Курсовая работа: Україна та ООН

У 1945 р. Україна стала однією з держав-співзасновниць ООН, що було визнанням внеску українського народу у перемогу над фашизмом та зміцнення миру в усьому світі. Делегація України взяла активну участь у конференції у Сан-Франциско, зробивши вагомий внесок у розробку Статуту ООН. Глава делегації України на конференції у Сан-Франциско, міністр закордонних справ УРСР Д. Мануїльський головував у Першому комітеті, де були розроблені Преамбула та Глава 1 "Цiлi та принципи" Статуту. Україна в числі перших підписала Статут i ввійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН.

Упродовж майже 60-річної історії членства в Організації Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту Організації, робить суттєвий вклад у її діяльність у сферах підтримання міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права тощо.

До 1991 року, будучи у складі Радянського Союзу, Україна де-юре мала в ООН власне представництво на рівні незалежної країни. Проте, де-факто діяльність Української РСР в ООН була обмежена рамками проведення єдиної радянської зовнішньої політики. Незважаючи на це, протягом понад чотирьох десятиліть трибуна ООН залишалася чи не єдиним впливовим міжнародним засобом, завдяки якому світова громадськість дізнавалася про Україну. Фактор багаторічного членства України в ООН позитивно вплинув на процес міжнародного визнання її незалежності в 1991 році.1

З моменту проголошення Україною незалежності розпочався якісно новий період її діяльності в ООН, яку було визначено одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики.

Україна є членом таких головних та допоміжних органів ООН, як Рада ООН з прав людини, Комітет з внесків, Комісія з соціального розвитку, Комісія з попередження злочинності та кримінального правосуддя, Комісія з наркотичних засобів, Статистична комісія, Комісія з народонаселення та розвитку, Виконавча рада Всесвітньої продовольчої програми (ВПП), Виконавча рада Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), Виконавча рада Програми розвитку ООН (ПРООН)/Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА). Надаючи пріоритетну увагу втіленню в життя рішень Всесвітнього Саміту 2005 у галузі розвитку, в 2006 році наша країна головувала у Виконавчій Раді ПРООН/ЮНФПА.

За час свого членства в ООН Україна тричі обиралася непостійним членом Ради Безпеки (1948-1949, 1984-1985, 2000-2001 рр.), п’ять разів - членом Економічної і Соціальної Ради (останній раз - на період 2002-2004 рр.). Представники України обиралися на керівні посади головних комітетів сесій Генеральної Асамблеї, зокрема, Другого (економічні та фінансові питання), Третього (соціальні, культурні і гуманітарні питання, питання прав людини) та Четвертого (спеціальні політичні питання та питання деколонізації).

У 1997 р. Міністра закордонних справ України Г.Й.Удовенка було обрано на посаду Голови 52-ї сесії Генасамблеї – найвищу керівну посаду в ООН. Предметом особливої гордості України є те, що саме 52-а сесія ГА ООН, яка увійшла в історію як "сесія реформ", ухвалила всеосяжну програму реформування Організації, запропоновану її Генеральним секретарем К.Аннаном, і надала потужного імпульсу широкомасштабному оновленню ООН.

Одним з найбільш важливих підтверджень визнання авторитету і ролі нашої держави на міжнародній арені, послідовності та неупередженості її зовнішньої політики, відданості принципам демократії та верховенства права стало обрання України до складу непостійних членів Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр. Вперше Україна була членом органу, на який покладено головну відповідальність за підтримання міжнародного миру та безпеки у світі, як незалежна держава. За час членства в Раді Безпеки Україна переконливо довела свою спроможність бути активним учасником її діяльності, здійснювати ефективний вплив на процес прийняття в РБ доленосних рішень та робити власний практичний внесок у їх реалізацію. Кульмінацією членства України в Раді Безпеки ООН стало її головування в цьому органі у березні 2001 року, коли РБ предметно розглянула ряд найбільш актуальних світових проблем, зокрема, кризові ситуації на Балканах та на Близькому Сході.1

Що стосується позиції нашої держави, то вона надає виключно важливого значення питанню зміцнення ООН як центру багатосторонніх зусиль у подоланні складних та комплексних викликів нового тисячоліття. Україна виходить з необхідності забезпечення реалізації Декларації тисячоліття ООН (2000 р.). Україна виступає за розширення членського складу РБ, підтримуючи збільшення кількості як постійних, так i непостійних членів. Неодмінною передумовою підтримки нашою державою будь-якого варіанту реформування РБ ООН є забезпечення адекватного рівня представленості в цьому органі країн Східноєвропейської регіональної групи. Позиція України базується також на розумінні того, що інститут права вето не відповідає сучасним міжнародним реаліям. Належна увага приділяється забезпеченню подальшого прогресу у посиленні транспарентності та вдосконаленні методів роботи РБ ООН.

Виходячи з нагальної необхідності розробки світовою спільнотою ефективних заходів боротьби з тероризмом, Україна приєдналася до глобальної антитерористичної коаліції, підтвердила свою готовність докласти максимальних зусиль для спільної боротьби з міжнародним тероризмом, насамперед у рамках ООН.

На 56-й сесії Генасамблеї та засіданнях Ради Безпеки ООН делегацією України було виголошено низку ініціатив, спрямованих на активізацію міжнародного співробітництва в цій сфері. Під час Всесвітнього Саміту 2005 Україна поряд з США, Росією, Канадою та Францією увійшла в першу п’ятірку держав, які підписали Міжнародну конвенцію про боротьбу з актами ядерного тероризму.2

Наразі наша держава є учасником усіх універсальних антитерористичних міжнародних договорів.Україна як одна з держав-фундаторів ООН надає особливого значення діяльності ООН з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики.

Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як значний контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). За період незалежності України у понад 20 миротворчих операціях взяли участь близько 28 тисяч українських військових. Сьогодні понад 380 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Лешті. Наша держава активно долучилась до процесу реформування миротворчості, щоб зробити її більш ефективною та адекватною сучасним викликам.1 У 1994 р. Україна стала ініціатором Конвенції з безпеки персоналу ООН та зв`язаного з нею персоналу, а у вересні 2006 р. Міністр закордонних справ України підписав Факультативний протокол до цієї Конвенції. У грудні 2002 р. на 57-й сесії Генеральної Асамблеї ООН була одностайно схвалена внесена делегацією України резолюція, якою 29 травня було проголошено Міжнародним днем миротворців ООН.

Діяльність України на економічному та гуманітарному напрямку роботи ООН, насамперед, відбувається в Другому комітеті Генеральної Асамблеї (економічно-фінансові питання). Зусилля спрямовуються на розширення міжнародної фінансової і технічної допомоги для вирішення завдань економічного та соціального розвитку України. Результатом, зокрема, є включення до низки важливих рішень Генеральної Асамблеї та інших органів положень щодо надання міжнародним співтовариством фінансової, технічної та консультативної допомоги країнам з перехідною економікою.

Одним з пріоритетних напрямків діяльності нашої держави в ООН є співробітництво з метою пом’якшення та мінімізації довготермінових наслідків Чорнобильської катастрофи. Починаючи з 1990 р. за ініціативи України, Білорусі та Російської Федерації Генеральною Асамблеєю ООН схвалюється резолюція “Зміцнення міжнародного співробітництва та координація зусиль у справі вивчення, пом’якшення та мінімізації наслідків Чорнобильської катастрофи” (з 1993 р. – на дворічній основі). 55-ю сесією ГА ООН у грудні 2000 р. було ухвалено резолюцію “Закриття Чорнобильської АЕС”, в якій Генеральна Асамблея привітала рішення Уряду України про закриття станції. На початку 1990-х років відповідні резолюції та рішення щодо Чорнобиля схвалювалися також в рамках Економічної і Соціальної Ради та Дитячого фонду ООН. 28 квітня 2006 р. за ініціативи делегації України відбулося спеціальне пам’ятне засідання ГА ООН з нагоди 20-х роковин Чорнобильської трагедії.1

Також Україна є активним учасником діяльності органів системи ООН у сфері прав людини. Наша держава є стороною всіх основних міжнародно-правових документів ООН з прав людини, найважливішими з яких є Міжнародний пакт про громадянські та політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Факультативні протоколи до них, Міжнародна конвенція з ліквідації всіх форм расової дискримінації. Як учасниця цих міжнародних договорів Україна подає періодичні доповіді про їх виконання на розгляд відповідних конвенційних органів.

Обрання України 9 травня 2006 року до складу Ради ООН з прав людини стало черговим красномовним свідченням міжнародного авторитету нашої держави, визнанням її практичного внеску і значного потенціалу у сфері забезпечення дотримання та поваги прав і свобод людини у світі. Дотримуючись своїх зобов’язань країни-члена ООН щодо забезпечення прав людини, Україна досягла суттєвого прогресу у приведенні законодавства у відповідність до міжнародних норм та стандартів, посиленні засобів правового захисту на національному рівні, реформуванні судової системи, зміцненні ролі правозахисних організацій, підвищенні рівня правової культури. У травні 2008 року Україну було переобрано до складу РПЛ.

У ході 58-ї сесії ГА ООН у 2003 р.Україна ініціювала Спільну заяву з нагоди 70-ї річниці Голодомору 1932-1933 рр.в Україні, яку було розповсюджено як офіційний документ 58-ї сесії ГА ООН в рамках пункту порядку денного „Питання прав людини”.Співавторами Спільної заяви стали 36 держав-членів ООН, її підтримали також Австралія, Ізраїль, Сербія і Чорногорія, 15 країн-членів та 10 країн, які на той час очікували отримання статусу повноправного члена ЄС.

Кульмінаційним етапом відзначення в ООН 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років стало відкриття до підписання з ініціативи делегації України комеморативної Декларації про вшанування 75-х роковин Голодомору. 16 грудня 2008 р. її було опубліковано та розповсюджено як офіційний документ 63-ї сесії ГА ООН в рамках пункту 64(b) порядку денного «Заохочення і захист прав людини: питання прав людини, включаючи альтернативні підходи у справі сприяння ефективному здійсненню прав людини та основних свобод». На момент опублікування її співавторами стали 32 делегації, зокрема, Албанія, Австралія, Австрія, Азербайджан, Бельгія, Великобританія, Грузія, Данія, Естонія, Ізраїль, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Канада, Латвія, Ліхтенштейн, Литва, Люксембург, Мальта, Монако, Німеччина, Норвегія, Польща, Сент-Лучія, США, Україна, Угорщина, Фінляндія, Франція, Хорватія, Чеська Республіка, Швеція.

На сьогодні Україна є стороною понад 40 міжнародних конвенцій та угод, учасником багатьох програм та проектів ООН, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища.Прикладом визнання активності України на екологічному напрямку стало успішне проведення в Києві у травні 2003 р. П’ятої конференції міністрів охорони навколишнього середовища в рамках процесу „Довкілля для Європи”. У лютому 2004 року Україна приєдналася до найважливішої міжнародної екологічної угоди – Кіотського протоколу.1

Розд іл І V . Участь України у миротворчій діяльності ООН

Одним із головних завдань Організації Об’єданих Націй є підтримка миру у всьому світі. Згідно Статуту, держави-члени вирішують свої міжнародні спори мирним шляхом і утримуються від погроз силою або ії застосування проти інших держав.

Завдяки своїй миротворчій діяльності Організація Обєднаних Націй, використовуючи дипломатичні механізмі, допомогає протиборчим сторонам прийти до згоди. Рада Безпеки в рамках своїх зусиль з підтримки міжнародного миру і безпеки може рекомендувати шляхи запобігання конфлікту і відновлення або забезпечення миру, наприклад за допомогою переговорів чи звернення до Міжнародного Суду.1

Україна надає важливого значення діяльності з підтримання міжнародного миру та безпеки, розглядаючи участь у ній як важливий чинник своєї зовнішньої політики. Така позиція, насамперед, ґрунтується на "Основних напрямах зовнішньої політики України", де одним із пріоритетів визначена участь нашої держави у миротворчій діяльності, спрямованій на відвернення і врегулювання міжнародних конфліктів.

Починаючи з липня 1992 р., Україна виступає як контрибутор військових підрозділів та персоналу до операцій ООН з підтримання миру (ОПМ). На сьогодні 389 військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ представляють Україну в 6 миротворчих операціях ООН, зокрема, у Грузії, Демократичній Республіці Конго, Косово, Ліберії, Судані та Тиморі-Леште. Участь України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-ХІІ “Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії”.

Починаючи з 1992 року близько 35 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях.2

Українські воїни брали участь у наступних операціях ООН1 :

Миротворчих операціях Сили ООН по охороні (UNPROFOR)

Сили Виконання Угоди IFOR Сили Стабілізації