Курсовая работа: Три поділи Речі Посполитої

Австрії дісталося найменше – 132 тис. км.2 з населенням 3,9 мільйонів, серед яких поляки становили більшість, але доволі численними були також українці. Були це також землі економічно слабо розвинуті. Проте Відень і не збирався – цілком очевидно – виступати проти поділів, а як їхній безпосередній учасник, прагнув до того, щоб захопити якомога більші площі і якомога більше посполитих, проти чого, природно, виступали Берлін та Петербург. Це, власне, Австрія вимагала від Росії збільшити кількість царського війська а Польщі і якнайшвидше розправитись з повстанням.

Легендою є, вочевидь, і твердження, що Австрія готова була відмовитись від своїх польських здобутків. Насправді вона не пристала на це навіть у час найсерйозніших успіхів Наполеона (котрий пропонував Австрії віддати Галичину взамін за прусський Шльонськ чи якусь із балканських провінцій Туреччини; подібні проекти в тому ж часі виношував і цар Олександр I). [3, 67-71]

Набутки Пруссії – основного ініціатора та речника усіх поділів – були дещо більші від австрійських (148 тис. км.2 з населенням 2,8 мільйони), однак найсуттєвішим здобутком було те, що вона заволоділа найважливішою частиною споконвічних польських земель разом із столичною Варшавою.

Пруссія – враховуючи давно здобутий Шльонськ – захопила найбільш економічно розвинуті та цивілізовані регіони. Польські території і польське населення становили після 1795 року чи не половину усієї території та всієї людности Прусського Королівства. Ці території були дуже привабливі для економічного розвитку, а особливо для зміцнення Пруссії. Задля цього, власне, Берлін і провадив і тоді, і згодом таку послідовну, стабільну і брутальну антипольську політику, що, зі свого боку