Курсовая работа: Вплив педагогічної оцінки на поведінку дитини
Позитивні емоції є спочатку навчання головним стимулом для нових зусиль, заставляється основа працьовитості, "треба" перетворюється в "хочу". Інша картина спостерігається, якщо бере гору негативна оцінка, вона викликає почуття незадоволеності, неуспіху, невдачі, діти втрачають надію на успіх, до їх і без того слабких можливостей приєднується непевність у собі. Це гальмування навчальної діяльності дитини на шляху до знань. Діти, яких учитель увесь час засуджує й вичитує, прагнуть уникати контактів зі своїм наставником, намагаються привертати до себе якнайменше уваги, віддають перевагу пасивним формам роботи. Недальновидна тактика вчителя обертається повним виключенням дитини з навчальної роботи, формуванням боязкості, скритності, пасивності, підвищенням тривожності та зниженню самооцінки учня. [10, 17]
Оцінний вплив педагога — це не відокремлений акт, прихований від очей дітей. Педагогічна оцінка в початковій школі виступає одним з головних регуляторів внутрішньо-колективних відносин дітей, важливим фактором, який визначає місце особистості в колективі.
Сам процес оцінювання припускає дотримання ряду емпіричних правил.
1. Безумовна об'єктивність оцінки. Варто пам'ятати, що всі учні, незалежно від віку й положення, найбільш хворобливо сприймають необ'єктивність оцінки їхньої роботи або навчання.
2. Врахування особистості, її можливостей, тобто індивідуальний підхід.
3. Оцінка однієї ж якості повинна носити різний характер залежно від того, кому вона призначена: учневі, батькам, самому вчителеві.
4. Оцінка, що зачіпає особистісні якості, не повинна даватися привселюдно.
5. Вчитель повинен роз'яснювати свій підхід до оцінювання учня, обґрунтовувати правильність виставляння оцінок.
6. Вчитель має здійснювати оцінювання систематично, щоб учасники педагогічного процесу були постійно інформовані про свої успіхи.
7. Будь-який сумнів трактується на користь учня.
8. Потрібно пам¢ятати про стимулюючу функцію оцінювання. Намагатися побачити позитивні зміни в поведінці школяра, його знаннях, уміннях. Вчитель повинен підтримати, закріпити їх, зробити оцінювання діючим.
9. Варто пам¢ятати, що оцінювання має подвійну спрямованість: одна його сторона спрямована на учнів, а друга — на вчителів. Майстерність оцінювання є одним із провідних критеріїв професійної майстерності педагогів. [37, 102-103]
Педагоги постійно відчувають протиріччя вимог, прагнучи задовольнити їх, мимоволі порушують то вимогу об'єктивності, то вимогу справедливості. Діти тонко вловлюють непослідовність в оцінках учителя й часто вважають себе скривдженими, оціненими несправедливо.
Такого побічного ефекту варто уникати. Підґрунтям оцінки є критерій відносної успішності: оцінюється сьогоднішнє досягнення дитини в порівнянні з тим, що характеризувало її вчора. Враховуються реальні навчальні можливості дитини, конкретний рівень її досягнень і та міра старанності, наполегливості, що була вкладена в досягнення оцінюваного результату.
1.4 Завданняпедагогічної оцінки у вихованні поведінки школяра молодших класів
Найважливішим завданням є виховання позитивного відношення до навчання. У педагогічної оцінки — головна функція стимулююча.
Другим найбільш важливим завданням навчання є формування в дітей основних компонентів навчальної діяльності, усвідомленого відношення їх до навчання.
Педагогічна оцінка доносить вимоги вчителя до учнів, уможливлює засвоєння цих вимог, що в остаточному підсумку і є головною метою навчання. Вимога дорослих стає лише тоді надійним регулятором поведінки дитини, коли вона переобертається в саморегулятори (вимоги до самого себе). [38, 306]
Для вчителів повинно бути законом правило: перш, ніж перейти до оцінки результатів навчальної діяльності, необхідно навчити дітей учитися. «Чим би людина не володіла на землі: прекрасним здоров'ям, будь-якими благами життя, але вона все-таки не задоволена, якщо не користується пошаною в людей.» Цими словами Паскаль якнайкраще відбив головну людську потребу — потребу у повазі, у визнанні достоїнств особистості. Ця потреба — один з головних стимулів у будь-якій роботі. Найбільш ефективною для вдосконалювання діяльності учня є позитивна оцінна стимуляція (згода, схвалення, підбадьорення). [38, 307]
Для початкового етапу навчання доцільною є диференціація вимог з урахуванням рівня шкільної підготовки учнів. Відбиваючи співвідношення між тим, що учень досяг, і між тим, що вже знає й уміє, і тим, що від нього вправі очікувати педагог з урахуванням його реальної підготовленості й розвитку, оцінка тим самим буде еквівалентна праці, що вклав учень у досягнення навчального результату, і буде стимулювати його до нових трудових зусиль.
Диференційована вимога — це дуже тонке й відповідальне педагогічне завдання й вирішити його можна лише на основі глибокого знання дитини. Треба пам'ятати, що надзвичайно шкідливим для розвитку особистості виявляється як заниження вимог, так і їх завищення.
Стосовно до тих сфер діяльності, у яких учень виявляє кращу підготовку, варто висувати такі вимоги, щоб їхнє виконання було сполучено з відомою напругою сил, щоб кожна похвала, схвалення вчителя були винагородою за працю.
Диференціація вимог досягається двома основними способами. Один з них — спеціальний підбор навчального матеріалу відповідно до навчальних можливостей, рівня підготовки учня. Інший спосіб — спеціальне планування й систематичне використання в роботі різних форм допомоги дітям при виконанні єдиних для всіх завдань.
Поряд з диференціацією вимог важливою умовою реалізації стимулюючої функції оцінки є певна спрямованість самої оцінної діяльності, яку можна охарактеризувати, як опору в оцінці на позитивне.
Критерій відносної успішності, що береться за основу в педагогіці, принципово міняє сам характер оцінної діяльності педагога. Норма й еталон тут є лише орієнтиром, метою, до якої треба вести учня, а основою оцінки стають ті зміни, які відбулися до даного моменту. Саме просування вперед і є предметом оцінки.
Ситуація успіху стає в цьому випадку обов'язковим супутником навчання, робить це навчання "переможним", перетворює навчальну діяльність дітей у фактор ефективної педагогічної терапії — фактор, що культивує в дитини переважно позитивні емоції, згладжує емоційну неврівноваженість, сприяє формуванню наполегливості, цілеспрямованості. [35, 96]
Багато можливостей створення "ситуації успіху" для дітей укладено й у позаурочній діяльності. Спостереження показують, що «важкі» діти мляві й байдужні на уроках, зате на перерві, після уроків проявляють кипучу діяльність, наполегливість, виявляють значні успіхи в якомусь виді творчих занять.
Оцінюючи роботу учня, варто виділяти моменти: одержання завдання (увага дитини, розуміння завдання, розпитування роз'яснень); початковий момент роботи (ініціатива, відсутність пасивного відношення до необхідності в зовнішніх спонуканнях до роботи); спосіб працювати (попереднє загальне орієнтування в роботі, свідомість мети й захоплення нею, самоконтроль і свідомість помилок); відношення до роботи (серйозне, спокійне, без зайвої поспішності й нервозності); відношення до результатів (перевірка, завзятість у подоланні труднощів, прагнення до найкращого результату). [35, 97]
Дуже важливо, щоб перераховані характеристики діяльності були предметом уваги вчителя як при виконанні школярами конкретних навчальних завдань, так і, властиво, при сприйнятті ними навчальної інформації — як на слух (важливо, щоб учні вміли слухати й чути), так і візуально (при розгляданні ілюстрацій до навчальних текстів, при роботі із самим текстом).
Надзвичайно важливим аспектом оцінної діяльності вчителя є спеціальна увага до такої характеристики діяльності, як її цілеспрямованість. Формуванню в дітей усвідомленого відношення до навчання повинна служити й систематична робота педагога над засвоєнням дітьми критеріїв оцінки. Щоб вимоги вчителя були зрозумілі й прийняті учнем (без останнього жодне педагогічний вплив не досягає очікуваного ефекту) учитель повинен доводити ці вимоги до розуміння школярів. Оцінні судження вчителя повинні бути обов'язково змістовними, мотивованими, повинно бути чітко зазначено, що учневі вдається, що виходить добре, а в чому його помилки, як їх перебороти. Розуміння учнем критеріїв оцінки, свідомого її сприйняття дозволяють включити в оцінну діяльність самих учнів.