Курсовая работа: Вклади та депозити банків як головне джерело банківських ресурсів

Впровадження пропозицій та рекомендацій, наданих в роботі, сприятиме стабілізації вкладних (депозитних) операцій банківських установ та забезпеченню їх розвитку в Україні.

РОЗДІЛ 1 ХАРАКТЕРИСТИКА ВКЛАДНИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКІВСЬКИХ УСТАНОВ

1.1Вкладні операції банківських установ, їх сутність та значення

Найбільш суттєвим і важливим джерелом формування та збільшення ресурсної бази банківських установ виступають депозитні операції.

Депозитними є пасивні операції банківських установ із залучення грошових коштів юридичних і фізичних осіб у національній та іноземній валютах у формі вкладів (депозитів) шляхом їх зарахування на відповідні рахунки на певних умовах. [6]

Вклад (депозит) — це гроші, передані в банківську установу їх власником для зберігання, та які залежно від умов зберігання числяться на тому чи іншому банківському рахунку.

Сьогодні класифікація вкладів (депозитів) здійснюється за різними ознаками, основними серед яких є:

— вид та статус вкладника;

— термін вкладу.

За першою ознакою виділяються вклади юридичних та фізичних осіб, резидентів і нерезидентів.

За терміном користування вклади поділяються на дві великі групи — депозити до запитання та строкові.

Кошти клієнтів у вкладах до запитання зберігаються на поточних рахунках, які відкриваються банківською установою кожному клієнту. Особливістю функціонування вкладів до запитання є те, що гроші, які зберігаються, можуть бути в будь-який момент зняті готівкою з відповідного рахунка або перераховані за вимогою клієнта на інші рахунки в банківських установах. За діючою практикою вітчизняні банківські установи здебільшого не здійснюють плати за залишками на депозитних рахунках до запитання. Вагома частка ресурсів, які залучені саме у вклади до запитання, використовується банківськими установами для забезпечення необхідного рівня ліквідності та формування обов’язкових резервів у вигляді залишків на кореспондентському рахунку в Національному банку України (див. Дод. А).

У структурі депозитів до запитання переважали депозитні вкладення суб'єктів господарювання, частка яких на 01.09.2005 р. становила 70% (рис.2.1). За січень - серпень їх обсяг зріс на 22.5% (у серпні - на 3.8%) до 22.5 млрд. грн. Поточні зобов'язання банків за коштами фізичних осіб за цей період збільшилися на 33.8% (у серпні - на 2.2%) до 9.6 млрд. грн.

Разом з тим у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їхні поточні рахунки, залишаючи певну частку їх у розпорядженні банківської установи на деякий термін. Ця частина ресурсів у вкладах до запитання використовується банківською установою, як правило, у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. В цьому випадку банківська установа отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачувати певний процент власника депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучати ще більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищенню конкурентоспроможності банківської установи. В той же час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбачена обов'язкова сплата процентів за їх залишками. Так, зберігання коштів Державного бюджету на банківських депозитах до запитання є для банківської установи обов'язково платним та потребує нарахування і сплати процентів за залишками цих коштів розміром у 50% ставки рефінансування Національного банку України.

Найбільш стабільними з точки зору прогнозування рівня залишків та визначення термінів повернення коштів є строкові вклади (депозити) (див. Дод. Б). Строкові вклади (депозити) - це грошові ресурси, які розміщуються їх власниками в банківській установі для зберігання та зараховуються на відповідні депозитні рахунки на визначений термін з виплатою обумовлених процентів.

Розвиток та диверсифікація послуг з обслуговування саме цих вкладів є пріоритетним завданням сучасних банківських установ. Ресурси, залучені у строкові депозити, залишаються у розпорядженні банківської установи в межах чітко обумовленого часового інтервалу, а тому можуть використовуватися для фінансування більш тривалих за терміном, а отже і більш доходних активних операцій. Відповідно і плата за залишками на строкових депозитах є значно більшою порівняно з вкладами до запитання та безпосередньо залежить від розміру та терміну зберігання грошей на цих вкладах. У сучасній практиці більшість банківських установ надає можливість своїм клієнтам знімати за необхідності кошти зі своїх строкових депозитів до закінчення відповідного терміну дії депозитного договору. Це є досить вагомим фактором підвищення привабливості саме цього виду банківських депозитних операцій, хоча процентної плати у разі дострокового зняття коштів або закриття вкладу взагалі значно зменшується.

Із початку року обсяг вкладень зі строком залучення понад 1 рік збільшився на 55% (у серпні - на 6.3%) і на 1 вересня 2005 року становив 30.7 млрд. грн. Зазначимо, що більшу частину з них становили вкладення в національній валюті (62.3%). У структурі довгострокових депозитів за категорією вкладників вагомою (71%) була частка зобов'язань за коштами фізичних осіб, які з початку року зросли на 59.9% і на 01.09.2005 р. становили 21.8 млрд. грн. Обсяг довгострокових депозитних вкладень суб'єктів господарювання з початку року збільшився на 44.7% і на кінець серпня становив 8.9 млрд. грн.

Банківські установи в своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів (депозитів).

Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати,які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат — це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банківської установи про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифіката після закінчення встановленого терміну отримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат — це аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банківськими установами як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред'явника.

Згідно з чинним законодавством банківський сертифікат є цінним папером, а відтак він має значні переваги порівняно з іншими видами вкладів (депозитів): він може вільно продаватись і купуватись на фондовому ринку, виступати засобом платежу, застави тощо. У разі виникнення необхідності власник сертифіката може його продати . Найпоширенішими серед населення як за радянських, так і за пострадянських часів залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади — це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банківської установи з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадна книжка — це письмове свідчення (іменне або на пред'явника) про здійснення внеску у формі ощадного вкладу, в якому відображаються поступово усі операції із зарахування та зняття коштів з відповідного вкладного рахунка. Ощадні вклади часто використовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив'язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов'язковим попереднім повідомленням банку (як правило — за декілька днів) про цей намір.

Як було зазначено вище, визначальними чинниками при встановленні плати за строковими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більші сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка процента.

При визначенні рівня доходів вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банківські установи використовують схеми нарахування простих і складних процентів.

Отже, здійснення депозитних операцій — одна з найважливіших економічних передумов для організації діяльності банківської установи, оскільки за рахунок залученого капіталу покривається основна частина потреб банківської установи. Поряд із цим ефективне функціонування ринку внесків і депозитів неможливе без забезпечення, з одного боку, відповідних зовнішніх умов на рівні централізованого захисту депозитних коштів і, з другого боку, зваженої депозитної стратегії на рівні окремої банківської установи.

1.2 Депозитна політика банківської установи

Депозитна політика банківської установи — це стратегія і тактика банку щодо залучення грошових коштів вкладників та інших кредиторів і визначення найефективнішої комбінації таких джерел. [30] Оптимізація депозитної політики банку — не просте завдання, під час його вирішення необхідно врахувати цілу низку аспектів, від макроекономічних до мікроекономічних (рівень конкретного банку) показників. Депозитна політика підпорядковується загальним банківським вимогам, тобто поєднанню ліквідності, дохідності і ризику. Деякі дослідники виділяють загальні критерії оптимальності депозитної політики:

— зв'язок депозитних, кредитних та інших операцій банку між собою для підтримки його стабільності, надійності, фінансової стійкості;