Курсовая работа: Вплив педагогічної оцінки на поведінку дитини
«До основних типових суб'єктивних помилок оцінювання відносяться помилки великодушності, центральної тенденції, ореолів т.д.» [26, 4]
Оцінка "великодушності" проявляється у винесенні вчителями завищених оцінок. Крайньою й перекрученою формою "великодушності" в оцінках школярів виявилася процентоманія.
Помилка "центральної тенденції" проявляються у вчителів при прагненні уникнути крайніх оцінок. Наприклад, не ставити ані 3-4, ані 12.
Помилка "ореола" пов'язана з відомою упередженістю вчителів і проявляється в тенденції оцінювати позитивно тих школярів, до яких вони особисто ставляться позитивно, відповідно негативно оцінювати тих, до яких особисте відношення негативне.
Помилки "контрасту" інших людей полягає в тому, що знання, якості особистості й поведінка учня оцінюються вище або нижче залежно від того, вище або нижче виражені ті ж характеристики в самого вчителя. Наприклад, менш зібраний і організований викладач буде вище оцінювати учнів, які відрізняються високою організованістю, акуратністю й ретельністю.
Помилка" близькості" знаходить своє вираження в тому, що вчителеві важко відразу після двійки ставити п'ятірку, при незадовільній відповіді "відмінника" учитель схильний переглянути свою оцінку убік завищення. [26, 5]
"Логічні" помилки проявляються у винесенні подібних оцінок різним психологічним властивостям і характеристикам, які здаються їм логічно зв'язаними. У педагогічній практиці подібні помилки знаходять своє вираження в переносі оцінок за поведінку на оцінки по навчальному предмету.
1.6 Вікові особливості молодших школярів та вплив на їх поведінку педагогічної оцінки
Навчання – не механічна передача знань від вчителя до дитини, а, насамперед, людські відносини. Відношення дитини до знань, до навчання у величезній мірі залежить від того, як він ставиться до вчителя. Учитель для маленької дитини — живе втілення справедливості. Якщо учень відчув несправедливість, він вражений. А незадовільну оцінку маленькі діти завжди вважають несправедливістю й глибоко переживають її, тому що майже ніколи не буває так, щоб дитина не хотіла учитися.[29, 169-170]
«Подивіться в очі учневі 1-го класу, який отримав незадовільну оцінку, — пише відомий педагог В.А. Сухомлинський. — Дитина не тільки почуває себе нещасною, але й відчуває почуття ворожості, а нерідко й ворожнечі до вчителя. Учитель, що ставить двійку по суті за те, що дитина чогось не зрозуміла, представляється дітям несправедливою людиною». [29, 172]
Немає нічого небезпечніше для становлення моральних і вольових сил дитини, чим байдужність учителя до її успішності. Хвороблива реакція нервової системи на несправедливість учителя в одних дітей здобуває характер напруженості, в інших — це манія несправедливих образ і переслідувань, у третіх — озлобленість, у четвертих — напускна безтурботність, у п'ятих — байдужість, крайня пригніченість, у шостих — страх перед покаранням, перед учителем, перед школою, у сьомих — блазнювання, у восьмих — запеклість, що приймає іноді патологічні прояви (дуже рідко, але це не можна ігнорувати).
Для дитини найбільшою несправедливістю з боку вчителя є те, що вчитель, поставивши несправедливо, за її глибоким переконанням, незадовільну оцінку, прагне ще й того, щоб за цю оцінку дитину покарали батьки. Якщо дитина побачила, що вчитель обов'язково хоче повідомити батьків про погану оцінку, він озлобляється й проти вчителя, і проти школи.
При цьому, відчуваючи байдужне до себе відношення, дитина втрачає чуйність до добра й зла. Вона не може розібратися, що в навколишніх людях добре, а що зле. У її серці поселяється підозрілість, невір'я в людей, а це — найголовніше джерело озлобленості.
Оцінка – саме головне заохочення й найсильніше (але не завжди діюче) покарання в педагогічній праці. Це найбільш гострий інструмент, використання якого вимагає величезного вміння й культури. Щоб мати право користуватися цим інструментом, треба, насамперед, любити дитину.[29, 172]
Відношення дітей до оцінок міняється згодом. В 1-2 класах діти оцінку пов'язують зі своєю старанністю, а не з результатами навчальної діяльності. Учень не відокремлює навчальну діяльність (тобто старання, ретельність і ін.) від її результату (від засвоєних знань, умінь і навичок) і хоче, щоб вони педагогом були оцінені в цілісності (така позиція не залишає учня й у наступних класах).
Оцінки в їхній свідомості поки не здобувають самостійного значення, і вони не «женуться» за оцінками. Надалі ситуація змінюється. Уже з третього класу з'являється тенденція «учитися заради оцінки». Ця тенденція з кожним роком зростає, слабшаючи лише в старших класах. В окремих груп учнів сильно розвинене прагнення одержувати гарні оцінки, навіть якщо вони цього не заслужили. Оцінці надається самостійна цінність.
Прагнення «учитися заради оцінки» виявляється й у тому, що частина учнів не займається рівномірно, одержує оцінки, які скачуть: то «9», то «5», то «12» і т.д. Відсоток таких учнів постійно росте: від 10% в 3 класі до 51-53% в 6-8 класах. Як правило, вони «підтягуються» до кінця чверті й, особливо, під кінець року. Деякі учні вибірково пропускають ті уроки, до яких вони не підготувалися.
На початку, в 1 і частково 2 класах, оцінка затверджує позицію дитини як школяра. На цьому етапі в силу вікових особливостей дітям важко зрозуміти значення оцінки і її об'єктивність. У зміні позицій дошкільника на школяра, «маленького» на вже «великого», оцінки надихають дитину.
Тому й наголошує маленький Петрик, герой повести В.Катаєва «Біліє вітрило самотнє», який, одержавши суцільні двійки, зі здивуванням дивиться на докірливе обличчя тітки: «Як ви, тітка, не розумієте? Важливо, що оцінки! Розумієте? О-Ц-І-Н-К-И! А ви цього не хочете зрозуміти!»
Однак навчальна діяльність починаючого школяра усе більше й більше визначається вимогами навколишніх. Близьке соціальне середовище оцінює вже особистість учня, а не його конкретні знання, пред'являючи йому свої вимоги: куди не піди, перше питання, яке буде задавати дорослий школяреві: «Як ти вчишся?», тобто «Які в тебе оцінки?»
Другий і кожний наступний цикл навчальної діяльності й оцінки її результатів будуть все міцніше відбивати вплив соціального середовища. Питання «Заради чого вчитися?» усвідомлено або неусвідомлено не буде залишати учня. Можливо, час від часу він виявиться жагуче захопленим самими знаннями, процесом пізнання й своїх пізнавальних інтересів. Однак не буде одного – захоплення всіма навчальними предметами. [1, 44]
1.7 Вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня
молодших класів
Реформування національної освіти зумовило кардинальні зміни у системі оцінювання навчальних досягнень школярів. Запропоновані нові критерії оцінювання, мають на меті реалізацію принципів гуманізації і демократизації освіти й спрямовані на суттєву переорієнтацію процесу навчання, яка забезпечувала б особистісний розвиток кожного учня.
Загальновизнано науковцями, що оцінка може виступати як:
1) емоційне ставлення вчителя до навчання учня, що виражається за допомогою слова, жесту, міміки, які означають згоду, схвалення, незгоду, незадоволення тощо. Позитивне емоційне оцінювання підтримує віру дитини у свої сили і можливості, негативне – спонукає до усунення виявлених помилок та недоліків у навчанні;
2) мотивоване оцінне судження, що дає учневі можливість усвідомити, як саме він справився з роботою, що вийшло добре, в чому помилка, як її краще виправити. При цьому треба дбати про домінування позитивних переживань, тому будь-яке оцінювання повинно ґрунтуватися на доброзичливому ставленні до дитини. Наприклад: "Андрійко прочитав вірш гарно, виразно, але не вивчив до кінця. Сподіваюсь, що на наступний раз він розкаже нам вірш значно краще", "Мені приємно, що вправу ти виконав самостійно, хоч і помилився в одному слові". Важливо, щоб якісна характеристика відповіді завжди передувала кількісній оцінці результату. Це стимулює дитину до роботи над собою, утверджує позитивні емоції, оскільки усвідомлюється справедливість оцінки;
3) оцінка у вигляді цифрового балу.
Про вплив педагогічної оцінки на емоційний стан учня зазначається також у дослідженнях Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сухомлинського та ін. Психологи, педагоги і вчителі–майстри одностайні у тому, що вона здатна викликати в учня гаму гострих і глибоких переживань: радість успіху, задоволення, сором за невдачу, підвищену тривожність тощо. Позитивні емоції, пов'язані з одержаною оцінкою, вчені вважають могутнім стимулом навчання, негативні – навпаки, погіршують загальний стан школяра, знижують його працездатність. Тому, коли вчитель підбадьорює учня, схвалює його відповідь, роботу – це стенічно впливає на школяра. Проте, як стверджують деякі дослідники (Н.П. Зубалій, В.І. Помагайба), стимулюючою може бути і негативна оцінка (за умови, що вона об'єктивна, доброзичлива і учень її усвідомлює). [10, 14]
Тому і позитивні, і негативні емоції багато важать у житті дитини. Позитивна емоція, пов'язана з оцінюванням знань, стимулюватиме досягнення більш високих навчальних результатів, негативна ж може в одних випадках здійснювати дезорганізуючий вплив на діяльність, а в інших – активізувати її, тобто спонукати до усунення перешкод.
Безумовно, оцінюючи результати навчання, вчитель має дбати про домінування позитивних переживань, пов’язаних із оцінюванням знань. Це важливо з трьох причин:
- по-перше, молодші школярі, як відомо, часто сприймають педагогічну оцінку як оцінювання власної особистості. Тому оцінка повинна бути пов’язана з аналізом того, що і як виконав учень (наприклад, "я твоєю роботою задоволена"), а не з його особистістю (наприклад, "я тобою незадоволена");