Курсовая работа: Судові витрати Судові штрафи

а) у відсотковому відношенні до ціни позову;

б) у розмірах частин неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діє на час сплати мита (з 02 вересня 1996 р. — 17 грн.)[5] .

Ціну позову складає грошова сума в гривнях, яка відобра­жає заявлену матеріально-правову вимогу позивача до відповідача і визначається за правилами, встановленими ст. 65 ЦПК:

1) у позовах про стягнення грошей — стягуваною сумою;

2) у позовах про витребування майна — вартістю відшукувано­го майна;

3) у позовах про стягнення аліментів — сукупністю всіх вип­лат, але не більше як за один рік;

4) у позовах про строкові платежі і видачі — сукупністю всіх платежів або видач, але не більше як за три роки;

5) у позовах про безстрокові або довічні платежі і видачі — сукупністю платежів або видач за три роки;

6) у позовах про зменшення або збільшення платежів або видач — сумою, на яку зменшуються або збільшуються платежі чи видачі, але не більше як за один рік;

7) у позовах про припинення платежів або видач — сукупністю платежів або видач, що залишилися, але не більше як за один рік;

8) у позовах про дострокове розірвання договору майнового найму — сукупністю платежів за користування майном протягом року, що залишається до кінця дії договору, але не більше як за три роки;

9) у позовах про право власності на будинки, що належать громадянам на праві приватної власності, — дійсною вартістю будинку, а для будинків, що належать державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, — не нижче їх балансової вартості;

10) у позовах, які складаються з кількох самостійних вимог, — загальною сумою всіх вимог.

Ціна позову вказується в позовній заяві. Якщо зазначена ціна позову явно не відповідає дійсній вартості стягуваного, то ціну позову і розмір мита має визначати суддя, постановивши про це відповідну ухвалу. У випадку, коли в заяві не вказана ціна позову і встановити в момент подання її неможливо, суддя, приймаючи позовну заяву, попередньо визначає розмір належного до сплати мита, виходячи з приблизної ціни позову. Тоді остаточна ціна позову і розмір мита визначаються в рішенні у справі з стягненням недоплаченого або поверненням переплаченого мита. Якщо при постановленні судом рішення загальна сума позову збільшується, мито обчислюється виходячи зі збільшеної суми позову. Аналогічно обчислюється мито, коли суд у відповідності з ч. 7 ст. 203 ЦПК вийде за межі заявлених позивачем вимог.

При поданні позову разом кількома позивачами до одного або кількох відповідачів державне мито обчислюється виходячи з зага­льної суми позову і сплачується позивачем пропорційно частки поданих кожним вимог.

З загальної суми позову мито справляється також при поданні позову одним позивачем до кількох відповідачів та при об'єднанні суддею в одне провадження кількох однорідних позовних вимог (ст. 144 ЦПК).

Позовні заяви колективних сільськогосподарських підпри­ємств, селянських (фермерських) господарств до громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, до інших громадян про визнання договорів недійсними або про зміни і доповнення їх умов оплачуються державним митом за ставками, встановленими для позовних заяв з переддоговірних спорів, — 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, незалежно від того, оспорюється дого­вір у цілому чи лише в якій-небудь частині.

З позовних заяв про право власності на майно, про визнання недійсним договорів відчуження майна, про визнання права на частку в майні, при виділенні частки із загального майна і про витребування спадкоємцями належної їм частки майна державне мито сплачується виходячи з вартості відшукуваного майна або його частки. У тих випадках, коли позовна заява має одночасно майновий і немайновий характер, мито сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового харак­теру. З позовних заяв про розірвання шлюбу одночасно з поділом майна державне мито справляється як за розірвання шлюбу, так і за поділ майна.

Державне мито з зустрічних позовних заяв та з заяв третіх осіб, які заявляють самостійні позовні вимоги, сплачується на загальних підставах. Аналогічний порядок встановлений для сплати мита належним позивачем при заміні ним неналежного позивача, а також правонаступником позивача, якщо мито не було сплачено позивачем.

У випадках виділення судом однієї або кількох із об'єднаних позовних вимог в самосійне провадження державне мито, сплаче­не при поданні позовної заяви, не повертається і перерахунок його розміру не провадиться, а за виділеною в самостійне провадження вимогою мито повторно не сплачується.

З повторно поданих позовних заяв, які раніше були залишені без розгляду, мито сплачується знову на загальних підставах. При цьому, коли в зв'язку з залишенням позовної заяви без розгляду, мито підлягало поверненню, але не було повернуто, до повторно поданого позову може бути доданий первісний документ про сплату мита, якщо не минув рік з дня зарахування його до бюджету.

У справах, які підлягають розгляду у порядку цивільного судо­чинства, державне мито сплачується до подання позовної заяви, заяви і скарги та до повторної видачі копії судового рішення чи іншої постанови за місцем виконання таких процесуальних дій. Сплачується мито шляхом безготівкового перерахування з розраху­нку платника митними марками або готівкою до кредитної устано­ви. Приймання кредитними установами державного мита від гро­мадян здійснюється у всіх випадках з видачею відповідної квитанції за встановленою формою, а перерахування — видачею примірника платіжного доручення, завіреного кредитною установою.

З позовів, що подаються до суду в іноземній валюті, державне мито сплачується в іноземній валюті.

Митні марки наклеюються на позовну заяву, заяву, скаргу і погашаються підписом судді з зазначенням дати. Квитанція банку і завірене ним платіжне доручення додаються до позовних заяв, заяв і скарг та залишаються у цивільній справі в суді.

Сплачене державне мито підлягає поверненню частково або повністю у випадках, передбачених ст. 69 ЦПК та ст. 8 Декрету «Про державне мито»:

1) внесення мита в більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством;

2) відмови в прийнятті заяви, скарги;

3) повернення позивачу позовної заяви, заявнику — заяви чи скарги, а особі, яка оскаржила рішення суду, — касаційної скарги в разі невиконання ними вимог судді про виправлення недоліків, виявлених у зазначених процесуальних документах (ст. 139 ЦПК);

4) закриття провадження в справі з підстав, що остання не підлягає розглядові в судах чи заінтересованою особою, яка звернулася до суду, не додержано встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і мож­ливість застосування цього порядку втрачена (пп. 1, 2 ст. 227 ЦПК);