреслював Куліш у “Слові над гробом Шевченка. (С.250)

Всі ці, здавалось би щирі, слова не завадили Кулішеві пізніше, в “Истории воссоединения Руси”, зневажливо паплюжити поезію Шевченка як “п’яну музу, підтриману гіршими, а не кращими умами своєї батьківщини”.

Куліш дуже гостро відчував національне гноблення, але не міг з’ясувати соціально-класову суть. Якщо Шевченко прославляв гайдамаччину як вияв народної революційної енергії, то Куліш у буянні людських пристрастей вбачав вияв невиправданої історією стихійної руївничої сили. Запорізькій вольниці, гайдамацькому бунтарству Куліш намагався протиставити дух миролюбства, ідилію козацьких хуторів, старосвітської поважності, доброзичливості, душевного аристократизму.

Доцільно звернути увагу на збірку Куліша “Досвітки”, де є твори і на історично-побутові теми. Побут, звичаї козацтва постають у поемі “Настуся”, що відзначається яскравим колоритом опису родинного життя.

Настуся - дочка козака Обуха, який загинув смертю хоробрих у війську Богдана Хмельницького. Перед смертю він заповів, щоб його побратим Мороз доглянув, виростив дочку Настусю і одружив її з своїм сином Морозенком. Основний зміст поеми - сватання, весілля у дворі Обухів. Це значна урочиста подія, під час якої ведуться поважні розмови “дідів святих”. Вони слухають патріотичні слова Настусиної матері Обушихи, яка з гідністю розповідає про славний козацький рід і закликає гостей:

Медом кухлі ісповняйте,

Її мужа споминайте,

Пийте пиво, їжте страву,

Споминайте його на славу.

Поет створює портрети поважних козаків, змальовує побутові колоритні, національно орнаментовані картини. Молоде подружжя живе в оселі, де -

Любо вітами старими

Груші хату вкрили,

Що діди й баби на спомини

Унукам садили.