Курсовая работа: Теоретичні основи фінансового управління діяльності комерційних банків

Діяльність щодо управління активами і пасивами належить до числа стратегічних планів комерційного банку. При цьому визначаються довгострокові завдання, шляхи розвитку банку, а також комплекс заходів щодо їх реалізації.

Завдання визначають вихідні підходи до розвитку банку. Як комерційне підприємство банк повинний орієнтуватися на таку діяльність, яка приносить йому прибуток. А величина прибутку залежить від об'єму і структури активів і пасивів, об'єму прибутків і витрат, ефективності діяльності банку.

Завдання банку щодо управління активами і пасивами, зазвичай, пов'язуються також із стабільною базою доходів, а це передбачає акцент на розвиток традиційних послуг банку, на довгострокове і комплексне обслуговування клієнтів.

Довгострокові завдання управління банком включають орієнтацію на забезпечення його надійності і стабільності як умов довіри вкладників до банку.

Надійність банку є глибинною якісною характеристикою його діяльності, що формується протягом всього періоду функціонування. Критеріями надійності є достатній об'єм власного капіталу, якість активів, ліквідність, прибутковість і якість управління банком, тобто ефективність управління активами і пасивами банку.

Завдання з досягнення надійності комерційного банку передбачають врахування всіх факторів, що забезпечують дотримання вказаних критеріїв.

Поряд з економічними завданнями, що стоять перед управлінням банком, важливе значення має місце даного банку в розв'язанні загальногосподарських завдань. Банк об'єктивно необхідний для розвитку економіки і являє собою важливу її складову. Тільки при активній участі в економічних процесах банк може розвиватися зовнішньо і внутрішньо. Мається на увазі стимулювання росту виробництва і обігу створеного продукту, сприяння підтриманню стабільності грошової одиниці.

Основними принципами управління активами і пасивами є науковість, комплексність, системність, об'єктивність, точність, достовірність, дійовість, єдність планів, оперативність зацікавленість, демократизм, ефективність [28]. Ними необхідно керуватися при управлінні активами і пасивами на будь-якому рівні.

Наступним об’єктом фінансового управління є ліквідність. Під ліквідністюбанку розуміють його здатність своєчасно та в повному обсязі задовольняти невідкладні потреби угрошових коштах. Банківська ліквідність залежить від структури та стабільності депозитної бази банку, достатності капіталу, якості активів, фінансового стану позичальників, репутації банку, яка впливає на здатність швидкого запозичення коштів на ринку. На рівень ліквідності банку впливає комплекс чинників загальноекономічного характеру, таких як грошово-кредитна політика, стан грошового ринку, можливість запозичення коштів в центральному банку, регулятивні обмеження в країні тощо. Банк вважається ліквідним, якщо він має можливість постійно і безперебійно виконувати свої зобов'язання, з метою поповнення ліквідних коштів в будь-який момент часу запозичати кошти на ринку за середньою ставкою або реалізувати свої активи без суттєвої втрати їх вартості.

Поняття ліквідності банку тісно пов'язане з ліквідністю його балансу. Ліквідність балансу визначається співвідношенням вимог (статей активу) та зобов'язань (статей пасиву). Оскільки баланс складається на певну дату, то ліквідність балансу є оцінкою стану банківської ліквідності на визначену дату. Ліквідність банку визначається збалансованістю між строками і сумами погашення активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку.

Поняття ліквідності пов'язується з активами банку. Під ліквідністю активів розуміють їх здатність швидко та без суттєвого зниження вартості перетворюватися в грошову форму [6, 28, 53].

Попит на ліквідні засоби в банках підвищується з таких основних причин:

зняття клієнтами коштів зі своїх рахунків;

надходження кредитних заявок, які банк вирішує задовольнити;

настання строків погашення заборгованості за позиками, одержаними банком;

настання термінів платежів до бюджету;

виплата дивідендів акціонерам.

Отже, потреба в ліквідних коштах може виникнути як при здійсненні пасивних операцій банку (зняття коштів з клієнтських рахунків, погашення заборгованості банку тощо), так і внаслідок проведення активних операцій (видача чи пролонгація кредитів), якщо рішення про розміщення коштів приймається раніше, ніж знайдено відповідні джерела фінансування.

Джерелами покриття потреби в ліквідних коштах є наступні:

настання строків погашення наданих банком кредитів;

продаж активів;

доходи від надання недепозитних банківських послуг;

залучення депозитних вкладів від фізичних та юридичних осіб;

запозичення коштів на грошовому ринку.

Джерела поповнення ліквідних коштів поділяються на внутрішні та зовнішні. До внутрішніх джерел належать накопичені ліквідні активи, величину яких можна визначити за балансом. Перетворення активів банку в ліквідну форму (готівкові чи безготівкові кошти) може відбуватися автоматично з настанням строків погашення кредитів чи цінних паперів, сплати відсотків за користування кредитом, повернення дебіторської заборгованості, одержання дивідендів від пайової участі в інших підприємствах тощо. Цей процес банк може достатньо точно передбачити та спланувати.

До зовнішніх джерел поповнення ліквідних коштів належать залучення депозитів та запозичення на грошовому ринку. На вибір зовнішніх джерел поповнення ліквідності впливають такі характеристики, як доступність, відносна вартість коштів, терміновість та тривалість потреби в ліквідних засобах, правила регулювання, обмеження. Основними джерелами запозичення ліквідних коштів для банків є міжбанківські позики, угоди РЕПО, депозитні сертифікати, позики в євровалюті та механізм рефінансування операцій комерційного банку центральним банком. Підтримання ліквідності за рахунок зовнішніх джерел супроводжується ризиком зміни відсоткових ставок. Це означає, що вартість такого підходу може виявитися як нижчою, ніж у разі застосування інших прийомів, так і значно вищою. Часто банки змушені запозичати кошти за невигідною ціною або в період, коли зробити це непросто. Крім того, банкові, який має проблеми з ліквідністю, важче знайти кредитора, а вартість позики відчутно зростає.

Банківська діяльність за своєю природою пов'язана з ризиками, що викликаються різними обставинами. Управлінню банківськими ризиками присвячена велика кількість наукових праць [3, 19, 30]. При цьому більшість авторів виділяють заходи щодо управління ризиками в окремий напрямок банківського менеджменту – ризик-менеджмент, актуальність застосування інструментів якого в даний час зростає.

Ось чому розуміння суті цих ризиків, правильна оцінка і управління ними дозволяє уникнути або значно зменшити неминучі втрати, які виникають в банківській діяльності.

Ризикозначає невизначеність, пов'язану з настанням будь-якої події або її наслідками [22]. Невизначеність – це результат неочікуваних змін. Для банку взагалі невизначеність – це результат неочікуваних змін процентної ставки, потоків депозитів, платоспроможності позичальників, валютних курсів тощо. Відсутність точної інформації або прогнозу про них породжують різні ризики (процентний, валютний, ризик ліквідності, кредитний ризики). Таким чином, ризик – це результат невизначеності майбутнього.