І. Моральне виховання .......................................................…….......5

ІІ. Формування взаємин дітей дошкільного віку...........................6

ІІІ. Гра у розвитку взаємин дітей............................................8

3.1. Молодші дошкільники.....................................................11

3.2. Середній дошкільний вік.................................................13

3.3. Старші дошкільники................................................……17

IV . Становлення взаємин дітей у трудовій діяльності ...............21

V . Спільна продуктивна діяльність на заняттях як засіб формування взаємин дошкільників ………………………………..29

ВИСНОВОК …………………………………………………………...36

ВИКОРИСТАНА Л І ТЕРАТУРА ……………………………………37

ВСТУП

Тепер уже всім відомо, що для виховання дитини, як і для її навчання, конче потрібно знати дитину, розуміти її духові нахили, її темперамент, фізичний склад організму. Не так ще давно навіть свідомі виховничі гадали, що дитина — це тільки молода людина, недокінчений, ще не цілком розвинений образ дорослої людини. Але психологічні досліди ос­танніх літ упевнили усіх педагогів, що дитина — це зовсім окремий фізичний і духовий організм, довели до утворення цілої окремої науки — Педагогії, що досліджує дитячу ду­шу, до вироблення окремих методів для здійснення цього дослідження. Наукові праці переконали педагогів, що кожна дитина дуже відрізняється від дорослої людини, що існують загальні типи дітей і разом з цим — дуже велика різниця між поодинокими дітьми; і з цією одмінною індивідуальністю дітей треба рахуватися кожному вчителеві, кожному вихователю і просто кожній дорослій людині.

Колишня, давня педагогіка була в засаді своїй теоре­тичною, сучасна, навпаки, ґрунтується вся на живих спо­стереженнях, на експериментах. Навіть видатні педагоги минулого — Фребель, Песталоцці — помилялися, не знаючи дитячої психіки. Сучасна експериментальна педагогіка своїми практичними висновками допомагає кожному вихователю свідомо використовувати той чи інший метод вихо­вання. Це дає йому деяку самостійність: він уже не невіль­ник тих чи інших приписів керівництва або теоретичних вказівок тієї чи іншої книги з теорії педагогіки — він має перед собою живий колектив учнів, яких він знає, і знає, як керувати їхніми духовими силами. Учні теж не були такі незалежні й самостійні у виявленні своїх думок, як нині. Щоб зрозуміти дитину, використовують найрізноманітніші способи — спостереження, експерименти, ведуть щоденники, проводять анкети, записують і вивчають спогади про дитинство власне і старших людей, вивчають типи дітей в творах видатних письменників. Усякий емпіричний дослід перш за все грунтується на спостереженні. Для наукової праці спостереження повинно бути систематичним і мати на оці весь час те питання, що має бути розв'язане. Спосте­реження повинні бути цілком об'єктивними, і записувати їх слід по можливості безпосередньо. Через те що вони про­водяться планомірно, для певності вислідів їх можна повто­рювати в цілком однакових умовах. Спостереження за дітьми не дуже легко проводити, так само, як не легко й розумітися в них, бо психологія дитини цілком одмінна від психології дорослих; крім того, настрої дитини дуже мінливі, засоби до висловлювання їх ще досить невиразні, от через що і прості спостереження за дітьми вимагають від тих, хто їх проводить, деякої психологічної наукової підготовки, аб­солютної об'єктивності, щоб як-небудь не підвести дитину під вплив сугестії щодо педагогічного експерименту.

Експеримент — це осібне спостереження, здійснене в певних витворених науково умовах, яке відрізняється від звичайного спостереження ще тим, що останнє носить ви­падковий характер, і щоб його повторити, треба часом дуже довго чекати, а експеримент здійснюється з волі експериментатора, який може міняти умови, щоб поширити своє спостереження. Для експерименту беруть прості явища — процеси пам'яті, гостроти сприймання, втоми дітей. Вундт дає чимало практичних вказівок щодо проведення експери­ментів, усі вони вимагають великої уваги від самого екс­периментатора. Здобуті наукою вказівки дають нам змогу знати, чого триматися в наших заходах з кожною дитиною, знати обсяг її сил і, головне, знати, коли вона потребує на­шої допомоги.

І. Моральне виховання.

Головне завдання виховання — це вироблення характе­ру. Людину ми найбільш цінуємо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить в зносинах людей міх собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні бла­га

Нав­чання може дуже добре причинитися до вироблення характеру, розвиваючи увагу, розум, викликаючи постійно власну ініціативу, даючи дитині справи, цікаві для неї, які, одначе, вимагають від дитини самостійної активності. Треба привчити дитину обмірковувати свої вчинки і чужі, ви­користовувати кожний випадок боротьби між злом і добром, давати дитині змогу в різних обставинах життя виявити свою мудрість, добре серце і правдиве поводження, і підтри­мувати у дитини віру в саму себе. Ніколи не вживати кари або погрози, а головне, любити дитину і заслужити її любов, - от головний грунт, на якому виховання може осягнути своїх змагань. Дуже добре допомагає моральному розвит­кові дітей утворення спеціальних гуртків для самовихован­ня учнів, самодисципліни в напрямку до добра і опанування своїх емоцій.

Щоб вести дитину до такого суцільного морально-естетичного і розумового розвитку, треба, щоб і вчителі по школах, і керівники по дошкільних установах мали відповідну підготовку, широку свідомість моральних ідеалів.

Програми усіх вчительських семінарів, педагогічних ін­ститутів мають бути поширені більшим обсягом соціальних наук, природознавства, антропології, мистецтва, географії ним знанням свого рідного краю. Нам так бракує для відбудування нашої держави, для освіти нашого народу освічених людей, що виховання дітей, підготовка педагогів набирає особливого значення. В наші часи бути гарним педагогом - це бути апостолом Правди і Науки. Тільки великими зусил­лями таких апостолів Україна матиме чесних діячів-патріотів, вмілих практичних робітників і соціальне об'єднану, інтелектуально розвинену народну масу.

ІІ. Формування взаємин дітей дошкільного віку.

Здійснення завдань морального виховання дітей-дошкільників, зокрема формування в них доброзичливих взаємин з ровесниками, передбачає пошуки і розробки ефективних методів і прийомів цілеспрямованого впливу. Вихователі дошкільного закладу спільно з батьками можуть успішно формувати в дітей позитивні навички по­ведінки і якості, які визначають характер їхніх взаємин і з дорослими, і однолітками.

З тієї миті, як дитина потрапляє в групу ровесників, її індивідуальний розвиток уже не можна розглядати і вивчати поза взаєминами з іншими членами групи. Саме на основі досвіду спілкування з ровесниками формуються моральні якості підростаючої особистості, насамперед ті, які визначають її ставлення до людей.

Хоч групу дошкільного закладу лише умовно можна вважати колективом, проте навіть і тут наявні великі потенційні можливості для .розвитку дітей на основі до­ступних їм моральних норм і правил. Цьому сприяють сталий склад груп протягом кількох років, сталість педа­гогічних вимог, які спрямовують і координують взаємини, щоденна організація спілкування та спільної діяльності дошкільників.

У згуртованому колективі, який живе змістовним ї повноцінним життям, діти набувають позитивного соціаль­ного досвіду взаємодії, проймаються спільними почуттями і переживаннями ще задовго до того, як починають усві­домлювати високі моральні принципи).

В даній роботі розглядаються особли­вості формування взаємин дітей дошкільного віку, а саме методам виховання взаємодопомоги, досліджуються прийоми педагогіч­ного керівництва взаєминами дітей різних вікових груп в різних видах їх спільної діяльності — ігрової, продук­тивної, трудової, наголошується на необхід­ність створення в дитячому колективі атмосфери, пройня­тої духом доброзичливості і взаємодопомоги, турботливого ставлення дітей одне до одного.

Значне місце відведено змісту роботи вихователя, спря­мованої на розвиток у дошкільників доброзичливого став­лення до товаришів по групі, взаємодопомоги, в основі якої лежить прин­цип систематичного виховного впливу на емоційну сферу дитини, розкривається значення сімейного виховання у формуванні в дітей позитивної спрямованості на ровесників.

--> ЧИТАТЬ ПОЛНОСТЬЮ <--