Курсовая работа: Використання музично-дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва

3. Систематизувати види творчих та дидактичних ігор, розкрити методику їх впровадження у навчально-виховний процес.

При розв'язанні поставлених питань використовувались методи дослідження: вивчення і аналіз літературних джерел та учбово-методичної документації, спостереження за творчою діяльністю учнів, педагогічний експеримент, узагальнення.


Розділ 1. Шляхи активізації музично-естетичного виховання засобами дидактичних ігор

1.1 Творчі аспекти розвитку здібностей молодших школярів у процесі ігрової діяльності

Музично-естетичне виховання спрямоване на вдосконалення різноманітних якостей особистості учня, в процесі якого педагоги, спираючись на наукові дані фізіології та психології, повинні турбуватись про оптимальний вибір і співвідношення виховних впливів, оскільки від цього залежить їх ефективність.

У результаті аналізу педагогічної, психологічної і мистецтвознавчої літератури було визначено, що для розвитку творчого потенціалу молодших школярів у музичній діяльності необхідно розвивати такі творчі здібності: пізнавальний інтерес до музики, творчу уяву і образно-асоціативне мислення, інтерпретації та імпровізації.

У дослідженнях психологів відзначається, що здібності, матеріальною основою яких є особливі якості нервової системи, що виробились у тих чи інших видах діяльності, складають єдину динамічну систему. Здібності мають свою специфіку: їх формування передбачає свідоме, вибіркове перевтілення якостей нервової системи у відповідності з тими вимогами, що представляє той чи інший вид праці.

Виходячи з специфіки формування здібностей в процесі творчої діяльності, вчені стверджують, що їх розвиток нерозривно пов'язаний з поглибленням знань, з набуттям вмінь і навичок до дії. Матеріальною основою вмінь і навичок є тимчасові зв'язки, які утворюються в корі головного мозку, що доказано вченням І.П. Павлова. В свою чергу швидкість утворення зв'язків, їх міцність і рухливість залежать від якостей нервової системи, які лежать в основі психічної діяльності, складаючи індивідуальну характеристику особистості.

Не дивлячись на нероздільний зв'язок процесу розвитку здібностей з набуттям вмінь і навичок, ототожнювати їх не слід. Навички виробляються в будь-якому виді праці, в будь-якій діяльності, навіть якщо трудовий процес здійснюється механічно. Здібність до того чи іншого виду праці, потребує активного включення процесу мислення, почуттів, творчого відношення. При формальному підході до справи, здібності можуть бути втрачені або залишатися невиявленими, і навпаки, творче відношення до праці підіймає здібності на більш високий рівень та обумовлює їх успішний розвиток.

За Б.М. Тепловим поняття "здібність" включає три ознаки:

1. Під здібностями розуміються індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої.

2. Не взагалі різні індивідуальні особливості, а лише такі, що мають відношення до успішного виконання будь-якої діяльності або багатьох видів діяльності.

3. Поняття "здібність" не зводиться до тих знань і вмінь, які вже вироблені у даної людини" [1, 10].

Таким чином, здібності — це індивідуальні особливості, які не зводяться до наявних знань, навичок і вмінь, але можуть пояснити легкість і швидкість набуття цих знань, вмінь і навичок.

Велику увагу вивченню природи здібностей приділяли такі психологи і музикознавці як: С.П. Рубінштейн, А.Н. Леонтьєв, Н.С. Лейтес, А.Н. Ландо, Є.В. Назайкінський, Л.С. Виготський, К.В. Тарасова, Д.Б. Ельконін, та ін.

У наукових працях дається визначення іншим індивідуальним відмінностям, у системі яких здібності займають особливе місце. Здібності — це індивідуально-психологічні якості особистості, які забезпечують їх більш чи менш високу здатність до тих чи інших видів діяльності. Задатки - вроджені анатомо-фізіологічні особливості людини, на основі яких можна формувати найрізноманітніші здібності. Вони не мають соціального спрямування. На основі одних і тих самих задатків можуть розвиватись неоднакові здібності. Наприклад, на основі чудового слухового апарату можуть розвиватися здібності радиста, музиканта, настройщика музичних інструментів, однак відтінки цих здібностей різноманітні. Обдарованість — якісно своєрідне поєднання здібностей, необхідних для виконання певного виду діяльності. Для успішного виконання діяльності крім здібностей людини необхідна ще й наявність знань, вмінь і навичок, які набуваються в процесі суспільно-трудової практики, і перш за все, в процесі виховання і навчання. Отже , знання, вміння і навички не тотожні здібностям. [2,17]

Таким чином, при організації процесу музичного виховання необхідно враховувати той факт, що музичні здібності найкраще розвиваються на основі анатомо-фізіологічних задатків у процесі різноманітної музичної діяльності.

Педагоги багатьох країн сперечаються про те, чи потрібно навчати музиці всіх дітей, чи тільки особливо обдарованих. За теорією вітчизняної сучасної педагогіки музиці , як професії, слід навчати учнів, що мають захоплення нею і особливі музичні здібності. Загальне музичне виховання повинно розповсюджуватись на всіх дітей, але головним завданням масового музичного виховання є не стільки навчання музики, скільки формування їх духовного світу.

Психолого-педагогічні питання про шляхи цілеспрямованого розвитку творчих здібностей школярів були вперше поставлені О.М. Монтьєвим. Підставою слугували експерименти з формування звуковисотного слуху у дорослих, що мали "звуковисотну глухоту". Вивчення природи звуковисотного слуху привело до роздумів про те, що для оцінки висоти звуку людина повинна відтворити його, "проспівати для себе". Експеримент О.М. Монтьєва полягав у тому, що людей спеціально навчали настроюватись на висоту звуку. Спочатку реципієнти настроювались, інтонуючи звук внутрішнім слухом, а потім відтворювали його голосом. В результаті вдалося домогтися істотного поліпшення розрізнення висоти звуку. Експериментальні дослідження дали підставу для висновку, що здібності —це різні види орієнтованих дій, які забезпечують в кожному разі вибір і застосування необхідних знань та вмінь для розв'язування нових завдань. Був сформульований принцип здібностей – вчити виконувати потрібну орієнтовану дію за допомогою зовнішніх прийомів, які потім стають внутрішнім надбанням особистості. Розкриваючи механізм розвитку творчих здібностей, О.М. Монтьєв писав, що в процесі творчої діяльності з самого раннього віку формуються здібності здійснювати цю діяльність.

Отже, вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні задатки, які лежать в основі розвитку здібностей. Самі ж здібності завжди є результатом розвитку, що здійснюється в процесі виховання і навчання.

Дослідити і змоделювати процес творчого розвитку учнів надзвичайно важко, оскільки творчий акт відбувається позасвідомо і в кожному випадку індивідуально. Б.В. Асаф'єв зазначав, що творчості навчити не можна, але можна розвинути інстинкт до творчості. Для сприяння утворення інстинкту до творчості необхідними є такі педагогічні впливи, які б враховували особливості дитячого віку та специфіку музики як мистецтва. Тому такі поняття як організація діяльності, керівництво нею більше відповідають навчанню на предметному матеріалі математики, мови і не спрацьовують у художній діяльності.

Психологи надають великого значення творчій активності, яка полягає саме в процесі творення, не зважаючи на результати. Стимулюючи виховні переваги творчої активності підтверджує у своїх дослідженнях психіки дитини Ж. Піаже, Я. Вершиловський. Польський психолог Ян Вершиловський підкреслює велике виховне значення музично-творчої активності, стверджуючи, що музика найбільше стимулює до творчої діяльності, зокрема формує пізнавальні та емоційно-мотиваційні функції, розвиває творче мислення і комунікативність, а також позитивні якості характеру (систематичність, працьовитість, наполегливість у досягненні мети); вміння і навички, набуті в галузі музики, переносяться на інші, немузичні, види діяльності. Музично-творча активність учнів може сприяти розвитку їх творчих здібностей, уяви, мислення, винахідливості. Вона також є специфічною формою самореалізації. Позитивний наслідок музично-творчої активності — це активний розвиток її перцептивних можливостей, що відіграють неабияку роль в процесі формування особистості.

Більш глибоке визначення поняття "творчості" дає Г.П. Шевченко у статті "Розвиток у підлітків творчої активності", де говориться про те, що творчість — це не створення нового естетичного предмету, а новий спосіб використання його чи новий спосіб дії.

Психолог А.П. Ковальов визначає два рівні розвитку здібностей: а) рівень відображально-репродуктивний, б) рівень відображально-творчий. Учні, які знаходяться на першому рівні, мають високий рівень сприйняття знань, проте реалізують їх лише за певним зразком. На другому рівні школярі спроможні створити дещо нове, раніше не існуюче. Провідною рисою творчих здібностей є розвинуте творче уявлення, яке дає змогу визначити, узагальнювати або створювати оригінальну композицію.

Специфіка музично-творчої діяльності така, що в процесі творення можна не тільки фіксувати результати імпровізації, а й ознайомлювати дітей з найхарактернішими і найважливішими засобами виразності. Музичні знання при цьому здобуваються не шляхом тренування і за допомогою дидактичного методу пояснення, а самостійним пошуком потрібних засобів для розкриття емоційного образу в процесі імпровізації та аналізу типових прийомів музичної виразності. Вони фокусуються в нові знання про музику, але вже доступніші, які краще сприймаються і запам'ятовуються. Знайдені засоби виразності трансформуються в опорні знання, втілюють музичну думку в контексті загального твору і водночас є відносно самостійно засвоєними музично-теоретичними поняттями.

Кожна дитина, як пише Я. Вершиловський носить у собі музику мимовільну, що прагне виявитися. Якщо ми допоможемо дитині розгорнути музику, яка є в ній, то зробимо її особистість не тільки кращою та інтелігентнішою, а й дуже щасливою. [3, 15 ]

Які ж перешкоди можуть виникнути у процесі формування творчої особистості дитини під час музично-естетичного виховання? На шляху розвитку творчих здібностей учнів зустрічаються різні труднощі, зокрема психологічні, які потрібно враховувати, щоб ефективно їх долати і запобігати їм. Одна з головних причин загальмованості творчого розвитку особистості зумовлена пізнавальною сферою (затухання винахідливості, зниження пам'яті, зростання тенденції до копіювання, не оригінальність власних думок), а також й емоційною сферою (побоювання, що можуть бути висміяні задумки, незнання ситуації ), все це позбавляє творчу особистість такого характерного для неї елементу як радість. Основою творчості є розуміння того, що кожна особистість має в собі той живий паросток, який пробивається до пізнання світу. Умовою успішної творчості є стимулювання пізнавальної діяльності. Діяльність учителів, які не розуміють цієї істини, не враховують пізнавальних можливостей дитини, обмежують свободу активності, внаслідок чого знижується рівень розвитку творчих здібностей. Невдачі в діяльності учителів зумовлені відсутністю у них взаємин з дітьми, які включають вміння володіти собою, об'єктивність, терпимість, прагнення належно оцінити їхню творчу роботу та інші риси, що становлять основу педагогічного такту.

Отже, ідея педагогічного стимулювання, як стратегія навчально-виховного процесу, полягає в оптимізації і самореалізації учнів молодшого шкільного віку шляхом прояву творчості в ігровій діяльності.

Не дивлячись на те, що у дітей 6-7 років змінився статус із дошкільника на школяра, гратися вони не перестали, тому в навчанні й доцільно використовувати елементи гри.

Гра розглядається психологами як генетична основа художньої творчості, під час якої природно виникають ситуації, що розбуджують творчу активність.

Як вид творчої діяльності вона спрямована на пізнання дитиною навколишнього світу шляхом активної співучасті у праці і повсякденному житті людей. При цьому мета зливається з мотивом гри, бо єдиною сполукою, що спрямовує активність дитини на заняття грою, є нестримне і палке бажання її до пізнання і активної участі в житті, праці дорослих з їхніми практичними діями, турботами. Змістом гри є, по - перше, знання про людей, їх дії, взаємини, виражені в образах, мові, переживаннях і діях дитини. По - друге, способи дії з предметами у певних життєвих обставинах. І, по - третє, моральна оцінка і почуття, що виступають у судженнях про позитивні і негативні чинники, про корисні і шкідливі дії людей.

К-во Просмотров: 362
Бесплатно скачать Курсовая работа: Використання музично-дидактичних ігор на уроках музичного мистецтва