Курсовая работа: Управління кредитною діяльностю банку
За характером i способом сплати процентiв видiляють кредити:
1) з фiксованою процентною ставкою;
2) з плаваючою процентною ставкою;
3) зі сплатою процента одночасно з отриманням кредита (дисконтний).
Позики з фiксованою процентною ставкою характернi для стабiльної економiки, однак можуть видаватися на короткий термiн i в умовах iнфляцiї. Очевидно, що в сучасних нестабільних економічних умовах більшість кредитних угод будуть передбачати в своїх умовах плаваючу процентну ставку. Якщо надання кредиту відбувається за рахунок коштів, запозичених у Національного банку, то процентна ставка за користування кредитом встановлюється як облікова ставка НБУ плюс маржа (5 – 20%), і зміна процентів за користування кредитом буде залежати від того, наскільки змінюється облікова ставка НБУ. У разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися тільки на підставі взаємної згоди кредитора та позичальника. Для кредитів, що надаються в іноземній валюті, необхідно враховувати також відсоткові ставки, які діють на міжнародних ринках капіталів [2].
Комерційний банк аналізує, вивчає діяльність потенційного позичальника, визначає його кредитоспроможність, прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або про відмову у наданні кредиту. Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути: забезпеченість власними коштами не менш як 50 відсотків усіх його видатків, репутація позичальника (кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни), оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, які надаються (конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, послуги, обсяги експорту), економічна кон'юнктура (перспективи розвитку позичальника, наявність джерел коштів для капіталовкладень) тощо. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі позичальника.
Забороняється надання кредитів на:
- покриття збитків господарської діяльності позичальника;
- формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та інших господарських товариств;
- придбання цінних паперів будь-яких підприємств [5].
Кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються для сплати відсотків за користування кредитом, потім - простроченої заборгованості, сума, що залишається, направляється на погашення основної суми кредиту. Відстрочення погашення кредиту з підвищенням відсоткової ставки здійснюється банком у виняткових випадках, у разі виникнення у позичальника тимчасових фінансових ускладнень через непередбачені обставини, за умови прийняття позичальником відповідних заходів щодо їх усунення. Це відстрочення має бути оформлено додатковим договором між позичальником та банком, який є невід'ємною частиною кредитного договору.
Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що повинно бути передбачено кредитним договором. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів в межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку. У разі несвоєчасного погашення боргу за кредитом та сплати відсотків (комісій), за відсутності домовленості про відстрочення погашення кредиту, банк має право на застосування штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.
Кредитування – це галузь діяльності, яка існує за своїми жорсткими законами, принципами. За своєю природою принципи кредитування поділяються на ті, що відображають сутність функцій кредиту, і загальноекономічні. Принципи кредитування є невід'ємною частиною кредиту. По-перше, вони відрізняють кредит як економічну категорію від інших економічних категорій, а по-друге, мають чисто практичне значення, так як банки, реалізуючи ці принципи в своїй кредитній діяльності, досягають дві основні цілі: отримання прибутку і мінімізація ризику збитковості кредитних операцій.
Характеризуючи кредит як економічну категорію, слід сказати, що він складається з двох елементів: суб'єкта і об'єкта кредитної угоди. Теза про те, що будь-які господарюючі органи чи громадяни можуть отримати кредит в банку, не має практичного застосування. При прийнятті рішення про те, надавати чи не надавати кредит позичальнику, банк приймає до уваги велику кількість факторів, серед яких: порядність та чесність клієнта, стан його здоров’я, платоспроможність, наявність певної кваліфікації і таке інше. Тобто кредит може отримати тільки той клієнт банку, що має реальні передумови до його повернення і можливість сплатити за його користування проценти. Таким чином контролюється фактор ризику кредитних операцій. Об'єкт кредитування визначає цільову направленість кредиту, тобто, визначаючи об'єкт, під який надаватиметься кредит, рівень ризику також тримається на певному рівні.
Собівартість залучених ресурсів має важливе значення для формування кредитної політики комерційного банку, так як „ціна” кредиту (тобто рівень процентної ставки за його користування) визначається як ціна залучених ресурсів плюс маржа. Маржа встановлюється на такому рівні, щоб банк мав можливість відшкодувати свої збитки по обслуговуванню залучених ресурсів, а також отримати певний рівень прибутку. Комерцiйнi банки в умовах конкурентної боротьби на ринку кредитних ресурсiв повиннi постiйно турбуватися як про кiлькiсне, так i про якiсне покращення своїх депозитiв.
Отже, надання кредитів – це головна економічна функція банків. Але ця функція також пов’язана з ризиком, оскільки дії як зовнішніх (економічні умови в країні), так і внутрішніх факторів (помилки в керівництві) можуть призвести до значних збитків банку. Кредит – це складна економічна категорія, яка відображає не тільки рух позичкового капіталу, але й взаємовідносини між суб'єктами. Не можна сказати, що кредит – це передача грошових коштів у тимчасове користування від кредитора до позичальника, він поєднує в собі також правові взаємовідносини суб'єктів і, навіть, їх особисте ставлення один до одного.
Організація кредитного процесу грунтується на чіткому функціональному розмежуванні обов'язків кредитного персоналу, що дозволяє домагатися високого професіоналізму, уникати помилок при прийнятті рішень, перемагати в конкурентній боротьбі.
1.2 Особливості формування кредитного портфеля банку
Активи і пасиви банку тісно пов'язані між собою. Структура кредитного портфеля комерційного банка, пакет довгострокових і короткострокових позик, що надаватиметься банком своїм позичальникам, залежить від характеристики залучених ресурсів і строків користування ними. Підтримання цього співвідношення є основою фінансової стійкості банку і зберігання його ліквідності на належному рівні. Розширення операцій по залученню ресурсів недоцільно, якщо банк утримується від проведення активної кредитної діяльності. Тобто банк повинен мінімізувати свої вільні ресурси, щоб вони не приносили збитків [31, 95-99].
Незважаючи на те, що фінансове посередництво – головна функція банківських установ і кредитування – це найактивніший інструмент отримання банківського прибутку, в Україні в сучасних умовах відмічається тенденція скорочення кредитування, більш того, Національний банк України рекомендує комерційним банкам утримуватися від активної кредитної діяльності і поширювати свою діяльність за рахунок менш ризикових операцій. Звісно, це передусім пов’язано з великим ризиком неповернення кредитів в нестабільних економічних умовах і в умовах згортання вітчизняного виробництва. В структурі збитків комерційних банків найбільшу питому вагу в сучасних умовах займають збитки від проведення кредитної діяльності.
Один із шляхів покращення фінансової стійкості і утримання ліквідності комерційних банків на належному рівні – це створення страхових фондів, за рахунок яких покриваються збитки від кредитної діяльності банків. Але дія цього „механізму захисту” обмежена, так як банки не зацікавлені „заморожувати” кошти, які можуть приносити прибуток, крім того, деяким банкам не вистачить всього отриманого ними прибутку, щоб сформувати резерв у повному обсязі. Тому на даний момент резерв українських комерційних банків складає близько 20% від потреби [6].
Характеристика видової структури кредитів у кредитному портфелі комерційного банку допомагає оцінити ліквідність банку на даний момент, оцінити ступінь ризиковості проведення кредитних операцій комерційним банком, виявити шляхи уникнення проблемних кредитів в кредитному портфелі.
Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання та строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Основу ресурсної бази банку складають залученi кошти. За фiксованiстю строкiв залученi ресурси можна подiлити на двi групи: ресурси, якими можна управляти, та поточнi пасиви. До першої групи вiдносяться строковi депозити, та мiжбанкiвськi кредити. До другої групи включаються залишки на розрахункових, поточних рахунках й на корреспондентських рахунках. „Золоте” банкiвське правило говорить, що розмiр i строки фiнансових вимог банка повиннi вiдповiдати розмiрам та строкам його зобов’язань. Кожній групi пасивiв повинен вiдповiдати свiй тип активiв за розмiрами i строками розмiщення. Так, пасиви, якими можна управляти, формують базу для цiльового, програмного кредитування, а поточнi пасиви є основою для операцiй на ринку "коротких грошей". Пiдтримання цього вiдношення мiж джерелами ресурсiв i їх розмiщенням є основою фiнансової стiйкостi банку. Таким чином, виходячи з принципу збалансованостi структури джерел фiнансування, необхiдно формувати останнi в залежностi вiд економiчної кон’юнктури ринку, об’єктiв кредитування, прибутковостi й обертання активiв.
Отже, кредитний портфель являє собою сукупність виданих позик, які класифікуються на основі різних критеріїв, пов'язаних з різними чинниками кредитного ризику або зі способами захисту від нього.
Управління кредитним портфелем дає змогу балансувати та стримувати ризик усього портфеля, контролювати ризик, притаманний тим чи іншим ринкам, клієнтам, позиковим інструментам, кредитам та умовам діяльності. Управління кредитними ризиками вимагає систематичного кількісного та якісного аналізу кредитного портфеля та роботи з проблемними кредитами.
Аналіз кредитного портфеля потребує дослідження його структури в розрізі груп ризику, ступеня забезпеченості, галузевої структури, форм власності позичальників, а також вивчення динаміки кожної групи, сегментації кредитного портфеля.
Особливу увагу, як уже зазначалося, приділяють якості кредитного портфеля, захищеності його від кредитного ризику. З метою підвищення надійності та стабільності банківської системи, захисту інтересів кредиторів і вкладників комерційних банків постановою Правління Національного банку України № 279 від 6.07.2000 р. затверджене Положення про порядок розрахунку резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків.
Комерційні банки зобов'язані створювати резерви для відшкодування можливих витрат за основним боргом (без процентів та комісій) за всіма видами наданих кредитів у національній та іноземній валютах, у тому числі за наданими депозитами, кредитами іншим банкам, суб'єктами господарювання (овердрафт, враховані векселі, факторингові операції, фінансовий лізинг), наданими гарантіями та поручительствами. Резерв використовується на покриття безнадійної заборгованості, яка виникла від кредитної діяльності банку.
Резерв під кредитні ризики розподіляється на резерв під стандартну заборгованість за кредитами та резерв під нестандартну заборгованість за кредитами (кредити під контролем, субстандартні, а також безнадійні, сумнівні кредити) [6].