Курсовая работа: Застосування водолікувальних процедур в реабілітації хворих при захворюваннях травної системи

З огляду на те, що в ряді випадків ( наприклад, при наявності супутніх захворювань гепатобіліарної системи, схильності до поносів і ін.) воду треба пити в теплому виді, а при повільному прийомі іде швидке остигання її, необхідно спочатку випити частину води, а залишок замінити новою теплою водою, не змінюючи загальної кількості на прийом. Для проносної дії, воду варто пити швидко, залпом.

Велике значення має час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі. Особливість фізіологічної дії і лікувальний ефект мінеральних вод різні в залежності від того, чи прийнята мінеральна вода до, під час чи після їжі. Для одержання вираженого терапевтичного ефекту прийом мінеральної води варто рекомендувати натще. Мінеральна вода, прийнята натще, швидше евакуюється зі шлунка і швидше досягає тонкої кишки.

Призначаючи мінеральну воду натще, припускають, що вона зробить безпосередній вплив на рецептори шлунка і залозистий апарат його, стимулюючи виділення гастрична, компоненти її будуть швидше всмоктуватися в харчовому каналі.

При зіткненні мінеральної води з пілоричним відділом шлунка виділяється гастрит, і чим довше буде затримуватися вона в шлунку, тим довше буде гуморальна (гастринова) фаза секреції. Подовженню останньої сприяє також змішування в шлунку мінеральної води з їжею. Час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі багато в чому визначається характером секреторної функції шлунка. При знижені секреторної функції шлунка ворона призначається за 30 хв. до вживання їжі.

При евакуації мінеральної води зі шлунка і надходження її в дванадцятипалу кишку настає гальмування шлункової секреції, що і обумовлює гальмівний ефект.

Прийом мінеральної води за 1 ч. 30 хв. до їжі розрахований на те, що до моменту надходження їжі в шлунок вода успіє евакуюватися в дванадцятипалу кишку, і з,являється гальмівний дуоденальний рефлекс, що приводить до зниження рівня кислоутворення.

Таким чином, виявилися обґрунтованими рекомендації з прийому мінеральної води хворим з підвищеною секреторною функцією за 60-90 хв. до їжі.

Частота прийому і дозування мінеральної води. Звичайно мінеральну воду приймають 3 рази в день. Однак при захворюваннях, що протікають з підвищеною секреторною функцією шлунку, вираженою печією, число прийомів збільшується до 6 на добу (загальна кількість води при цьому не перевищує загально прийнятих норм).

При схильності до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води, особливо на початку курсу лікування, не рекомендується.

При сполученні захворювань травного апарата і серцево – судинної системи з явищами порушення кровообігу частота прийомів зменшується до двох чи одного разу на добу.

При визначенні однократного дозування завжди варто пам,ятати про індивідуальну непереносимість, підвищеній чутливості окремих хворих до питного лікування мінеральними водами, а також враховувати функціональний стан інших органів і систем організму.

Дозування мінеральної води залежить також від її хімічного складу, загальної мінералізації. При малій і середній мінералізації (до 15 мг/л) кількість мінеральної води на прийом складає до 200-250 мол. У ряді випадків кількість мінеральної води на прийом може бути зменшено. Води з мінералізацією вище 15 г/л, а тим більше розсоли розводять прісною водою.

При деяких захворюваннях кількість води на прийом змінюється. При виразковій хворобі, що протікає з різко підвищеною секрецією, печією, особливо на початку курсу лікування, мінеральну воду варто призначати в кількості не більш 100 мол. при гарному перенесенні поступово підвищують до 200-250 мол. При хронічних гастритах із секреторною недостатністю і схильність до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води до початку курсу лікування скасовується і кількість її на кожен прийом скорочується до 50-100 мол.

Невеликі кількості мінеральної води показані показані також при порушенні евакуаторної функції шлунку, при захворюванні кишок, що супроводжуються поносом. Зменшена кількість мінеральної води на прийом рекомендується і при загостренні хронічного панкреатиту, що особливо супроводжується поносом чи болем.

Води високої мінералізації, що застосовується при запорах і для дуоденальних дренажів, завжди призначається в невеликих кількостях (від столової ложки до 80-100 мол.).

Температура мінеральної води відіграє важливу роль. В даний час вважається помилковою точка зору, що мінеральну воду варто приймати «натуральної» температури, тобто такий, який вона знаходиться в джерелі. При необхідності мінеральної води підігрівають, а дуже гарячі прохолоджують до необхідної температур. Тепла мінеральна вода робить болезаспокійливу і спазмолітину дію і поліпшує моторно – евакуаторну функцію шлунку, нормалізує тонус шлунка і дванадцятипалої кишки, сприяє зниженню секреторної функції шлунка у хворих виразковою хворобою. Підігрів води забезпечує дегазацію (видалення надлишку вугільної кислоти).

Мінеральну воду в теплому виді варто пити при наступних захворюваннях шлунка: виразкової хвороби, пілородуоденіті, при захворюваннях печінки, жовчних шляхів і кишок, що супроводжується поносом чи спастичним запором. Холодну мінеральну воду рекомендується пити при атонії кишок.

При хронічних гастритах із секреторною недостатністю мінеральна вода призначається кімнатної температури (при супутніх захворюваннях і печінки і жовчних шляхів і схильності до поносу рекомендується тепла мінеральна вода).

Тривалість питного лікування в умовах санаторію 24 дні. У деяких випадках. Коли на початку курсу лікування кількість мінеральної води на прийом було зменшено або по визначених причинах (загострення) хворий пив воду протягом короткого часу. Можна рекомендувати продовжити курс лікування будинку тією же водою, якщо вона розливається, або іншою водою аналогічного хімічного складу.

У домашній обстановці тривалість курсу лікування мінеральною водою при визначених показаннях може бути збільшена до 6 тижнів. Повторні курси лікування варто проводити не раніше чим через 3 мес. Звичайно досить двох курсів протягом року. Вибір часу для проведення повторного курсу лікування визначається станом хворого, особливостями плину захворювання. При хронічному пілородуоденіті і деяких інших захворюваннях прийом мінеральної води включається в загальний комплекс проти рецидивного лікування.

2.3 Спеціальні методи внутрішнього застосування мінеральних вод

До спеціальних методів внутрішнього застосування мінеральних вод відносяться наступні.

Промивання шлунка. Серед різноманітних методів внутрішнього застосування мінеральних вод широко використовується промивання шлунка. Промивання шлунка проводять товстим шлунковим зондом. Після введення зонда витягають весь шлунковий уміст. Потім до зовнішнього кінця зонда прикріпляють скляну лійку (обсяг до 500 мол). Лійку опускають нижче рівня шлунка хворого і заповнюють мінеральною водою. Поступово піднімають лійку вище рівня голови хворого, і вода повільно надходить у шлунок. Необхідно, щоб у лійці залишалася невелика кількість води, потім лійку швидко опускають у низ, і вода через зонд виливається разом з промивними водами, зі шлунка віддаляються залишки їжі, слиз і т.п. При проведенні промивання шлунка необхідно пам’ятати:

- одномоментно в шлунок варто вводити не більш 500 мол води;

- кількість мінеральної води на одне промивання коливається від 2 до 4-5 л;

- на курс лікування 4-6, іноді 8 промивань;

- при наявності застою їжі, уповільненої евакуації промивання варто призначати після вечері;

- вода для промивання повинна бути теплою;

- після промивання шлунка мінеральною водою черговий прийом мінеральної води варто пропустити.

Іноді промивання шлунку роблять без зонда, при цьому хворий випиває 3-4 склянки мінеральної води і потім штучно викликає блювоту.