Курсовая работа: Влада як найважливіший атрибут політики

- політична реформа;

- політична революція;

- контрреволюція, мілітаристський спосіб;

- різного роду політичні перевороти.

Спосіб здобуття влади зумовлює всю подальшу діяльність політичних сил, що прийшли до влади. Розкриємо зміст кожного способу (шляху).

Політична реформа (від лат. „reformare” – перетворювати) – є перетворення, зміна, переустрій політичного життя (порядків, інститутів, установ), що здійснюються в основному без змін основ існуючого ладу.

Політична реформа передбачає еволюційний розвиток суспільства і його інститутів влади. Політичні реформи можуть відбуватися різними шляхами :

Перший засіб : реформа зверху . Зміст такої реформи полягає у тому, що автократичні правителі розуміють необхідність зміни системи влади за своєю волею. Прикладом таких змін може бути: Туреччина, Бразилія (1964р.).

Другий засіб : зречення влади, відмова від влади – це відбувається при загибелі, капітуляції авторитарних режимів владарювання. Прикладом можуть бути відмова Е. Хонекера в НДР (1989 р.), Р. Гусака і Якеша в ЧССР (1989 р.).

Третій засіб : поступове реформування влади погодженими зусиллями політичних сил, які перебувають при владі і в опозиції . Прикладом цього може бути розвиток подій в Угорщині і Польщі, Болгарії та в інших країнах.

Політична революція (від лат. „revolution” – поворот, переворот) – це суспільний рух і переворот, що ставлять за мету повалення старого ладу, встановлення нового режиму шляхом насильницького завоювання політичної влади, здійснення докорінних змін політичного життя суспільства.

Контрреволюція (від франц. „contre” – проти й „revolution” – революція) – це боротьба (поваленого) реакційного класу, соціальної групи або прошарку, які сходять з історичної арени, їхня реакція на революційну практику. Контрреволюція ставить за мету реставрацію старих суспільних порядків, збереження влади тими чи іншими політичними силами, відновлення попередніх форм владарювання, припинення глибинних процесів соціально-політичного оновлення, створення нового ладу і відповідної йому форми влади. Методами контрреволюції є саботаж, ідеологічна диверсія, підривна агітація, насильство, терор та ін.

Мілітаристська форма досягнення влади являє собою захоплення політичної державної влади за допомогою військової сили. Це можливо як шляхом завоювання країни ззовні, так і за допомогою застосування воєнної сили всередині країни.

Формою захоплення влади за участю військових є різного роду політичні перевороти. Ця участь може бути активною, а в разі вдалого перевороту – пасивною.

Політичні перевороти – форма насильницької або ненасильницької зміни політичної влади, в результаті якої політичне управління країни переходить до рук нових політичних сил. Політичні перевороти є формою досягнення політичної влади. Вони не ведуть до корінних соціально-економічних змін. Роль їх полягає в персональних змінах у центрі влади. Характер і політична спрямованість перевороту залежать від того, які сили (прогресивні чи реакційні) і з якою метою його здійснюють, чиї інтереси відбивають. Серед політичних переворотів відомі державний переворот, двірський переворот, путч, військові змови.

Державний переворот – форма насильницької або ненасильницької зміни глави держави або уряду, приведення до влади нових політичних сил з боку представників апарату влади або певних кіл правлячих класів.

Двірський переворот – форма зміни влади певною групою осіб, яка знаходиться при дворі.

Путч є формою боротьби за владу за умови широкого використання репресивних заходів і опори на військових, частину армії. Останні виступають безпосереднім інструментом захоплення влади або засобом психологічного тиску на уряд з метою його повної відставки.

Військова змова – форма встановлення влади військовими, яка не обмежена законами, спирається на військову силу і виражає насамперед інтереси військовослужбовців, всього військово-промислового комплексу.

Встановлення влади у будь-якій формі впливає на формування і функціонування елементів політичної системи суспільства, діяльність її як цілісності. Вплив влади на стабільність життєдіяльності політичної системи, здійснюється у процесі владотворення.

У структурі політичної системи влада виконує свої соціальні функції щодо всієї системи. До них належать:

Інтегративна функція . Влада прагне інтегрувати всі соціально-політичні сили, прогресивні, політичні, ідеологічні, інтелектуальні ресурси суспільства, підкоряючи їх політичним, суспільнозначущим, історично визначеним цілям.

Регулятивна функція. Влада виявляє і спрямовує політичну волю мас на створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів. Вона володіє таким інструментом, як право, а також системою політичних норм. Правотворча, політико-нормотворча діяльність – важливий фактор регулятивного впливу влади.

Функція мотивації політичної життєдіяльності суспільства . Влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущим, інші мотиви, відповідно до політичних інтересів суб’єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур. Мотивацію політичної поведінки, політичної дії влада здійснює, виходячи з політичних цілей і політичних можливостей досягнення їх.

Об’єднувальна функція . Влада об’єднує все політичне в єдину систему – політичну систему суспільства. Вона юридично забезпечує всім політичним і громадським об’єднанням участь у формуванні і функціонуванні органів влади, правовим чином підтримує політичні відносини між ними, формує певний тип політичної культури, усуваючи можливу конфронтаційність. Таким чином вона консолідує навколо усталеної системи влади всі соціальні спільності, втілюючи у собі їхні інтереси і потреби.

Стабілізаційна функція . Влада націлена на стійкий розвиток політичної системи, всіх її структур, всього громадянського суспільства. Стабільність політичної системи забезпечується стійкістю самої влади, її здатністю до саморозвитку, самовдосконалення, демократичного перетворення. Стабільність влади означає:

- зміцнення і розвиток правової основи функціонування політичної системи суспільства як гаранта її демократичного розвитку;

- постійне демократичне оновлення політичного життя суспільства, розвиток демократичних політичних структур;

- вільний розвиток всіх елементів політичної системи на основі стабільної визначеності влади і еволюції її розвитку;