Курсовая работа: Україна та ООН

25 квітня 1945 р. делегати 50 країн зібралися в Сан-Франциско на Нараду Об'єднаних Націй (назва вперше запропонована Рузвельтом) і прийняли Статут, що складається з 19 глав і 111 статей. В основу роботи делегати поклали пропозиції, вироблені представниками Китаю, Радянського Союзу, Великобританії й Сполучених Штатів у Думбартон-Оксі в серпні-жовтні 1944 року та доповненнями в ряді пунктів які були прийняті на Кримській конференції в лютому 1945р. 24 жовтня 1945 року Статут був ратифікований 5-ю постійними членами Ради Безпеки, більшістю його держав, що підписали, і набрав сили. Двадцять четверте жовтня щорічно відзначається як День Організації Об'єднаних Націй.

Особливостями цієї організації варто назвати яскраво виражений політичний характер, що виявляється в орієнтації на питання миру, безпеки, і гранично широку компетенцію у всіх сферах міждержавного співробітництва.2 Ці характеристики не були властиві старим міжурядовим організаціям. Поява нової міжнародної організації, із створенням якої зв'язувалися чекання тривалого миру, давало надію і на розвиток співробітництва всіх держав у питаннях економічного і соціального розвитку.

У 1946 році під егіду ООН увійшла Міжнародна організація праці (Женева 1919) - МОП, у 1947 році - найстарша міжнародна організація - Міжнародна спілка електрозв'язку ( МСЕ, 1865, Женева), у 1948 році - Всесвітня поштова спілка (ВПС, 1874, Берлін), у 1961 році - Всесвітня метеорологічна організація (ВМО, 1878, Женева).

У ці ж роки утворяться нові міжурядові структури. У 1944 році почалося створення фінансово-економічної групи системи ООН.

Почали діяти Міжнародний валютний фонд (МВФ), статутною ціллю якого було оголошене забезпечення упорядкованих відносин у валютній області, подолання конкурентного знецінення валют,і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), покликаний зробити поміч відновленню і розвитку держав-членів.Цілями МБРР є сприяння реконструкції і розвитку економіки держав-членів Банку,надання позик для розвитку виробництва та ін.

У 1946 році були створені такі міжурядові організації - Організація Об'єднаних Націй із питань просвітництва, науки і культури (ЮНЕСКО, Париж), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВОЗ, Женева), і Міжнародна організація по справах біженців ООН (ІРА, припинила своє існування в 1952 році). У цьому ж році були встановлені контакти ООН з Організацією Об'єднаних Націй із питань продовольства і сільського господарства (ФАО, Рим. 1945).

У 1947 році статус спеціалізованого установи одержала Міжнародна організація цивільної авіації (ІКАО, Монреаль, 1944). У наступні роки в процесі створення спеціалізованих установ йшов не настільки інтенсивно, у 1958 році з'явилася Міжнародна морська організація (ІМО, Лондон), у 1967 році - всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОИС, Женева), у 1977 році - Міжнародний фонд сільськогосподарського розвитку (ІФАД).

Сама "молода" спеціалізована установа ООН - Організація Об'єднаних Націй по промисловому розвитку (ЮНІДО), створена в 1967 році як допоміжний орган ООН. У рамках ЮНІДО ще в 1975 році було прийняте рішення про її перетворення в спеціалізоване установи ООН, пророблена велика робота з виробітку установчого документа - Статуту, і після його ратифікації 80 державами-членами ЮНІДО в 1985 році одержала цей статус.

У системі ООН відомою своірідністю відрізняється положення двох міжнародних організацій - МАГАТЕ і ГААТТ. Міжнародне Агентство по атомній енергії (Відень, 1956) діє під егідою ООН, тому що пов'язано з останньою не через ЭКОСОС, а через Генеральну Асамблею. Складніше зв'язок ООН з Генеральною угодою з тарифів і торгівлі, що формально не є спеціалізованим установимим, але пов'язано із системою ООН через угоди з Конференцією по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966). Розвиток ГАТТ припускає створення нової міжнародної організації в області торгівлі.

У ході функціонування системи ООН, що включала вже названі елементи ООН, спеціалізовані установи, МАГАТЕ і ГАТТ, з'являється необхідність у створенні міжурядових інститутів особливого роду. Створення їх було викликано мінливими потребами міжнародного економічного і соціального співробітництва, що має тенденцію до поглиблення і розширення.

Крім того, у другій половині двадцятого сторіччя на міждержавне співробітництво потужний вплив зробили, по-перше, національно-визвольне прямування колоніальних народів, по-друге, поява проблем, віднесених до розряду глобальних, запобігання ядерної війни, демографічні, продовольчі, енергетичні, екологічна проблеми.

Необхідність рішення цих проблем викликала характерні структурні зміни в системі ООН. Насамперед це висловилося в тому, що в рамках самої ООН з'явилися допоміжні органи зі структурою і функціями міжурядових організацій, що володіють самостійними джерелами фінансування. До допоміжних органів ООН, створеним по резолюції Генеральної Асамблеї, відносяться: Дитячий фонд ООН (ЮНИСЕФ, 1946), створений із метою надання помочі дітям повоєнної Європи, а згодом колоніальних і посада колоніальних країн, Конференція по торгівлі і розвитку (ЮНКТАД, 1966), покликана сприяти торгівлі між країнами що знаходяться на різноманітному рівні економічного розвитку. Її унікальний характер і покладені Статутом повноваження дають Організації можливість здійснювати діяльність по широкому ряді питань, будучи для своїх 192 держав-членів форум, що дозволяє їм через Генеральну Асамблею, Рада Безпеки, Економічний і Соціальна Рада й інші органи й комітети висловлювати свою точку зору.1 Про діяльність ООН знають у самих віддалених куточках планети. Діяльність Організації багатогранна й охоплює широке коло важливих проблем від стійкого розвитку й боротьби з тероризмом, розвитку демократії, глобальних медичних проблем.

Розділ II . Україна і ООН

Незалежність, здобута Україною в 1991 році, не тільки розпочала нову сторінку в історії розвитку країни, але й визначила низку завдань, без вирішення котрих зменшуються можливості інтегрування України в світове суспільство значно.

З'явилися питання щодо модернізації всієї інфраструктури країни до рівня міжнародних стандартів, особливо у сферах економіки, медицини, освіти та в суспільно-політичній сфері - щодо побудови прозорого, демократичного суспільства, охорони природних ресурсів, управління людськими ресурсами та розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій.

Україна - це держава, яка на даний час підписала вісім ключових міжнародних угод та конвенцій ООН по правам людини. Україна разом з 188 іншими країнами, які підтримали і зобов'язались втілювати в життя Декларацію Тисячоліття та Цілі Розвитку Тисячоліття, що були затверджені на Генеральній Асамблеї ООН.1

Після оголошення незалежності, молода держава почала відчувати значну кількість економічних, соціальних та політичних проблем, які могли бути вирішені тільки з використанням нових підходів основаних на принципах демократичного суспільства та поваги до прав людини. Для того, щоб прискорити інтеграцію України в світове суспільство, потрібно було бажання людей - а також, підтримка міжнародних організацій. Організація Об'єднаних Націй стала однією з перших, хто надав таку підтримку, відкривши свій офіс у Києві в 1992 році. Беручи до уваги, що в Україні під „одним дахом" працюють кілька агенцій ООН, в червні 1999 року, Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан надав київському офісу Організації статус Представництва ООН. Офіційна церемонія відкриття Представництва ООН в Україні була проведена 14 червня 2000 року. Сьогодні, блакитний прапор ООН здіймається над будинком що знаходиться за адресою Кловський узвіз, 1.

Постійний Координатор системи ООН є головою Представництва ООН. Підпорядковуючись Генеральному Секретарю ООН, Координатор має всі повноваження управління і несе повну відповідальність за діяльність ООН та її установ на території країни, в якій знаходиться офіс представника. Він/вона працюють в партнерстві з державними установами та з міжнародними та донорськими організаціями. Головне завдання Постійного координатора - узгоджувати роботу установ ООН і міжнародних організацій для надання Україні відповідної допомоги задля прискорення її просування шляхом гуманітарного, соціально-політичного та економічного розвитку до світових стандартів демократії, а також задля подолання перешкод та полегшення процесу інтеграції України - в світову громадскість.

В Україні працюють наступні установи ООН: Програма розвитку ООН (ПРООН), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Фонд Народонаселення ООН (ЮНФПА), Міжнародне агентство з атомної енергетики (МАГАТЕ), Міжнародна організація з міграції (МОМ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБООН), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна організація праці (МОП), та Об'єднана програма ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні (ЮНЕЙДС). В країні також діють асоційовані організації ООН, такі як Міжнародний валютний фонд (МВФ) , Світовий Банк (СБ), Управління ООН з наркотиків та злочинності (УНЗ ООН) та Міжнародна Фінансова Корпорація (МФК), котра знаходиться у підпорядкуванні до Банку. Ці установи працюють в різних сферах і мають їхні власні стратегії, але їх об'єднує загальна стратегічна ціль: допомогти народу України побудувати краще майбутнє для своеї держави.1

Візити високоповажних посадовців ООН в Київ підтверджують значимість співпраці між ООН та Україною. А саме, до Представництва ООН в Україні завітали Генеральні Секретарі ООН Бутрос-Бутрос Галі (1993) і Кофі Аннан (2002), заступники Генеральних Секретарів Пітер Хансен (1994), Сержіо Віейра де Мелло (1998), Нафас Садко (1999) та Кендзо Ошіма (2002), Президент Світового Банку Джеймс Волфенсон (1995, 2000), Генеральний Директор Організації Об'єднаних Націй по Розвитку Промисловості Карлос Магарінос (2002), Верховний Комісар ООН у справах біженців Салако Огата (1997), Генеральний Директор ЮНЕСКО Федеріко Мейор (1997), Виконавчий Директор ЮНІСЕФ Керол Белламі (1998, 2004), заступник Генерального Директора ЮНЕСКО Мунір Бученакі (2005), Виконавчий Директором ЮНЕЙДС Пітер Піот, та інші.

Генеральний Секретар ООН Пан Гі-Мун призначив пана Олів'є Адама Координатором системи ООН в Україні 1 серпня 2009 року. Одночасно, голова ПРООН Хелен Кларк призначила пана Адама Постійним представником ПРООН в Україні.

У 2005 р. була розроблена ООН і підписана Україною стратегія Співробітництва (УНДАФ). Ця стратегія, яка має назву «Рамкова програмам допомоги ООН для України», визначає напрями співпраці між Україною та ООН протягом 2006-2010рр. Система ООН впроваджує проекти у тісній співпраці з урядом України та із залученням громадянського суспільства, приватного сектору, ЗМІ, наукового співтовариства, двосторонніми та багатосторонніми донорами.Цей документ є концептуальною програмою дій ООН в Україні і основою всієї діяльності яка буде проводитись ООН разом з урядом України. Програма призначена для допомоги Україні на шляху до зміцнення демократії, створення системи захисту прав людини та розвитку економіки.

Рамкова програма є результатом ретельного аналізу ключових завдань України (Загальний аналіз країни - Common Country Assessment). Використовуючи такий аналіз, Організація Об'єднаних Націй в Україні, разом з українським урядом, представниками міжнародних та неурядових організацій, громадською спільнотою, та приватним сектором, визначили чотири сфери у яких ООН надаватиме допомогу Україні:

(1) впровадження інституційних реформ, для ширшого залучення громадськості з метою забезпечити можливість усім громадянам втілювати свої права.

(2) посилення громадянського суспільства в Україні для забезпечення рівного доступу громадян до суспільних послуг та реалізації прав людини;

(3) поліпшення якості охорони здоров'я та надання медичного обслуговування;

(4) досягнення добробуту шляхом збалансованого розвитку, а також розвитку підприємницької діяльності.

23 липня 2009 року в Міністерстві економіки України за підтримки Програми розвитку ООН відбулося установче засідання круглого столу на тему: «Цілі Розвитку Тисячоліття: прогрес на півшляху до 2015 та нові виклики». Від Федерації профспілок України участь у його роботі взяла керівник Департаменту з питань економічного захисту апарату ФПУ Ніна Олександрівна Соломатіна.

Початок нового Тисячоліття ознаменувався проголошенням сталого людського розвитку – стратегічною метою для всіх країн світу. У 2000 році під час проведення Світового Самміту Тисячоліття лідери 189 країн, включаючи і Президента України на той час, підписали Декларацію Тисячоліття Організації Об'єднаних Націй. Від імені своїх народів вони визначили вісім Цілей у галузі розвитку, які згодом стали відомі як Цілі розвитку тисячоліття (ЦРТ). Країни зобов'язалися досягти ЦРТ та домовилися зробити наш світ кращим для усього людства – вже до 2015 року. Підписуючи Декларацію тисячоліття на Саміті ООН у вересні 2000 року, Україна взяла на себе зобов'язання досягти Цілей Тисячоліття в галузі розвитку в період до 2015 року. У 2003 році ЦРТ були адаптовані на національному рівні вперше на пострадянському просторі. Одночасно запроваджено щорічний моніторинг виконання завдань ЦРТ. Наступним кроком стала локалізація ЦРТ, тобто розроблення ЦРТ на регіональному та місцевому рівнях для подальшого врахування цілей у процесі розроблення довгострокових регіональних стратегіях розвитку.Цілі розвитку тисячоліття для України: Подолання бідності; Забезпечення доступу до якісної освіти впродовж життя; Забезпечення сталого розвитку довкілля; Поліпшення здоров'я матерів та зменшення дитячої смертності; Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів; Забезпечення ґендерної рівності.1