Курсовая работа: Життя та діяльність Ернста Тельмана

Коли Ернста Тельмана вибрали головою КПН, йому не було ще і 40 років, але за плечима у нього вже був багаторічний досвід політичної діяльності в легальних і нелегальних умовах. У 1925 і 1932 роках компартія двічі виставляла кандидатуру Тельмана на президентських виборах[33, с.63].

Під час президентських виборів на фоні кандидатів буржуазних партій, випестуваних і лощених, різко виділялася фігура простого докера гамбургського порту, висунутого кандидатом в президенти від імені мільйонів трудящих. Виступаючи на зборах, він не давав ніяких «традиційних» передвиборних обіцянок. Навпаки, без оздоб говорив про стаповище в країні і про те, що без боротьби пролетарій добитися нічого не може, закликав до єдності дій в класових битвах, що насуваються, до боротьби проти реакції, за соціальний прогрес і мир, проти паліїв нової світової війни.

Тельман багато зробив для того, щоб перетворити КПН на партію нового типу. Він перебудував організаційну структуру КПН, замість територіальних були створені фабрично - заводські низові організації.

У роботах Тельмана знайшла відображення позиція КПН і міжнародного комуністичного руху в питанні про владу – послідовний розрив із всіма буржуазними і дрібнобуржуазними переконаннями, із всіма різновидами опортунізму і ревізіонізму.

Особливе значення має внесок Ернста Тельмана в дослідження проблеми переходу німецького фінансового капіталу від буржуазно - парламентської демократії до фашистської диктатури[17, с.83].

Ернст Тельман – син робочого класу – ніколи не поривав зв'язку з масами, був частим гостем на заводах, в квартирах робочих. Він любив бувати в тавернах, де за кухлем пива або партією в скат, в бесідах із робочими, солдатами, селянами дізнавався про їх думи і сподівання. Тельман годинами слухав батраків, давав їм поради, як організувати боротьбу за насущні вимоги. Він не ухилявся від численних питань, терпляче відповідав на них. У народі Тельмана звали Тедді, вкладаючи в це ім'я довіру і сердечність.

Куди б не приїжджав Тельман, робочі, службовці, селяни зустрічали його з ентузіазмом. Він добре знав їх життя і потреби, та і не любив витрачати слів даремно.

У діяльності Тельмана було багато епізодів, що характеризують його відвагу. Коли 22 березня 1927р. у Берліні під час демонстрації червоних фронтовиків, комуністів і безпартійних робочих проти фашистського терору кінна поліція з шашками і гумовими палицями кинулася на них і один робочий впав закривавлений, Тельман підняв пораненого і поніс його попереду колони, як прапор.

У 1928р. під час зльоту Спілки червоних фронтовиків поліція зробила напад на робочу демонстрацію. Поліцейський офіцер розмахнувся шаблею, щоб ударити робочого, але вона зачепила Тельмана. По обличчю його потекла кров, але він швидко витер її хусткою, глибше насунув на лоб свій беззмінний темно-синій кашкет, щоб ніхто не помітив рану, і почав переконувати робочих не піддаватися на провокацію. Цим він запобіг кривавій сутичці з поліцією.

Свою широку позапарламентську діяльність Ернст Тельман суміщав з активними виступами в рейхстазі. Тельман нещадно викривав махінації імперіалістів проти трудящих Німеччини.

Виступи Тельмана в рейхстагу – зразок того, як слід боротися проти класового ворога не тільки позапарламентськими, але і парламентськими методами. До них Тельман готувався завжди грунтовно, вільно володіючи матеріалом. Він не належав до тих ораторів, які висловлюють чужі ідеї, просто, чітко і послідовно висловлював хід своїх думок. Він був одним з найпопулярніших ораторів, робочі його добре розуміли. Саме за цю прямоту, правдивість і сміливість Ернста Тельмана так ненавиділа буржуазія.

Тельман доводив, що гонка озброєнь, ліквідація громадянських свобод і прав, зростання фашистської небезпеки найтіснішим чином зв'язані між собою. Тому боротьба проти мілітаризму є в той же самий час боротьбою за демократію.

У 1924-1943р.р. Тельман був спочатку кандидатом, а потім членом Виконкому Комінтерну, а протягом багатьох років – і його Президії, що часто приводило його до Москви у справах міжнародного і німецького комуністичного руху[17, с.95].

8 квітня 1925р. Тельман був вибраний почесним членом Московської профспілки металістів. У тому ж році робочі Московської друкарні і особовий склад Військової школи і батальйону «Постріл» вибрали його почесним депутатом Московської ради.

У березні 1926р. на урочистих зборах особового складу «Постріла» Тельману було привласнене звання почесного червоноармійця.

У листопаді 1926р. Ернст Тельман прибув знову до Москви на VII розширений пленум ІККІ. У вільний від засідань час він разом з іншими делегатами пленуму відвідав школу «Постріл», де виступив перед особовим складом з промовою.

5 вересня 1928р. Тельман з групою делегатів VI конгресу Комінтерну приїхав у гсті до робочих Ленінграда. 7 вересня 1928р. він разом з іншими делегатами відправився до Кронштадта, де виступив перед моряками крейсера «Жовтнева революція». За пропозицією екіпажа він був вибраний почесним штурманом крейсера.

У липні 1929р. Ернст Тельман приїхав до Москви на Х пленум Виконкому Комінтерну[17, с.110].

Світова економічна криза 1929-1933рр. з особливою силою уразила економіку Німеччини, що знаходилася у фінансовій залежності від іноземного капіталу.

У роки світової економічної кризи гітлерівці, що фінансувалися найбільш агресивними німецькими монополістами і поміщиками, активізували свої зусилля по захопленню влади в Германії.

На президентських виборах в 1932р. Тельман отримав 5 млн. голосів. Проте з вини правих лідерів соціал-демократів, що розкололи робочий клас, зростання антифашистських сил йшло значно повільніше, ніж концентрація сил реакції.

Тельман своєчасно розпізнав загрозу, яку несла народам Европи політика німецьких імперіалістів, він розкривав зрадницьку діяльність реакційних партій і урядів, що розчищали Гітлеру шлях до влади. Тельман особливо підкреслював необхідність єдності дій робочого класу як в національному, так і в міжнародному масштабі, щоб перегородити шлях фашизму.

16 травня 1931р. на великому мітингу в Ольденбурзі Тельман оповістив розроблену ним і Вільгельмом Піком «Програму допомоги селянам», вказуючу реальний шлях боротьби за поліпшення їх становища.

У 1932р., коли фашистська небезпека почала наростати,