Курсовая работа: Виховання взаємодопомоги у дітей дошкільного віку

Висвітлення питань, які розкривають шляхи формуван­ня позитивних взаємовідносин дітей, має важливе значення для педагогічної практики, зокрема поліпшення виховного процесу в дошкільному закладі.

ІІ1. Гра у розвитку взаємин дітей

Одним із виявів соціального інстинкту дітей є їхні гри. Інстинкт гри пояснюють педагоги і психологи по-різному. Найстарші кажуть, що гра - це спочинок; але з цим не можна згодитися, бо в грі дуже багато працює уява дітей, іноді дитина грається аж до втоми. Інше пояс­нення каже (Спенсер), що в грі виявляється зайва енергія, яка у всіх нижчих тварин залишається невикористаною в боротьбі за існування. Але це теж не відповідає істині, бо неонова енергія ніколи не може залишатися, як каже Гросе, на майбутній час. Сам Гросе дає більш наукову і правдиву теорію ігр: це інстинкт самоохорони, який в перші роки підготовляє до майбутньої боротьби з ворогами, до ловів здо­бичі. Справді, цуценята, граючись, симулюють боротьбу - то гризуться, то відбігають один од одного. Так само коні, коли граються, то бігають, б'ють копитами. Діти, граючись, бігають, стрибають, перелазять через перешкоди. Гра для дитини найкраща насолода, в іграх виявляються всі її здіб­ності, її нахили, переживання. Спостерігайте дитину, коли вона грається, і ви знайдете ключ до розуміння її душі. Гра — це настільки природній стан дитини, що багато педагогів змагалися все навчання малих дітей перетворити в гру, бо вона найбільш інтенсивно захоплює дітей. Так, ще в XVI столітті Вітторіно де Фельтре влаштовував так звану Весе­лу Школу, де діти в різних іграх і розвагах навчалися різних мов, геометрії й інших наук. Гра — це потяг до щастя. Паола Ломброзо (“Життя дитини”) каже: “Нема такого горя, та­кої прикрості, що її мала дитина не забула б за своєю грою. І як мало для цього потрібно: хлюпатися в калюжі, пускати човники в струмочки, гратись камінчиками, гасати, як дикі коні — яке це щастя”. І треба давати дитині змогу вільно задовольняти свій природній інстинкт до гри. Маленькі діти, як ми вже бачили, більші індивідуальності: вони люблять гратись окремо, цілком захоплюючись своїм світом вигадок, уявлення. Чи потрібні їм цяцьки? Діти з усього можуть зро­бити собі цяцьку, — коробки з сірників, невеличкі палички, папірці, — все в руках дитини перетворюється в щось для неї приємне й цікаве. Гете казав: “Дитина з усього може зробити все”. Навіть, якщо не купувати дитині іграшок, то від цього вона не буде гратися менше і знайде не меншу насолоду в різноманітному матеріалові, що попаде їй до рук.

В українскій психолого-педагогічній науці загально-прийнятим є положення про те, що гра — один з найголов­ніших засобів всебічного розвитку, дошкільників. Саме ігрова діяльність, як ніяка інша, сприяє формуванню дитячого колективу, розвиткові позитивних взаємин у ньому, закладенню початків суспільної спрямованості особистості вже на етапі дошкільного дитинства (під су­спільною спрямованістю особистості розуміють домінуван­ня колективістичних проявів у поведінці людини).

Ігрові дії дітей соціальні за своєю спрямованістю. У них відображаються досвід і культура народу, вони завжди активно спрямовані на предмет або людину, з якою дити­на вступає в контакти. Відомий психолог Д. Б. Ельконін зазначав, що гра є арифметикою соціаль­них взаємин. У реальній дійсності взаємини між людьми закриті для дитини матеріальними предметами, з якими діють люди, у грі вони вперше відкриваються, отже, гра — найважливіше джерело формування соціальної свідомості дошкільника. В цьому її основна функція і значення для розвитку особистості дитини. Найбільші можливості формування дитячого товариства забезпечуються ігровою діяльністю дітей. Саме в ній найповніше активізується їхнє суспільне життя. Ігрова діяльність дає дітям змогу на найбільш ранніх сходинках розвитку створювати самодіяльним шляхом ті чи інші форми спілкування. Відомо, що й в інших формах життя дітей (на заняттях, у праці) йде суспільне життя, але провідна роль тут належить дорослому, тоді як в ігровій діяльності багато що зумовлене активністю самих дітей”.

Таким чином, дитяча гра має виняткове значення для роз­в'язання багатьох виховних завдань насамперед для станов­лення дитячого колективу та розвитку в ньому доброзичли­вих взаємин. Навички суспільної поведінки, набуті в ігровій діяльності з ровесниками, старшими та молодшими дітьми, спонукають дошкільників до позитивних форм спілкування не лише в грі, а й у повсякденному житті.

Своєрідність гри дітей полягає в тому, що в ній вони відображають навколишню дійсність — дії людей, їх взає­мини, зовнішні атрибути навколишнього. Водночас діти вносять у гру й елементи власної уяви — чим вона багат­ша, тим цікавіша й змістовніша їхня діяльність. У грі значно більше, ніж у будь-якій іншій діяльності, дитина може виявляти свою самостійність, а це надзвичайно важ­ливо для формування її як особистості. Адже кожна ди­тина на власний розсуд “творить” гру, по-своєму відобра­жає в ній набуті знання про світ, в якому живе, виражаю­чи власне ставлення до нього.

Ігрова діяльність зароджується на досить ранніх ета­пах розвитку людської особистості. Учені довели, що вмін­ня гратися — не інстинктивне явище, яке з'являється само собою. Гратися іграшками дитину треба вчити, тому про­цес спілкування дорослого з малим має обов'язково вклю­чати спільні ігрові дії. Спочатку дорослий сам маніпулює якимось предметом у присутності маляти. Причому дії з кожною іграшкою повинні відповідати її призначенню. Поступово до цього процесу залучають і дитину.

Жвавий і веселий розподіл дітей на підгрупи сприяє виникненню у них ще на етапі підготовки до гри хорошого настрою, доброзичливих взаємин між її учасниками. Після закінчення вихователь обов'язково відзначає ту групу дітей, яка найбільш вдало і найдружніше імітувала голоси тварин, і висловлює при цьому побажання усім малятам завжди гратися так злагоджено.

Отже, застосування та­ких простих прийомів допомагає педагогові об'єднувати дітей у маленький колектив, в якому панує емоційно за­барвлений настрій, гарні відносини, піклування та допомога один одному, що сприяє виникненню бажання всіх його учасників продовжувати спілкування і в інших видах діяльності.

3.1. Молодші дошкільники

Великого значення у моральному вихованні молодших дошкільників набувають рухливі ігри, що стають різно­манітнішими за руховими завданнями та сюжетом порів­няно з попередньою віковою групою. Діти вже значно більше знають про тварин, птахів, уміють зображувати ру­хи і звички деяких з них, краще й вільніше орієнтуються в просторі. І все це позитивно позначається на їхній ру­ховій активності, спритності тощо. З'являється і більший інтерес до ровесників. Діти вже навіть дають оцінку ру­хових умінь товаришів.

У рухливих іграх можна об'єднати не лише невеликі підгрупи, а й усю групу дітей: ходити, бігати один за од­ним по одному, парами тощо.

Педагог весь час тримає в полі зору всіх дітей, домагається злагодженості в їхніх діях, самостійності в ор­ганізації ігор, учить поступатися, допомагати одне одному, ділитися атрибутами, іграшками. Особливої уваги під час проведення рухливих ігор потребують фізично ослаблені діти. Лагідним і тактовним звертанням до них вихова­тель може викликати у своїх вихованців доброзичливе, товариське ставлення до слабших, бажання навчити пра­вильно виконувати рухи. Звичайно, способи допомоги ін­шому, в молодших дошкільників ще примітивні, проте у виховному плані важлива сама наявність бажання допомогти однолітку.

Під час проведення рухливих ігор у цій віковій групі велике значення має використання різного обладнання (шнурів, кубів, лав, обручів, дуг). Це потрібно для ускладнення рухових завдань, підвищення й тривалого збереження інтересу дітей до них, а, крім того, для розширення взаємодії учасників гри в її ході та під час підготовки Діти встановлюють обручі-будиночки, погоджуючи і обговорюючи місце їх розміщення, разом рівненько натягуючи шнурок-рівчачок тощо.

Для виховання у малят уміння виконувати спільні доручення доцільно використовувати такий, наприклад прийом: після закінчення гри доручити кільком дітям зібрати обладнання й поставити його на місце. Можна об'єднати цим завданням дітей, які часто конфліктують між собою в повсякденному спілкуванні. В таких ситуаціях, виконуючи під наглядом дорослого його доручення, малята, як правило, діють злагоджено й дружно.

Рухливі ігри, рекомендовані програмою для дітей другої молодшої групи, сприяють згуртуванню малят, вихо­­ванню у них ввічливості та приязного ставлення одне до одного. Так, гру “Знайди будиночок” можна ускладнити, запропонувавши дітям за сигналом вихователя ховатися не кожному у свій будиночок, а по двоє-троє в одному. Щоб кілька малят могли поміститися в одному будиночку, їм треба подумати про інших: помі­ститися, відчуваючи при цьому певну незручність, запро­сити до себе дитину, яка залишилася без місця.

Звичайно, вміння поводитися так не з'являється само собою, його треба виховувати послідовно, наполегливо, терпляче. Іноді вихователі, проводячи цю гру, не приділя­ють уваги такому, здавалося б, незначному моментові, що хтось з її учасників не встиг заховатися, бо для нього неї вистачило місця в будиночку. Деякі педагоги іноді навіть дорікають дитині за те, що вона, мовляв, була недостат­ньо спритною. Такий “аналіз” ситуації не сприятиме фор­муванню в дітей доброзичливого й привітного ставлення до ровесників, адже малятам не дається зразок того, як повинні повестися в подібних випадках справжні товари­ші. Якщо ж педагог попросить дітей в одному з будиночків трохи потіснитися й прийняти до себе товариша, то це, безумовно, буде уроком для всіх учасників гри. Добре коли вихователь не залишає поза увагою прояви дітьми турботи про інших, звертає на них увагу всіх малят. Дуже люблять діти хороводи. Ці ігри завжди супроводжуються віршованим текстом або пісеньками з характерними для народної творчості повторами. Діти швидко засвоюють їх, оскільки пісенний супровід значно полегшує виконання рухів та завдань. Усе це викликає в учасників хороводу піднесений емоційний настрій, який підсилює у них інтерес до гри, бажання продовжувати її, згуртовує дитячий колектив. Спостерігаючи за самостійними іграми дітей на майданчику, часто можна помітити таку картинку: кілька дівчаток і хлоп'ят, узявшись за руки, водять хоровод, якого вчора їх учила вихователька. Така самостійна гра може тривати досить довго.

Підсумовуючи значення ігрової діяльності для вихован­ня доброзичливих взаємин та взаємодопомоги молодших дошкільників, можна виділити, що в процесі спілкування малят можна з успіхом використовувати сукупність усіх видів ігор, ос­кільки кожна, з них, як слушно зазначала О. П. Усова, має відповідний зміст і робить у життя дітей певний внесок .

3.2. Середній дошкільний вік.

У дітей п'ятого року життя сюжети творчих ігор знач­но багатші й різноманітніші. Адже кожного дня вони уз­нають щось нове на заняттях, під час прогулянок, екскур­сій. Діти вже часто ходять з батьками в магазин, на пошту, в аптеку, їздять по місту в різних видах транспор­ту, спілкуються з широким колом людей.

Характерна особливість цього віку — великий інтерес дітей до всього, що відбувається навколо них. Вони уваж­но прислухаються до розмов дорослих, фіксують їхні взаємини, іноді з власної ініціативи вступають у спілкуван­ня з незнайомими дорослими та ровесниками.

Уявлення дітей про навколишній світ збагачуються й за­вдяки тому, що вони значно краще, ніж молодші дошкіль­ники, уміють слухати казки, оповідання і розповіді бать­ків та вихователів. Зміст літературних творів виводить ма­люка за межі повсякденного життя, відкриває широкі мож­ливості для розвитку його творчої уяви.

Усі ці зміни в житті дітей помітно розширюють їх кру­гозір, дають поштовх до нових ігрових задумів та інтере­сів. Особливо це виявляється в творчих іграх, які стають значно багатшими за змістом й різноманітнішими за сю­жетом. У цих іграх частіше відтворюються багатогранні явища навколишнього життя, взаємин людей у побуті, в трудовій та громадській діяльності.

Особливо подобаються дітям ігри на побутові теми, в яких вони відображають значно багатший порівняно з ін­шими темами власний досвід. Тут вони найглибше можуть відтворити емоційний клімат, яким живуть їхні сім'ї, ви­явити своє ставлення до інших людей.

Збагаченню тематики ігор дітей, розширенню кола їх інтересів сприяє організація спостережень, в яких вони чер­пають знання про працю та взаємини дорослих. Увагу ви­хованців середньої групи слід звертати не лише на тру­дові дії дорослих, але й обов'язково на те, як вони ставляться одне до одного в процесі праці. Наприклад, повівши дітей на будівельний майданчик, вихователька насамперед показує, як злагоджено і дружно кладуть стіни мулярі. Щоб зосередити увагу своїх маленьких підопічних педагог говорить їм: “Завтра ми гратимемо в “будівництво”, і ви будете мулярами. Тому уважно придивіться, як організовано й злагоджено працюють робітники: вони не заважають один одному, подають своєму товаришеві цеглини, коли йому незручно діставати, попереджають про наближення підйомного крана, коли одному важко донести відро з розчином, другий працівник допомагає йому. Так повинні ставитися одне до одного й ви”.

Подібна організація спостереження не лише збагачує уявлення дітей про працю будівельників, а й впливає на їх емоційну сферу, викликає бажання наслідувати дорослих, ставить перед необхідністю додержання певних правил під час гри та повсякденного спілкування з ровесниками. Наяв­ність інтересу до тієї чи іншої діяльності робить дитину допитливішою, зосередженішою, активнішою. Спільні ін­тереси згуртовують дітей, збагачують зміст гри, сприяють налагодженню спілкування, виховують у них колективіст­ські почуття, бажання допомогти один одному. Головний зміст гри — від­творення взаємин між людьми, їх ставлення до інших: водія автобуса — до пасажирів, лікаря — до хворого, ма­тері — до дитини, продавця — до покупця.