Курсовая работа: Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи

Мінеральна вода, прийнята усередину, впливає безпосередньо на інтерорецептори всього харчового каналу, визначає зміну секреторної, моторної, всмоктувальної і інших функцій. Потрапивши в кровоносне русло, інгредієнти мінеральних вод впливають на інтерорецептори судин. У механізмі дії мінеральних вод при внутрішнім застосуванні їх має значення цілий ряд факторів – нервові, гуморальні, гормональні.

Характер впливу мінеральних вод на травну систему багато в чому визначається особливостями реакції інтерорецепторів на зовнішній подразник, а також фізико-хімічними особливостями даної мінеральної води і методикою її прийому. Виниклі під впливом мінеральних вод рефлекторні і нейрогуморальні процеси викликають функціональні зрушення травних залоз. Цікаво, що мало мінералізовані води підвищують рефлекторні реакцій хеморецепторів внутрішніх органів, високомінералізовані – знижують їх чи навіть псують. Установлено також, що мінеральні води, що містять органічні речовини, стимулюють кислотоутворюючу, секреторну, протеолітичну функції шлунку, підвищують холерез.

Значення рефлекторних реакцій у механізмі лікувальної дії мінеральних вод при їхньому внутрішнім застосуванні підтверджується численними фактами. Насамперед це швидкість реакції всього харчового каналу у відповідь на введення мінеральної води. Установлено також, що при зіткненні мінеральної води зі слизистою оболонкою одного з органів у відповідну реакцію включаються і інші органи системи травлення. Новокаїнизація чи атропінізація, порушуючи рефлекторну дугу, обумовлює чітку зміну реакції даного органа у відповідь на введення мінеральної води.

Вивчення умовно – рефлекторної діяльності тварин при впливі мінеральної води на слизову оболонку харчового каналу підтверджує роль кори великого мозку в механізмі фізіологічної і лікувальної дії мінеральної води. Участь кори великого мозку в рефлекторному механізмі дії мінеральних вод доведено дослідами на тваринах, у яких під впливом мінеральної води підвищується умовно – рефлекторна діяльність.

Зміни у функціональному стані центральної нервової системи обумовлюють зрушення в характері відповідних реакцій органів травлення при впливі на них мінеральних вод. Мінеральні води рефлекторним шляхом впливають на багато фізіологічних процесів в організмі – хімічні, біохімічні, ферментативні, окиснювально – відновні. Підтверджена також роль вегетативної нервової системи в механізмі лікувальної дії мінеральних вод.

У розвитку складно – рефлекторної фази дії мінеральних вод велика роль належить гормональній ланці. В даний час не викликає сумнівів, що стимуляція секреторної діяльності шлунка (пілоричний ефект) при прийомі мінеральних вод за 30 хв. до їжі багато в чому обумовлена виділенням гормону гастрична.

Надходження великої кількості різних аніонів і катіонів істотно змінює водно – сольовий обмін, впливає на кислотно – основний стан. Ці зміни (трансмінералізація) істотно впливають на функціональний стан органів травлення. У нервово – хімічній фазі дії мінеральних вод велика роль належить біологічно активним речовинам – ацетилхолінам і катехоламінам, гістаміну і серотоніну, кортикостероїдам і ін. Так, у період прояву рухової активності шлунка і кишок знижують чутливість холінергічних структур до холіно- і симпатоміметичних речовин.

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І МЕТОДИКА ВНУТРІШНЬОГО ВЖИВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД

2.1 Показання лікування мінеральними водами при внутрішньому вживанні

Хвороби органів травлення

А. Хвороби стравоходу

1. Рефлекс - езофагіт: болючий, диспептичний , дисфагічний і змішаної форми, легкого і середнього ступеня, поза фазою загострення.

Б.Хвороби шлунка.

1. Хронічний гастрит із секреторною недостатністю, а також зі збереженою і підвищеною секрецією, поза фазою загострення. Гастро дуоденіт з порушеною секреторною і моторною функцією шлунка.

2. Виразкова хвороба шлунка, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, гастроєюнальна виразка у фазі ремісії, неповної чи ремісії згасаючого загострення без рухової недостатності шлунка, схильності до кровотеч, пенентрації в підозрі на можливість злоякісного переродження.

3. Хвороби оперованого шлунка: із приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки не раніше, ніж через 1 – 2 міс.після операцією з наявністю демпінг- і гіпоглікемічного синдрому легкого і середнього ступеню, астенічного синдрому, при зміцнілому післяопераційному рубці і задовільному загальному стані.

В. Хвороби кишечнику

1. Хронічні коліти і ентероколіти легкого і середнього ступеня, крім стенозуючих, туберкульозних, виразкових, бацилярних і амебних форм поза фазою загострення.

2. Функціональні розлади кишечнику: дискенезії з явищами кишкового стазу чи діареєю поза фазою загострення.

Г. Хвороби печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози

1. Залишкові явища хвороби Боткіна після закінчення жовтушного періоду в неактивній фазі чи фазі загасання активності (чи відсутність слабкого вираженого больового синдрому, збільшення печінки не більше ніж на 1-2 см, нормальні розміри селезінки, нормальна температура, не різко виражені зміни крові, невеликі відхилення функціональних проб печінки.

2. Хронічні гепатити, залишкові явища після токсично - хімічних поразок печінки в неактивній фазі при незначних відхиленнях функціональних проб печінки, при загальному задовільному стані.

3.Хронічні холецистіти, холангіти, ангіохоліти різної етіології без схильності до частих загострень, без явищ жовтяниці і при нормальному ШОЄ.

4. Після оперативного втручання на печінці і жовчних шляхах не раніше чим через 4-6 тиж. При задовільному загальному стані і зміцнілому післяопераційному рубці.

5. Дискенезії жовчних шляхів і жовчного міхура.

6. Панкреатит хронічний (крім туберкульозного) при відсутності схильності до частих загострень.

7. Перигастрити, перидуоденіти, перигепатити, перихолецестити, пери коліти, що розвивалися на грунті хронічних запалень (не туберкульозного походження) після операцій і травм черевної порожнини.

2.2 Методики внутрішнього застосування мінеральних вод

Методики питного лікування при патології органів травлення визначаються діагнозом захворювання, стадією плину його, характером функціонального стану органа, наявністю супутніх захворювань, реактивністю організму в цілому, віком хворого.

При розробці диференційованих методик питного лікування необхідно враховувати наступні положення.

Місце і час прийому мінеральної води. На курортах питне лікування мінеральними водами приводиться безпосередньо з джерела. Установлено , що при правильному збереженні пляшкових мінеральних вод склад їх не змінюється і тому фізіологічна дія їх на організм не відрізняється від такого при прийомі води безпосередньо в джерела. Однак загальна терапевтична ефективність комплексного лікування хворих з патологією органів травлення на курортах більш висока. Разом з тим відомо, що деякі мінеральні води в значній мірі втрачають лікувальні властивості при короткочасному збереженні.

Варто рекомендувати пити мінеральну воду безпосередньо в бюветі, роблячи прогулянки, що сприяє кращому усмоктуванні мінеральної води. Іноді прийом води з джерела протипоказаний ослабленим хворим, при загостренні захворювання.