Курсовая работа: Відкриття провадження у цивільній справі у суді
5) Юридичні особи мають право звертатися з позовом до суду, якщо таке повноваження встановлено спеціальним законом і установчими документами цієї юридичної особи. Так, у ст.20 Закону України "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р. встановлено, що зареєстровані об'єднання громадян наділяються правом захищати законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах, що, зокрема, передбачає їх право звертатися з позовною заявою до суду.
Право на пред'явлення позову є невід'ємним правом кожної особи, тому відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною (ч.3 ст.3ЦПК України) [3, с. 185-187].
2.2 Об’єднання і роз’єднання позовів
Можливість об'єднати чи роз'єднати декілька позовів пов'язана із забезпеченням ефективного і швидкого вирішення судом спору між сторонами.
Об'єднання позовів дає змогу досягти єдності судових рішень за відповідними вимогами, а також з економити час і засоби цивільного процесу. В одному провадженні можуть бути об'єднанні декілька вимог одного позивача до одного відповідача, одного позивача до декількох відповідачів, декількох позивачів до одного відповідача.
Вимоги, що об'єднуються в одному провадженні, мають бути однорідними. Однорідність вимог випливає із особливостей тих спірних матеріально-правових відносин, які породжують позов. Це означає, що позови, які об'єднуються, випливають із одного і того самого правовідношення або з різних правовідносин, пов'язаних між собою. На встановлення однорідності вимог не впливає їх зміст, тобто допускається об'єднання навіть різних за своїм характером вимог (наприклад, в одному провадженні можуть бути об'єднані позов про визнання договору недійсним і позов про стягнення заподіяних при цьому збитків).
Якщо позови є неоднорідними (наприклад, випливають з різних за своєю галузевою належністю правовідносин) їх об'єднання є недоцільним, адже це може призвести до ускладнення процесу розгляду і вирішення цивільної справи. Також не допускається об'єднання позовів, коли відсутня спільність предмета позову.
Об'єднання позовів може бути здійснене як позивачем (позивачами), так і судом. Найчастіше пов'язані між собою вимоги об'єднує позивач, викладаючи їх в одній позовній заяві відповідно до ч.2 ст. 118 ЦПК України. Законодавство не забороняє позивачу оформити кожну з однорідних позовних вимог окремою позовною заявою. Однак він зазвичай зацікавлений в тому, щоб усі його вимоги були розглянуті та вирішені якнайшвидше і одним судом. Окреме ж оформлення однорідних вимог ускладнить діяльність суду і може призвести до затягування захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод та інтересів позивача.
Якщо в проваджені суду знаходяться декілька справ з однорідними позовами, сторони можуть клопотати перед судом про їх об'єднання в одне провадження. Суд може об'єднати позови і за власною ініціативою, адже відповідно до ч.1 ст.126 ЦПК України суддя під час відкриття провадження у справі, підготовки справи до судового розгляду або суд під час її розгляду мають право постановити ухвалу про об'єднання в одне провадження кількох однорідних позовних вимог за позовами одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача чи до різних відповідачів або за позовом різних позивачів до одного й того самого відповідача. Ухвала про об'єднання позовів, як і ухвала про відмову в такому об'єднанні, не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.
При об'єднанні позовів кожний з них зберігає своє окреме значення і підлягає вирішенню судом. У судовому рішенні обов'язково повинно бути відображено, чи задовольнив суд і в якому обсязі кожний з об'єднаних позовів. Враховуючи те, що в одному провадженні об'єднуються однорідні позовні вимоги, вирішення однієї з них автоматично впливає на результати вирішення інших. Так, якщо суд визнає договір недійсним, він зобов'язаний задовольнити й правомірні вимоги позивача щодо застосування наслідків недійсного правочину [7, с. 260-263].
Роз'єднання позовів полягає у виділенні судом в самостійні провадження об'єднаних в одному проваджені вимог. Таке роз'єднання залежить від обставин справи і пов'язано з тим, що спільний розгляд об'єднаних позовів ускладнює вирішення справи (наприклад, необхідно призначити складну експертизу за окремими вимогами, один з позивачів поїхав у тривале відрядження тощо).
Роз'єднання позовів зазвичай здійснюється в тому разі, коли суд одночасно не може ухвалити рішення за декількома вимогами, оскільки одна з них стосується інтересів третіх осіб. Так, у п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи" від 18 вересня 1987 р. вказується: якщо вимоги про поділ квартири і паю заявлені одночасно з позовом про розірвання шлюбу, суд має взяти до уваги: оскільки їх вирішення зачіпає інтереси кооперативу, вони повинні бути роз'єднані і розглянуті на загальних підставах.
Виділення в самостійне провадження вимог є правом, а не обов'язком суду, тобто його здійснення цілком залежить від його розсуду. Оформлюється роз'єднання позовів ухвалою, яка також не може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду,
У разі роз'єднання позовів підставою для провадження за виділеними вимогами є ухвала суду про роз'єднання позовів і копія позовної заяви [8, с. 29].
2.3 Способи захисту відповідача від заявленого позову
Для захисту від заявленого позову відповідач наділений комплексом процесуальних прав. До них слід віднести загальні (право подавати докази та приймати участь у їх дослідженні, заявляти міркування, доводи та пояснення у справі та інші права, закріплені у ст. 99 ЦПК). Однак, відповідач також має низку спеціальних процесуальних способів захисту. Це заперечення проти позову (п. 2 ст. 143 ЦПК) та зустрічний позов (ст. 140 ЦПК).
Заперечення проти позову — це пояснення відповідача, які відхиляють або спростовують вимоги позивача. Причому вони можуть бути спрямовані на повне або часткове, постійне або тимчасове нівелювання матеріально-правової вимоги позивача. Ці пояснення можуть носить матеріально-правовий та процесуально-правовий характер.
Матеріально-правові заперечення спростовують суть позову, вони полягають у тому, що відповідач оспорює матеріально-правову вимогу і тому, зазвичай, заперечує можливість виникнення процесу за нею.
Процесуально-правові заперечення обґрунтовують неправомірність виникнення або продовження процесу у справі в зв'язку з відсутністю передумов права позивача на звернення до суду або порушенням порядку його реалізації.
Зустрічний позов — це матеріально-правова вимога первісного відповідача до первісного позивача, пред 'явлена до суду для спільного розгляду із первісним позовом. У такому випадку, за цією позовною вимогою первісний відповідач набуває процесуального статусу позивача, а первісний позивач — відповідача. Однак, повного процесуального статусу позивача у цьому випадку відповідач може набути тільки у разі, якщо первісний позивач відмовиться від заявленого ним позову і суд прийме таку відмову.
При зверненні до суду відповідача із зустрічним позовом він ставить перед собою мету, по-перше, захистити своє порушене, оспорене чи невизнане право. По-друге, відповідач захищається проти вимог позивача.
Суд зобов'язує прийняти зустрічний позов до сумісного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані та сумісний їх розгляд є доцільним, зокрема, якщо вони випливають з одного правовідношення або якщо вимоги про них можуть зараховуватися (ст. 141 ЦПК).
Право на пред'явлення зустрічного позову відповідно до ст. 140 ЦПК виникає з порушенням у суді провадження у справі і може бути реалізоване не пізніше, як за три дні до судового засідання. Чи буде прийнято зустрічний позов після закінчення цього строку залежить від суду, оскільки йому надане право відмови в його прийнятті як у разі пропуску цього строку, так і у разі, якщо буде встановлено, що зустрічним позовом відповідач, зловживаючи своїми правами, навмисно спрямовує свої дії на затягування процесу.
Після розгляду справи по суті в судовому засіданні суд постановляє єдине рішення, в якому дає конкретну відповідь як на первісну вимогу позивача, так і на зустрічну вимогу відповідача [6, с.74-76].
2.4 Зміни у позовному спорі
У процесі розгляду та вирішення справи сторони наділяються широкими процесуальними правами і можуть вільно ними розпоряджатися.
Позивач протягом усього розгляду справи по суті має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач має право визнати позов повністю чи частково. Сторони можуть укласти мирову угоду (ст. 103 ЦПК). Такі дії сторін є проявом принципу диспозитивності в цивільному процесуальному праві. Ці повноваження мають також важливе значення для суду, оскільки останній розглядає справу лише в межах заявлених вимог (ст. 15 ЦПК).
Зміна предмета та підстави позову є важливим правомпозивача, оскільки дозволяє оперативно змінювати конструкцію позовного спору (вимогу до відповідача та суду) у зв'язку, наприклад, зі збором доказів, дослідженням обставин справи, очевидністю неправильного визначення матеріально-правової вимоги та обставин, які її обґрунтовують тощо. Обмеження щодо зміни предмета та підстави позову законом не встановлені, однак ці зміни не повинні виходити за межі матеріально-правової вимоги. В протилежному випадку особа не позбавляється права на звернення до суду у загальному порядку.
Збільшення чи зменшення обсягу позовних вимог також дозволяє керувати процесом у справі, зважаючи на ті самі причини. Причому особливістю такої розпорядчої дії є те, що у разі збільшення обсягу позовних вимог повинні бути дотримані вимоги щодо змісту та форми такого звернення до суду, а також оплата державним митом, обчисленим виходячи із збільшеного обсягу позовних вимог. У випадку зменшення обсягу позовних вимог, зверхсплачене державне мито не повертається, оскільки у цьому разі наявна часткова відмова від позову, тобто особа у певній частині відмовляється від судового захисту заявленої вимоги [9, с.115-116].