Курсовая работа: Журналістика - творчість чи ремесло?
Предмет дослідження – професійні та творчі якості сучасного журналіста, які мають своє безпосереднє відображення у журналістських матеріалах.
У процесі дослідження були використані такі методи: аналізу та синтезу у формульовані теоретичного матеріалу, також метод аналізу застосовувався і під час роботи над практичною частиною й елементи компаративного методу у ході всієї роботи та опитування.
Методологічна та теоретична основа дослідження складається з праць В. Здоровеги, Г. Лазутіної, В. Олешка С. Корконосенка та інших журналістико знавців.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що у своєму дослідженні ми намагались прийти до єдиного множника понять творчості та ремесла. На практиці довести їх єдність чи протилежність.
Практичне значення одержаних результатів. Матеріали курсового дослідження можуть послугувати базою для подальшого дослідження цієї теми у дипломній, магістерській та іншій науковій роботі.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Обсяг роботи 22 сторінки. Список літератури включає 20 найменувань (викладений на двох сторінках) .
РОЗДІЛ 1
ТВОРЧІСТЬ – ОСНОВНА СКЛАДОВА ЖУРНАЛІСТИКИ
1.1 Розуміння та тлумачення терміну «Творчість»
«Творчість» - знайоме нам всім поняття, є активною складовою лексикону людини, але перш, ніж розглядати творчій аспект журналістики, слід як найглибше й найповніше розкрити поняття «творчість», користуючись компетентними джерелами різних галузей пізнання.
Історико-філософська та соціологічна традиція розгляду творчості має давню традицію. Вона виникає з народженням філософської рефлексії взагалі. Так в античній свідомості творчість виступає в двох формах: як божественне – акт народження (творіння) космосу, та як людське – мистецтво, ремесло. У Середньовіччі творчість вже бачиться як викликання буття з небуття за допомогою вольового акту божественної особи. Тим самим створюється передумова розуміння творчості як створення чогось небувалого, унікального й неповторного. У епоху Відродження посилюється його антропологічне звучання: величезним по масштабах був сам крок від культу релігійного початку – до культу генія як носія творчого початку. Завершена концепція творчості створюється в XVIII столітті Еммануїлом Кантом. Творчою діяльністю називається продуктивна здатність уяви. Посилюється наочно-практичне, діяльне бачення творчості. Структура творчого процесу визнається найважливішим моментом структури свідомості. Фрідріх Шеллінґ акцентував увагу на тому, що творча здатність уяви – це єдність свідомої і несвідомої діяльності [5].
В. Роменець, доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка, вважає, що у своїх найзагальніших та найістотніших рисах творчість слід визначати як виробництво певного оригінального продукту для комунікаційної мети. Ці два моменти – оригінальність і комунікація – стосуються будь якого виду творчості – додає вчений [13].
Електронна вільна всесвітня енциклопедія «Вікіпедія» подає наступне визначення: творчість(креативність) — ментальний феномен, сутність якого полягає у здатності людини створювати нове, до того невідоме (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхіднимикомпонентами творчості єфантазія, уява, психічнийзміст якої міститься у створенні образу кінцевогопродукту (результатутворчості) [16].
В.Ф. Олешко у книзі «Журналістика, як творчість» каже, що під творчістю слід розуміти процес творення, в якому особа пізнає в світі нове для себе і свідомо створює в навколишньому середовищі нове, тобто те, чого раніше не було. Індивідуальний процес відкриття і перетворення духовного і матеріального світу складає зміст процесу становлення особи. Як базисна форма творчості виступає наочна перетворююча діяльність, яка є джерелом як наочного «світу багатств», так і внутрішнього «багатства здібностей» індивіда. Творчість як «натхненну дію» піднімає особа на якісно новий рівень, обумовлений не логікою «зовнішнього багатства», а логікою виявлення творчих можливостей людини, розвитку всіх його сил як таких, відкриття нових наочно-соціально-смислових відносин. Сучасне розуміння творчості як сутнісної характеристики людини достатньо повно виявляє характер змін, що здійснюються в соціальному світі. Отже, творчість можна визначити як форму самодіяльності і саморозвитку індивіду, розгортання його сутнісних сил по мірках свободи, як залучення до вищих сенсів буття.Більшість сучасних зарубіжних вчених, що займаються питаннями творчості, одностайно вважають, що в області проблеми критеріїв творчості виконана велика робота, але до сьогодні ще не отримано бажаних результатів [12].
Г. Лазутіна каже, що творчість як феноменальна властивість людини полягає в здатності створювати і об'єктивно нове – те, що не існувало раніше в світі взагалі, і суб'єктивно нове – що вже є в реальності, але для даної людини ново, створюється ним вперше, без жорсткої орієнтації на існуючі аналоги. У цьому сенсі «винаходити велосипед» – теж акт творчості, прояв здатності творити (якщо, звичайно, мова саме про винахід, а не про копіювання або «збірку за зразком»).Але у різних людей – різна міра здібності до творчості (креатівності, кажучи мовою науки). Проте, ця здатність піддається розвитку, може і зростати за сприятливих умов [7].
Тож, бачимо, що в більшості визначення слова «творчість» різними дослідниками збігаються. До цього переліку визначень я додам ще одне, більш конкретне і дотичне саме до журналістики, зроблене доцентом кафедри журналістської творчості Запорізького національного університету В. Костюком: «журналістська творчість – це здатність і бажання побачити дійсність, донести її до аудиторії так як вона не може бути побачена і донесена при звичайному сприйнятті, побачити те, що не всі можуть побачити».
1.2 Особливості масово – комунікативної творчості
За журналістикознавцем В. Олешко масово–комунікативна творчість як вид діяльності має мотиви, цілі, функції і результати. Він умовно називає такі три мотиви творчості :
1. Потреба виразити в слові будь яке явище життя і пов'язана з цим потреба виразити самого себе. Всі люди за своєю природою балакучі, вони розмовляють про роботу, політику, друзів, коханих, дозвілля і багато що інше. Говорять і про себе, тому що хочуть «вибратися» з самих себе, розібратися в собі, «розірвати» хоч би на мить пута лише індивідуального існування, позбавитися від самотності. Багато хто довіряється друзям, деякі – психотерапевтам. І лише одиниці обирають інший шлях: довіряють свої думки, відчуття паперу або ще ширшій аудиторії – телеглядачам, радіослухачам, допомагаючи тим самим розкритися собі і тим, хто читає, дивиться, слухає їх твори. Аудиторія впізнає в героях журналістських творів себе, свої проблеми і шукає вихід з важких життєвих ситуацій за допомогою ЗМІ. Іноді потрібні дуже сильні потрясіння, болісні або радісні, щоб викликати слова одкровень. Прикладом тут може служити, скажімо, військовата післявоєнна публіцистика радянської пори або журналістські твори, присвячені якимось трагічним ситуаціям: землетрусам, повеням, нападам терористів, на зразок тих, що трапилися 11 вересня 2001 року в США. Журналіст, який володіє даром слова, утілює загальне прагнення виразити свій світ і себе, і в цьому він підкоряється природному імпульсу людської натури, а разом з тим стає виразником тих людей, хто не вміє і не може висловитися. У такої людини схильність до самовираження знаходить особливу силу, здається, що вона є необхідним додатком до його життя і як би підсилює її. Прагнення увічнити явище в якусь мить може бути увінчане небувалим творчим тріумфом: автором створюються нові масово-комунікаційні цінності [12].
2. Нездійснені прагнення. У XVIII–XIX століттях, в публіцистиці і особливо в літературі, творчість повинна була в якійсь мірі компенсувати незнатне походження особи автора, удари долі, матеріальну незабезпеченість. Їм нерідко створювався якийсь вигаданий світ, оскільки реальний світ часто перетворював публіциста на розчаровану людину. У своїх творах він як би наділяв себе ідеальними якостями, створював інше життя, таку, яку йому хотілося б прожити. Це близько до функції компенсації. Тут же слід згадати і про такі мотиви творчої діяльності, у тому числі і в масово-комунікаційній сфері, як мода на журналістику. Або такий мотив, як комерційний інтерес, жадання влади. До цих пір в середовищі людей, далеких від журналістики, існує думка, що тут можна не отримувати величезні гроші «ні за що»: «пописуваючи», «мелючи язиком», переходячи з презентації на презентацію, з фуршету на фуршет». Словом, деякі люди бачать в даному виді творчості шлях до «вершини», можливо тому, що їм він здається найбільш легкою [12].
3. Захоплення самим процесом творчості. Той, хто хоч раз випробував стан творчого підйому, намагається знову і знову випробувати це відчуття. Багато журналістів і дослідники творчості називають цей стан прозрінням, натхненням [12].
Олешко також подає у своїй книзі думку Юлію Кисляк, яка стверджує, що мотиви у свою чергу складаються з:
· Із зживання за допомогою творчості часто навіть не усвідомлюваних потягів і бажань.
· За допомогою творчості і таким чином відбувається процес самопізнання особи. Людина пізнає себе і мир у дії, а дія для нього – це творчість.
· У творчості пізнається мир. Чим більше дізнається чоловік, тим більше він хоче дізнатися і старається це зробити. Звідси поява нових робіт.
· Естетичні відчуття народжують естетичні потреби. Естетичні відчуття можна реалізувати через естетичні потреби, потреби в творчості.
Ю. Кисляк визначає й функції творчості:
1. Пізнавальна функція. З погляду діяльності, пов'язаної з пізнанням і віддзеркаленням природи суспільства, творча людина відображає об'єктивний світ через свій суб'єктивний.
2. Художньо-образна. Творчий твір має ідейний зміст, але на відміну від наукового трактату воно виражене в конкретно-образній формі. Особлива сила художньої уяви публіциста полягає перш за все в тому, щоб представити аудиторії нову ситуацію не шляхом порушення, а за умови збереження основних вимог життєвої реальності. А завдання подібного твору, створеного творчою людиною, – показати те, що бачить автор, з такою пластичністю, щоб це побачили інші.