Курсовая работа: Теорія неореалізму у міжнародних відносинах

Незалежні держави не розвиваються у вакуумі, вони взаємодіють один з одним, впливаючи на розвиток світової політики. Тобто держави діють у сфері міжнародних відносин.

Міжнародні відносини – це сукупність економічних, політичних, правових, ідеологічних, дипломатичних, військових, культурних й інших зв'язків і взаємин між суб'єктами, що діють на світовій арені.

Головною особливістю міжнародних відносин є відсутність у них єдиного центрального ядра влади й керування. Вони будуються на принципі поліцентризму й поліієрархії. Тому в міжнародних відносинах велику роль грають стихійні процеси й суб'єктивні фактори. Міжнародні відносини виступають тим простором, на якому зіштовхуються й взаємодіють на різному рівні різні сили: державні, військові, економічні, політичні, суспільні й інтелектуальні [12, С.157].

Міжнародні відносини пройшли тривалий історичний шлях. Вони виникли кілька тисячоріч назад, одночасно з появою держав і розвивалися на всіх континентах. Однак у зв'язку з відносно швидким ростом економічної й військової моці європейських країн, і особливо після великих відкриттів кін. IV – поч. XVI ст., почалася колонізація європейськими ділками й урядами країн і регіонів в Африці, Латинській Америці, в Азії, а також Австралії, які втратилися самостійної ролі в міжнародних відносинах, перестали бути суб'єктами міжнародних відносин і перетворилися в об'єкти політики ряду країн Європи. Найважливішим елементом міжнародних відносин протягом сторіч були протиріччя між капіталістичними країнами, а з кін. XIX ст. - поч. XX ст. - протиріччя між імперіалістичними країнами. Починаючи із часів Американської революції кін. XVIII ст. і до наших днів відбувалася боротьба народів колонізованих країн за своє звільнення. У підсумку до кін. XX ст. у світі зложилася система більш-менш самостійних держав, які вступають між собою в міжнародні відносини. Якщо протягом століть характер і зміст міжнародних відносин визначалися інтересами панівних класів різних держав, то в останні десятиліття, з ростом взаємозалежності й взаємовпливу країн, розвитком світового ринку й міжнародного подолу праці. Міжнародні відносини почали усе більше визначатися загальнолюдськими інтересами. Такий поворот у міжнародних відносинах був пов'язаний з розвитком науково-технічної й науково-технологічної революцій, наслідком яких були інтенсифікація обміну інформацією, створення інфраструктур, що охоплюють великі регіони [22, С. 231].

Можна класифікувати міжнародні відносини. Є різні підходи до вирішення цього питання. У марксистській літературі типологія міжнародних відносин проводиться відповідно до суспільно-класових критеріїв, відповідно до типу суспільно-економічної формації. Тут виділяються рабовласницькі, феодальні, капіталістичні й соціалістичні міжнародні відносини. Близька до цієї типологія опирається на положення, що в кожній історичній епосі відмінними є сутність і специфіка міжнародних відносин. Основним критерієм даної типології є спосіб прояву класових відносин на дві основні групи.

1 група - класово-однорідні відносини, які можна назвати класово-гомогенними: феодальні, капіталістичні, соціалістичні.

2 група - міжнародні відносини, неоднорідні в класовому відношенні - гетерогенні (перехідні). Тут можна виділити типи: феодально-капіталістичний, капіталістично-соціалістичний і тип міжнародних відносин з антиімперіалістичною орієнтацією.

Широке визнання одержала типологія, міжнародних відносин по характерних типах міжнародних дій. Відповідно до цього критерію виділяють чотири основні моделі домінування у світі, і міжнародні відносини будуються на цих моделях:

- Класичний багатополюсний світ;

- Двополюсний (біполярний) світ - світ з домінуванням двох держав або систем держав;

- Однополюсний світ;

- Наддержавний світ (безполюсний).

Тип міждержавних відносин у таких світах може розрізнятися:

а) війна,

б) холодна війна,

в) мирне існування,

г) неприєднання,

д) співробітництво.

У широкому змісті всі міжнародні відносини можна підрозділити на два основних типи:

- відношення суперництва;

- відношення співробітництва.

Вивчаючи процеси міжнародного співробітництва, політична наука реально показала можливість припинення перегонів озброєнь і встановлення міцного миру на планеті.

Міжнародне співробітництво це також і загальна для всіх потреба в вирішенні глобальних проблем, що загострюються: забруднення навколишнього середовища, руйнування озонової оболонки Землі, виснаження природних ресурсів, міжнародного тероризму й ін. У сучасних умовах окремі держави просто не в змозі поодинці вирішувати такого роду проблеми [22, С. 139-140].

Таким чином, ми можемо зробити висновок, що міжнародні відносини як сукупність інтеграційних зв'язків між державами, міждержавними організаціями, партіями, приватними особами різних держав є те середовище, де реалізуються принципи зовнішньої й міжнародної політики.

Але без вивчення поглядів та ідей різних напрямків та шкіл у історії міжнародних відносин неможливо повністю осягнути сучасний розвиток міжнародного співробітництва. Тому в наступному підрозділі мова піде про виникнення неореалістичного напрямку у міжнародних відносинах, його особливостях та принципах.

1.2 Школа неореалізму в теорії міжнародних відносин

Серед наукових концепцій, що існують в області міжнародних відносин (лібералізм, глобалізм, геополітика, постпозитивізм, конструктивізм), усе більше впливовим в Америці й усе більш популярним на пострадянському просторі стає неореалізм. Виходячи із цієї концепції, домінуючим впливом на міжнародну політику відрізняється не внутрішня політика держави й не суб'єктивна поведінка конкретних особистостей, а об'єктивна міжнародна обстановка, система міжнародних відносин у цілому. З погляду неореалізму, "структура міжнародної політики характеризується трьома основними властивостями: відсутність верховної влади (анархічність); захист кожною державою свого суверенітету; нерівномірний розподіл сили між державами".

Неореалізм сформувався наприкінці 1970-х р. як оновлена версія реалізму, який після цього сталі йменувати «класичним». Незважаючи на триваючу критику, неореалізм зберігає позиції провідного теоретичного напрямку. Він досить різноманітний за змістом й динамічний у своєму розвитку, при цьому деякі варіанти неореалізму зближаються з іншими теоретичними парадигмами.

Взаємодію держав неореалісти розглядають з урахуванням впливу міжнародної структури. Крім конфліктності, неореалізм вивчає й умови співробітництва. При цьому відзначається, що кожна держава все-таки прагне збільшити свою відносну вигоду й враховує можливість обману з боку партнера. Альтернативою політиці з позиції сили вважається політика забезпечення безпеки. Пропонується трохи інше розуміння ролі сили. Якщо класичний реалізм бачить абсолютне благо в її постійному нарощуванні, то неореалізм говорить про достатній рівень сили, який необхідний для виживання держави й захисту національних інтересів. Як надлишок, так і недолік сили однаково чреватий втягуванням у небажаний військовий конфлікт [18, C. 183].

Представники неореалізму вживають спроби більш детального аналізу природи насилля. Дослідники звертають увагу на розходження між поняттями «влада», «сила», «міць», «вплив», «авторитет», які в класичній традиції найчастіше використовувалися як взаємозамінні. У фокусі уваги неореалізму не стільки джерела сили окремої держави, скільки розподіл сили в міжнародній системі.