Курсовая работа: Структура фізичної працездатності у юних велосипедистів
Останніми роками популярність їзди на велосипеді зросла і у зв'язку з масовим рухом за максимальне очищення повітряного середовища від шкідливих вихлопних газів автомобільних двигунів. До того ж в міських умовах швидкість пересування велосипедиста не поступається іншим видам транспорту.
Вдосконалення конструкції велосипеда продовжується і до цього дня. Вже зареєстровано більше 15 тис. патентів. Велосипедна промисловість випускає тепер різні моделі велосипедів, придатні як для прогулянок, так і для занять різними видами велосипедного спорту. Радикальні зміни відбулися останнім часом в матеріально-технічному забезпеченні велосипедного спорту унаслідок використання оригінальних інженерних рішень, істотно покращала якість інвентаря, устаткування, спортивної екіпіровки. Велосипедний спорт був широко представлений в програмах всіх без виключення Ігор Олімпіад сучасності (змагання велосипедистів 1904 р., в яких брали участь лише спортсмени США, не увійшли до офіційних протоколів) [1]. Проте на Іграх Олімпіад 1896—1924 рр. програма олімпійських змагань складалася по суті довільного: іноді в неї включалися тільки гонки на треку (1900 р., 1904 р.) або тільки на шосе (1912 р.). Спочатку в програмі ігор були лише змагання серед чоловіків. Жінки вперше були допущені до участі в шосейних гонках в 1984 р., а в гонках на треку — в 1988 р. Стабільнішою програма олімпійських змагань у загальних рисах стала з 1928 р. і мало змінювалася до 1992 р. У програму були включені два самостійні види велосипедного спорту — змагання на шосе і треку. Велосипедисти розігрували на олімпійських змаганнях десять комплектів медалей: на треку — сім (спринтерська гонка, гит на 1000 м з місця, індивідуальна і командна гонки переслідування на 4000 м, гонка по очках на 50 км. у чоловіків; спринтерська і індивідуальна гонки переслідування у жінок; з 1908 по 1972 роки проводилися також гонки на тандемах); на шосе — три (командна гонка на 100 км. у чоловіків; групова шосейна гонка на 150—200 км. у чоловіків і на 60—80 км. у жінок). Кожна національна команда могла бути представлена повним складом гонщиків, кожен заявлений спортсмен мав право виступати в будь-якій з дисциплін велосипедних гонок. Проте регламент олімпійських змагань обмежував кількість тих, що стартують: у гите на 1000 м з місця, спринтерській і індивідуальній гонках переслідування на треку — по одному спортсменові, в груповій шосейній гонці — шість, в командній шосейній гонці на 100 км. і командній гонці переслідування на треку — по одній команді з чотирьох чоловік. Командну і групову шосейні гонки проводять роздільно з 1960 р. До цього в залік командної гонки йшла сума результатів, показаних в груповій гонці спортсменами кожній з країн-учасниць цих змагань. На змаганнях 1912 р. враховувалася сума чотири, а в 1920—1956 рр. — суму трьох кращих результатів кожної команди [29, 31, 32].
Змагання чемпіонатів світу на треку проводять за ширшою програмою. Окрім перерахованих семи олімпійських видів гонок звання чемпіонів світу розігрується у чоловіків в спринтерській гонці на тандемі на 1,5 км., гонці керин, гонці за лідером на спеціальному стайєрському велосипеді і спеціальному мотоциклі на дистанції від 25 до 100 км. і на 1 ч. Починаючи з 1972 р. в олімпійський рік звання чемпіонів світу серед любителів оспорювалися лише в неолімпійських видах гонок.
Програма чемпіонатів світу по велосипедному спорту на шосе аналогічна програмі Олімпіад. UCI організовує чемпіонати світу так, що змагання любителів і професіоналів проводяться як один спортивний захід на одній і тій же велосипедній трасі і велотреку.
Регламент чемпіонатів світу і рекордів UCI передбачає порядок подачі заявок і кількість стартуючих гонщиків (табл. 1.1, 1.2). Федерація, представлена в UCI, заявляє своїх велосипедистів прямо федерації країни — організатора чемпіонату.
Таблиця 1.1 Кількість заявлених (3) і стартуючих (С) спортсменів в гонках на треку
Таблиця 1.2. Кількість заявлених (3) і стартуючих (С) спортсменів в гонках на шосе
Програма інших офіційних змагань як на шосе, так і на треку передбачає різноманітніші види гонок. Зокрема, на шосе проводять багатоденні і одноденні гонки і гонки критериумы. UCI певна кількість міжнародних змагань проводить відкритими (змагання серії "Open"), в яких можуть брати участь як любителі, так і професіонали. На треку проводять наступні види гонок: а) на якийсь час (старт з ходу) на 200, 500 і 1000 м) на якийсь час (старт з місця) на 500 м, на 2, 3, 4, 5, 10, 100 км і на 1 годину) індивідуальна гонка переслідування на 3 км для жінок і юніорів, на 2 км для дівчат і хлопців; г) командна гонка переслідування на 4 км для юніорів, на 3 км. для хлопців і жінок; д) парні гонки — одноденні і шестиденні гонки — на певне число кругів і на певний час; же) індивідуальні гонки з вибуванням; з) командні гонки з вибуванням; і) гандикап — зрівняльні змагання; до) матч — "омниум" (велосипедне багатоборство); л) гонки за лідером на стандартному мотоциклі і на звичайному спортивному трековому велосипеді на дистанції від 5 до 50 км. і на 1 ч; м) гонки за лідером (на моторолерах і мопедах) на звичайному спортивному велосипеді на дистанції від 5 до 25 км. Регламентами змагань передбачений порядок проведення названих видів гонок і способи визначення переможців.
На думку керівників Міжнародного союзу велосипедистів, що ведуть фахівців і організаторів олімпійського руху кількість розігруваних у велосипедному спорті медалей на Іграх Олімпіад явно не відповідала тій величезній популярності, якою користується велосипедний спорт у всьому світі. Це стало причиною істотної зміни програми олімпійських змагань. У програму Ігор XXVI Олімпіади 1996 р. був включений новий вигляд гонок на шосе для чоловіків і жінок — індивідуальна гонка на якийсь час. У програму чоловічих і жіночих змагань включений також новий вигляд велосипедного спорту — гонки в горах (маунтенбайк).
Перші офіційні змагання по гонках в горах були проведені на початку 80-х років в США. Перший чемпіонат світу під егідою UCI пройшов в 1990 р. У нім брали участь спортсмени з 28 країн. На чемпіонаті світу 1994 р. близько 1200 атлетів представляли 43 національних федерації. Враховуючи зростаючу надзвичайну популярність цього цікавого виду спорту, гірський велосипед був включений в програму Ігор XXVI Олімпіади 1996 р. в Атланті.
До змагань по гонках в горах допускаються тільки гонщики на спеціальних гірських велосипедах, параметри яких відповідають наступним технічним вимогам: діаметр коліс 26 дюймів; наявність двох незалежних гальм; максимальна ширина рулюючи 65 см; мінімальна ширина покришок 1,5 дюйма (37 мм).
Під час гонки гонщик не має права використовувати чию-небудь технічну допомогу або проводити заміну інвентаря (за винятком камери, у разі проколу).
Змагання по гонках в горах проводяться в дев'яти дисциплінах, основними з яких є три:
Крос — одноэтапная гонка із загальним стартом, що проходить по лісових, польових, гірських стежках з грунтовим або піщаним покриттям. Максимум 15 % довжини траси може проходити по асфальту або брущатці. На трасі гонки не повинно бути перешкод, що примушують гонщика сходити з велосипеда.
Гонка проводиться "з пункту в пункт" або по кругах завдовжки 5—12 км. Дистанція гонки складає 30—60 км. і вибирається з урахуванням оптимального часу проходження дистанції для різних вікових категорій. Саме цей вид гонок включений в програму олімпійських змагань. Ідеальною тривалістю олімпійської гонки для чоловіків є 2 години 15 хв—2 години 45 хв, для жінок — 1 години 45 хв—2 години 15 хв.
Швидкісний спуск — індивідуальна гонка на якийсь час на трасі, що є на 95 % спуск. Довжина траси, як правило, складає 4—9 км.
Під'їм в гору — гонка на якийсь час на трасі, що є на 80 % під'їм. Гонка проводиться із загального або індивідуального старту. Довжина траси не повинна перевищувати 20 км.
З програми Ігор Олімпіади 1996 р. виключена командна гонка на шосе у чоловіків. Таким чином, у велосипедному спорті на Іграх XXVI Олімпіади розігрувалися 14 комплектів медалей і програма змагань по велосипедному спорту була такою (рис 1.1)
Рис. 1.1. Програма змагань по велосипедному спорту Олімпіади 1996 року.
Починаючи з 1996 р. істотно змінена і система допуску до Ігор учасників змагань. Унаслідок вимоги Міжнародного олімпійського комітету встановити ліміт на кількість атлетів, що беруть участь в Іграх, вперше була введена система відбору. Основне її положення зводиться до того, що чемпіонати світу і континентальні чемпіонати є кваліфікаційними змаганнями, за наслідками яких і визначаються учасники олімпійських стартів. Загальна кількість учасників лімітується системою кваліфікаційних змагань. Згідно даним ООН найпопулярнішим видом спорту в світі є велосипедний — у всіх його різновидах. На планеті налічується більше 420 млн. велосипедистів. Тільки 3 % власників використовують велосипеди як транспортний засіб, а 97 % — в спортивних або оздоровчих цілях [30, 31].
Їзда на велосипеді є циклічною вправою і характеризується поряд особливостей, які слід знати. Залежно від довжини дистанції і швидкості її проходження інтенсивність і величина навантаження змінюється в широкому діапазоні [29].
Важливою специфічною особливістю тренування велосипедистів є виконання виключно великих об'ємів навантаження змагання. Велосипедисти часто змагаються, протягом року вони стартують значно частіше чим плавці, бігуни, лижники, ковзанярі. Особливий інтерес представляють співвідношення числа стартів змагань, а також процентний вираз об'ємів навантаження змагання до загального об'єму спеціального навантаження (табл. 1.3).
Таблиця 1.3. Річні об'єми тренувального і змагання навантажень у спортсменів високої кваліфікації, що спеціалізуються в циклічних видах спорту на витривалість (1992 — 1996 рр.)
У велосипедистів навантаження найбільші в порівнянні з представниками інших циклічних видів спорту. Саме ці відмінності представляють особливий інтерес для фахівців. Число стартів складає 100—125 в рік, тобто гонщики стартують один раз в три дні. Об'єм навантаження змагання у шосейників високої кваліфікації рівний 11000—16000 км. в рік, що складає 35—40% загального об'єму спеціального навантаження (С.В. Ердаков, В.А. Капітонов, В.В. Міхайлов, 1990) [10, 11].
У табл. 1.3 показані тільки об'єми спеціального навантаження, які і бралися до уваги при визначенні частки об'єму навантажень змагань. Це співвідношення зміниться у бік збільшення, якщо при відповідних розрахунках узяти об'єм всього навантаження, тобто загальнофізичною і спеціальною, оскільки частка загальнофізичного навантаження в річному циклі підготовки у велосипедистів значно менше, ніж у представників інших циклічних видів спорту.