Курсовая работа: Ссавці Чернігівської області

У зимовий період найбільш сприятливі умови для життя землерийок — глибокі замети. Незначна глибина снігового покриву під час тривалих морозів для них згубна.

Гнізда із сухих стеблинок і корінців трав'янистих рослин, добре вистелені мохом, бурозубки будують у верхньому шарі ґрунту, в гнилих пеньках, старих норах мишовидних гризунів або під лісовою підстилкою з опалого листя.

Розмножуються, починаючи з кінця березня, протягом усього теплого періоду року. За цей час встигають дати два-три приплоди, кожного разу народжуючи 7—8 малят. Новонароджені малята безпорадні, голі, сліпі, проте вони швидко ростуть і в місячному віці вже починають споживати тваринну їжу.

Кажани

Серед ссавців нашої фауни найбільш своєрідну будову мають кажани. Належать вони до ряду рукокрилих. Кажани різко відрізняються своїм своєрідним зовнішнім виглядом від інших тварин. Найцікавішим у кажана є його крила, які утворилися з передніх кінцівок у процесі тривалого пристосування до польоту, та здатність до ехолокації.

На відміну від птахів крила кажанів мають вигляд тоненької голої шкірястої перетинки між розчепіреними, дуже видовженими чотирма пальцями передніх кінцівок, яка з'єднана із задніми кінцівками і хвостом. Рухаються крила завдяки сильним грудним м'язам, прикріпленим до добре розвиненого гребеня грудної кістки. У спокійному стані крила лежать складками по боках тіла. Коли кажани злітають, крила розправляються, і звірки, наче легкі тіні, ширяють у повітрі, причому махають крилами так часто, що тіло їх стає непомітним.

За способом життя ці види кажанів дуже схожі між собою. День вони проводять у затишних схованках, де, зачепившись кігтями задніх кінцівок за нерівності опори і загорнувшись у крила, звисають головою вниз доти поки не настануть сутінки. Літають на полювання з вечора до ранку [7,14].

Живляться різноманітними комахами — Двокрилими метеликами, жуками, ловлячи їх у повітрі. Очі в кажанів маленькі і дуже погано бачать, орієнтуються тварини в темряві і полюють завдяки чудово розвиненим слуху і дотику.

Раз на рік, наприкінці травня — на початку червня, самки кажанів на 45 — 50 день вагітності народжують одного, рідко двох майже голих, сліпих, але добре розвинених малят, які міцно причіплюються до соска матері й весь період живлення материнським молоком літають разом з нею. Малята швидко розвиваються, і вже в кінці першого тижня після народження їх маса тіла збільшується вдвічі, а в місячному віці вони вже самостійно вилітають на полювання, хоч деякий час ще продовжують підгодовуватися молоком матері.

Річний цикл життя зазначених трьох видів кажанів схожий. Жодний із видів там, де є відповідні схованки, не відлітає взимку на південь. Коли зникає їжа (літаючі комахи), кажани впадають у сплячку.

Під час сплячки температура тіла кажанів дуже падає, серце скорочується не більше одного разу за годину, дихання майже припиняється. Життєві процеси підтримуються лише завдяки жировим запасам.

Кажани винищують величезну кількість комах — один кажан знищує понад 500 комах, у тому числі небезпечних шкідників, лісових, садових польових культур.

Білка звичайна

Останні десятиріччя все частіше можна бачити лісових звірів — білок у міських парках, в садах, приміських лісосмугах, тобто недалеко від людських осель, тому ми відносимо їх до синантропів, тобто супутників людини. Білка належить до найбільш красивих, граціозних тварин нашої фауни. Голова її невелика, округла, з широким лобом, вуха досить великі, стоячі, з китицями довгих волосків, особливо виразних узимку. Тіло витягнуте, завдовжки понад 20 см, гнучке. Задні лапки добре розвинені. Хвіст пухнастий, густо вкритий волоссям. Довжина хвоста майже дорівнює довжині тіла, лапи чіпкі, з гострими загнутими кігтями на пальцях.

Серед усіх наших лісових звірів білки найкраще пристосовані до деревного способу життя. Вони добре лазять по стовбурах дерев і можуть робити великі, затяжні стрибки.

Досить часто в пошуках їжі білки спускаються на поверхню грунту, але тут вони не такі спритні і при найменшій небезпеці вилазять на дерево.

Забарвлення хутра у наших білок досить мінливе і залежить від району поширення їх на території України та особливо від сезону року.

Верхня частина тіла влітку інтенсивно червоно-каштанова, з різними рудуватими відтінками, взимку — димчасто-бурувато-сіра. Забарвлення карпатських білок темно-буре, майже чорне [7,22].

Живляться білки найрізноманітнішими кормами: горіхами ліщини, насінням хвойних дерев, зеленою корою та бруньками з пагонів широколистяних дерев, комахами, яйцями птахів і навіть пташенятами. Значне місце в живленні білок улітку займають ягоди та гриби.

Цікавим у живленні білок є те, що вони дуже старанно запасають на зиму корми — жолуді, горіхи, гриби, які ховають у дуплах, під опалим листям або «консервують» — розвішують на сучках дерев. Іноді в білчиних запасах буває до трьох і більше кілограмів добірних горіхів.

Білки — денні тварини. Особливо діяльні вони в ранішні години.

Про наявність білок легко дізнатися по тих погризах, які залишають вони в місцях живлення.

Узимку можна побачити характерні сліди білок на снігу. Білки залишають відбитки всіх чотирьох ніг: попереду довші, зі зближеними п'ятками — відбитки задніх, позаду коротші — зі зближеними пальцями — відбитки передніх ніг. Напрям ходу визначається за положенням задніх ніг. Під час стрімкого бігу сліди значно далі відстоять один від одного.

Своє гніздо білки звичайно влаштовують у дуплі дерева, вистеляючи його сухою травою, листям, мохом тощо. Усередині воно вистелено сухими стеблинками трав, мохом, пір'ям тощо.

У такому гнізді двічі на рік: перший раз — у квітні, другий — у кінці липня або в серпні, після 35-денної вагітності самки народжують малят. У кожному приплоді буває четверо-п'ятеро білченят. Перші дні після народження вони сліпі, голі й дуже немічні. Прозрівають лише в п'яти-тижневому віці, після чого швидко ростуть, а ще через два тижні намагаються самостійно добувати їжу. Покидають гніздо у двомісячному віці, проте і після цього ще деякий час продовжують ссати молоко матері. Дорослими стають на п'ятому місяці життя.

У зимову сплячку білки не залягають, але в люті морози та хуртовини по кілька днів сплять, не виходячи з теплого кубла.

3.2 Звірі лісових масивів і зелених насаджень

Їжак звичайний

Їжак — найбільший звірок з ряду комахоїдних, родини їжакових. Довжина його тіла — близько 30 см. Найголовніша особливість — міцний голчастий панцир замість волосяного покриву, який вкриває верхню частину тіла. Голова, горло і черево вкриті жорстким, грубим хутром.

Голова витягнута, але не має рухомого хоботка, як у інших комахоїдних. У їжаків велика кількість гострих зубів, які майже не відрізняються один від одного. Тварини легко розгризають черепашки молюсків, тверді надкрила жуків тощо.