Курсовая работа: Створення сортів білоголової капусти, стійких до кили
Відомі різні типи успадкування ознаки величини головки, маси розеткових (некриючих) листків, маси стебла тощо.
Успадкування стійкості проти хвороб має особливо важливе значення. Серед хвороб капусти найпоширенішими і найшкодочиннішими є кила, судинний бактеріоз, фузаріозне в'янення. У Каліфорнійському університеті були проведені модельні досліди, в яких встановлено, що стійкість проти кили контролюється двома парами генів - рецесивними аа і домінантними ВВ. Причому гени ВВ забезпечують вищий рівень стійкості, ніж гени Вb, а гени bb формують нестійкий фенотип. У другому поколінні F1 від схрещування гомозиготної стійкої лінії з нестійкоюспостерігалось розщеплення 9:4:3. Оцінювання виконували на провокаційному фоні.
Таблиця 4.2.1
Генетична модель стійкості проти ураження килою
| Генотип | Частота генотипу | Фенотип |
| AABB | 1 | Бокова кила |
| AABb | 2 | Загальна кила |
| AAbb | 1 | Загальна кила |
| AaBB | 2 | Бокова кила |
| AaBb | 4 | Загальна кила |
| Aabb | 2 | Загальна кила |
| aaBB | 1 | Здорові рослини |
| aaBb | 2 | Здорові рослини |
| aabb | 1 | Бокова кила |
Як бачимо, фенотипи з боковою килою формуються з генотипів з генами стійкості однієї з пар AAВВ або ааbb. Форми з боковою килою через два-три тижні втрачали часткову стійкість і розвивалась загальна кила через 75 днів після інокуляції. На здорових рослинах наприкінці вегетації також були виявлені ознаки бокової кили, тобтовідбувається послідовна втрата стійкості проти ураження килою з віком рослини. Цей приклад показує трудність селекції на стійкість проти ураження килою, хоча успадкування решти ознак відбувається також складно.
Певний прогрес досягається при використанні частково гомогенізованих інбредних ліній. Однак у селекції інбредних ліній капусти ознаки депресії з'являються вже після другого інбридингу і лінії стають неконкурентоспроможними. Схрещування між кращими лініями, отриманими після трьох-чотирьох інбридингів, відновлює продуктивність, а при вдалому доборі компонентів навіть спостерігається 25-40%-й гетерозис. Проте для використання переваг гетерозисних гібридів необхідна клопітка робота, пов'язана з виведенням інбредних ліній, оцінюванням їх комбінаційної здатності та пошуком зручної, окупної пере-ІГВМИ гібриду технології виробництва гібридного насіння. Щодо виведення інбредних ліній, то методика їх селекції досить і кладна: примусове самозапліднення, оцінювання потомств, добір кращих, найменш депресованих рослин, висаджування їх і іщрощування під ізоляторами, новий тур примусового само-пшліднення і т.д. Складність полягає у проявах самонесумісності, через яку різко зменшується кількість насіння, яке здатне шв'язатись на насінниках після третього-четвертого інбридингу. Для капусти характерна спорофітна самонесумісність, яка контролюється множинними алелями 5-генів, яких відомо понад 50, і виявляється при взаємодії з множинними алелями інших серій генів. Тобто, як вказує болгарський генетик С.Даскалов (1974), механізм самонесумісності капусти досить складний. Він сформувався у процесі еволюції і забезпечує гетерозиготність, життєздатність та високу пристосовуваність капустяних рослин [ 1 ].
Розділ 5. Характер ураження капусти білоголової килою та біологія збудника
Кила- поширене захворювання у північних районах України, переважно в низинних місцях і заплавах. Уражується коренева система молодих і дорослих рослин капусти. Характеризується утворенням на коренях наростів і здуттів, які інколи досягають на дорослих рослинах значної величини. Зовні на молодих ростучих рослинах килу виявити дуже важко. Це можна зробити лише при ретельному огляді коренів розсади. У дорослих уражених рослин листки жовтіють, в’януть, головки недорозвиваються, а при сильному ураженні не утворюються.
Збудником хвороби є плазмодіофороміцетний гриб PlasmodiophorabrassicaeWor.порядку Plasmodiophorales. Він належить до облігатних паразитів, розвивається тільки у живих рослинах. Цикл його розвитку дуже складний і відбувається переважно в диплоїдному стані. У грунті зберігаються спочиваючі спори, з яких навесні утворюються зооспори з одним джгутиком і проникають у рослини через кореневі волоски. В останніх кожна зооспора перетворюється в кулястий амебо їд, який иає вигляд кулястого тіла. Згодом такі тіла розпадаються на кілька частин, які перетворюються на зооспорангії. В них відбувається мейози диплоїдних ядер з утворенням гаплоїдних зооспор. Ці зооспори у порожнині кореневих волосків швидкот копулюють і перетворюються в диплоїдні амебоїди, що механічно, в процесі поділу клітин рослини-живителя,поширюються по камбію, серцевинних променях і паренхімі вторинної кори. Кілька амебоїдів зливаються, утворюється багатоповерховий плазмодій, в якому відбувається подвійний поділ ядер (кількість їх збільшується у 4 рази) і формуються диплоїдні, спочиваючі спори.
Наприкінці вегетації рослин, а також навесні, під впливом грунтових організмів нарости руйнуються, і спори потрапляють у грунт, який є джерелом інфекції. Спори проростають при температурі 6-28 С(оптимум 18-25),при цій же температурі зооспори заражаю?